Чи то весною повіяло, чи недавні протести в братній Болгарії так надихнули лідерів опозиції, але кілька днів тому Яценюк і Турчинов оголосили загальну народну мобілізацію. «Ми зараз починаємо переносити нашу розмову на площі великих міст. Нам треба захистити Україну від сповзання до диктатури», — підкреслив Олександр Турчинов на брифінгу в парламенті напередодні жіночого свята. А вже під час святкування річниці з дня народження Тараса Шевченка лідер об’єднаної опозиції Арсеній Яценюк теж підтримав гасло колеги і закликав українців підніматися: «Ми як опозиція прийняли рішення, що треба йти в народ, треба просити вас вставати. Наступного тижня ми поїдемо проводити народні віче, піднімати людей і звертатися до них з одним: «Ніхто нас ніколи не переборе. Ми сильні, і йдемо вперед до перемоги».
Ці заклики потонули в святкових букетах тюльпанів та мімози. Та чи могло бути інакше, адже жодного близького «пересічному громадянину» гасла опозиція не придумала. «Пани сваряться, у холопів чуби тріщать» — це ми вже добре засвоїли. Навряд чи хтось серйозно думає, що ситуація в країні кардинально зміниться на краще, коли скинуть «диктатора» Януковича або звільнять «ув’язнену №1» Тимошенко. Чи може повернення мандата Власенку вирішить всі проблеми країни? Бажаючих на своїх плечах внести одного диктатора замість іншого годі шукати. Народ завжди розумніший своїх керманичів: «Білі прийшли грабують, червоні прийшли — теж грабують». Українці дослухались до поради Миколи Азарова і взяли лопати, окопалися і до мінімуму звели свої контакти з державою. Кожен сам вирішує свої проблеми: копають криниці, бо в кранах нема води, утеплюють стіни своїх домівок, бо нема опалення, працюють нелегально і отримують зарплатню в конвертах, бо держава не запропонувала альтернативи. До політики тут? Тим більше що замість реальної політичної боротьби нам пропонують веселу карусель блокувань. Тільки-но закінчилася епопея з сенсорною кнопкою, як інтернет знову заряснів фотографіями усміхнених блокувальників в сесійній залі. І знову незрозуміло, як опозиція буде виходити з такої ситуації. Якщо дострокових виборів не буде, і новий майдан не збереться — глухий кут. Залишиться тільки визнати, що опозиція не має того рівня підтримки серед громадян, про який завжди каже. А її результат на парламентських виборах в якійсь мірі аванс довіри, в якійсь мірі вибір меншого зла. В той же час Микола Томенко озвучив важливий для блокувальників сигнал: «Ми все частіше отримуємо інформацію з провладного середовища, яке міркує над унікальним, на їхню думку, варіантом новітнього трактування модного в буремні роки часів Російської імперії лозунгу «Ні миру, ні війни». З огляду на це, влада може піти на варіант, коли Президент розпустить нинішній парламент, а рішення про проведення позачергових виборів до ВР буде відкладено». Своїми діями опозиція наближує цей сценарій до реальності.
З іншого боку перед очима майорить приклад недавніх протестів в Болгарії. Болгарія, яка в дослідженні компанії GfK названа найбіднішою країною Євросоюзу, багато в чому нагадує Україну. На рік тут людина в середньому отримує 2,8 тис. євро. В Україні — в перерахунку на євровалюту приблизно 3,6 тисяч. Так само як і в Україні, держава в Болгарії слабо фінансує медицину, науку, освіту. Населення Болгарії, як і України, все частіше потрапляє в банківську кабалу. Енергогенеруючі компанії обох країн перейшли до приватних власників, що зробило споживачів беззахисними перед примхами господарів цих підприємств. У лютому терпець болгар увірвався, коли багато хто з них отримав рахунки за комунальні послуги, суми в яких перевищували доходи. Десятки тисяч громадян вийшли на вулиці з протестами і вимогами ліквідувати монополії, розсекретити енергетичні контракти і націоналізувати енергетичні компанії. Україна в соціально-економічному розвитку іде за Болгарією слід у слід. Цілком ймовірно, що, наслідуючи своїх братів-слов’ян, українські протестувальники теж вийдуть на вулиці і підтримають опозицію.
Отже, чи склалася в Україні революційна ситуація, чи підтримають українці заклики опозиції виходити на вулиці?
«ЩОБ ПОЧАВСЯ ШИРОКИЙ ПРОТЕСТНИЙ РУХ — ДЛЯ ЦЬОГО ЩЕ НЕМАЄ ПЕРЕДУМОВ»
Віталій КУЛИК, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства:
— На сьогодні така революційна ситуація, коли «низы не хотят, верхи не когут» в суспільстві не склалася. Є зневіра громадян, навіть протестно налаштованих, в опозиційних силах. Існує так звана «кухонна революційність», коли люди готові говорити про акції протесту, про те, що треба показувати свою позицію, але брати безпосередню участь у протестах не будуть. Цю «кухонну революційність» хтось чомусь сприйняв за готовність людей вийти на вулиці. Зростає індекс деструктивного протесту, все більше людей, незадоволених існуючим станом речей. В той же час готовність до радикальних дій декларує незначний відсоток громадян. Така картина склалася тому, що громадянам є що втрачати. Є амортизаційні запаси на чорний день, наявна тіньова економіка, яка створює ситуацію, коли рівень декларованих доходів не відповідає дійсності. По-друге, опозиція корумпувала протестні акції, платила за них гроші. Можливо, якщо б цього не відбувалося, було б більше людей, щиро готових вийти на протести.
Те, що ми бачимо сьогодні, — криза опозиції. Опозиція не розуміє людей, так само і люди не розуміють опозицію. Все це у сукупності свідчить про те, що опозиції не вдасться вивести на вулиці велику кількість людей.
В Болгарії не було такого рівня корупції в протестних акціях. В соціальному плані ситуація в Болгарії гірша, ніж в Україні. Але там існують традиції масових акцій протесту, які не були поховані, зокрема профспілки і політичні сили можуть вивести маси і це впливає на ситуацію в країні. У нас же відбулася деформація протестного руху.
Дійсно, відбуваються регіональні акції протесту, люди перекривають дороги, виходять на мітинги щоб перешкодити незаконному будівництву, тощо. Як правило, сім з десяти таких акцій досягають своєї мети. На місцях чисельність і результативність протестних акцій росте. Але щоб почався широкий протестний рух — для цього ще нема передумов.
«У ВЛАДИ Є КОНТЕНТ, АЛЕ НЕМАЄ ПІАРУ, У ОПОЗИЦІЇ, НАВПАКИ, — Є ПІАР, АЛЕ НЕМАЄ КОНТЕНТУ»
ЄвгенКОПАТЬКО, керівниккомпаніїResearch & Branding Group:
— У суспільстві існує високий рівень невдоволення як діями влади, так і діями опозиції. З іншого боку, якщо є невдоволення, то опозиція повинна йти в фарватері інтересів суспільства, а не навпаки, суспільство не повинно відстоювати інтереси опозиції. Парламентська криза, яка наявна сьогодні, не приводить до вирішення політичних проблем, а провокує політичну кризу. Якщо криза виллється в легітимну площину, тобто відбудуться дострокові парламентські вибори, я не впевнений, що люди підуть голосувати. Від виборів до виборів явка стає меншою. Опозиція не стала абсолютним моральним лідером. В суспільстві є запит на консолідацію, але еліти не можуть домовитися, наштовхуються на протиріччя. Взяти як приклад ситуацію навколо сенсорної кнопки. Ніхто не стане заперечувати, що депутат повинен голосувати персонально, але фетішизація цього питання нічого не говорить про можливості подальшого розвитку. Вирішилося питання з кнопкою, а законопроектів, за які треба голосувати, нема. Величезні зусилля марнуються на внутрішні конфлікти всіх зі всіма. Ключове питання в тому, щоб знайти компроміс. Жодна з політичних сил зараз не здатна самотужки вирішити проблеми, що постали перед країною. Владі на сьогодні не вистачає комунікації з суспільством, хоча їм є що сказати. У влади є контент, але нема піара, у опозиції навпаки — є піар, але нема контенту.
