Заява секретаря РНБО України Петра Порошенка про необхідність реформування системи національної безпеки спровокувала черговий конфлікт у владі. Випадок безпрецедентний — вперше секретар РНБО України опинився в стані настільки гострого і при тому — відкритого протистояння з кількома «підшефними» структурами. Як уже повідомлялося, виступ П. Порошенка супроводжувався звинуваченнями на адресу силових відомств. Він висловився за кардинальну реформу правоохоронних органів і спецслужб, які, на його думку, у зв’язку зі зміною характеру загроз вже не лише неспроможні виконувати покладені на них функції, а й «подекуди самі створюють загрозу національній безпеці». Найперше і найемоційніше відреагував на закиди секретаря Радбезу міністр оборони Анатолій Гриценко, який назвав їх легковажними та натякнув на некомпетентність головного координатора силовиків. У поширеній у ЗМІ заяві прес-служби СБУ висловлювання секретаря РНБО теж розцінюються «як некоректні, поспішні та необдумані, а також як такі, що входять у протиріччя з діями Президента України». Загрозу національній безпеці, на думку авторів відповіді, створюють «не правоохоронці, а саме подібні заяви з уст секретаря РНБО», оскільки вони «позбавлені конструктивізму, бажання консолідації та спрямовані на внесення розколу у владні інститути і можуть спричинити негативні наслідки для іміджу України у світі». У листі прес-служби СБУ міститься порада до високопосадовців не займатися саморекламою та не плутати загрози національній безпеці України «із загрозами власним інтересам». Крім того, СБУ направила офіційний запит на адресу секретаря РНБО з вимогою надати конкретні докази того, що діяльність «правоохоронних органів і спецслужб України» «створює загрозу національній безпеці».
Наразі можна констатувати, що Петро Порошенко потрапив у становище конфронтації з мінімум половиною відомств, наглядати за діяльністю яких йому належить як секретарю РНБО. Чому стала можливою подібна ситуація та якими можуть бути її політичні наслідки? З цими запитаннями «День» звернувся до експертів.
Георгій МАНЧУЛЕНКО, народний депутат України, секретар парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони:
— Реформування силових органів — СБУ, МВС, прикордонної служби, Міноборони — давно на часі. На мій погляд, воно повинне проводитися в комплексі. Але така чутлива сфера, як національна безпека, категорично не сприймає будь- яких необдуманих, різких кроків, все повинно бути виважено. Іноді навіть одним словом можна серйозно зашкодити, тож високопосадовцям слід бути дуже акуратними в своїх заявах та вчинках. Що стосується згаданої заяви секретаря РНБО, то подібні висновки може робити тільки одна людина в Україні — Верховний головнокомандувач Президент України. І остаточні рішення — з коментарями чи без коментарів — повинні бути лише за главою держави.
Анатолій ГУЦАЛ, перший заступник директора Національного інституту проблем міжнародної безпеки:
— Реформи силових структур необхідні, — це без питань. Я не думаю, що самі силові органи можуть загрожувати нацбезпеці, — це, мабуть, швидше алегорія. Але, справді, сьогодні в їх діяльності наявний розвиток тенденцій, які можуть мати загрозливий характер. Секретар РНБО Петро Порошенко за посадою якраз і зобов’язаний про це говорити. Нинішня ситуація в силових відомствах склалася давно, але очевидно, що тепер з’явилися нові фактори, які примусили Порошенка про це сказати.
У нинішньому форматі силові структури не відповідають ні реаліям внутрішньої української політики, ні тому міжнародному оточенню, в якому ми перебуваємо. В силовиків збереглася ідеологія та концептуальні підходи ще початку 90-х років, вони мислять ще категоріями «великого Союзу». Реальні трансформації відбулися лише в Збройних силах, але першопричиною цього процесу слугувала необхідність скорочення асигнувань на армію, бо не витримувала економіка. Решта ж силових структур весь цей час розвивалися в автономному режимі, самостійно ставлячи собі завдання та вимагаючи під їх вирішення посилене фінансування. В результаті ми маємо дублювання функцій цілим рядом структур. Але найголовніший аргумент на користь реформування — те, що силові структури стали мало не вирішальним суб’єктом вирішення господарських та політичних питань. Нині рядовий слідчий вже є ключовою фігурою на телеекранах і авторитетного політика здатен «розмазати по стінці». Цивілізований світ знайшов проти цього «запобіжні клапани» — цивільний контроль за діяльністю силовиків. У нас відповідний закон прийнято, однак до його реалізації приступило лише Міноборони. Реформа повинна опиратися на спробу комплексно глянути на ті всі сили та засоби, що існують у всіх силових структурах, з метою виключити дублювання та створити координуючі механізми, які б дозволили ефективно використовувати силові органи в критичних ситуаціях, включаючи як катаклізми, так і терористичні загрози.
Дмитро ВИДРІН, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку:
— Дискусія між секретарем РНБО Петром Порошенком і керівниками силових відомств — це насамперед діалог між людьми, які по-різному бачать свою діяльність, по-різному бачать, на що вона має опиратися: на політичну благонадійність чи на професіоналізм. Це суперечка між людьми, які шукають своє місце в реальній новій політичній дійсності. На мій погляд, це також суперечка, певною мірою, професіоналів з дилетантами. Причому тут Порошенко, при всій повазі до його життєвого досвіду, грає на боці дилетантів. Судячи з усіх випадів у відповідь на заяву Петра Порошенка з боку керівників силових структур, претензії секретаря РНБО були або ж легковажними, або ж недоречними. У свою чергу, з боку Анатолія Гриценка, Олександра Турчинова було надано досить переконливі відповіді. Там були посилання на вже зроблену концептуальну роботу, на репутацію людей, які займаються цими питаннями вже майже десять років. А Петро Порошенко, окрім голослівних звинувачень на незрозумілій і суб’єктивній базі, більше нічого конкретного представити не зміг. Я також передбачаю, що подібними заявами секретар РНБО просто готує основу для свого відходу. А оскільки, напевно, ніяково досить відомій людині йти з причини «не впорався з роботою», мабуть, він заздалегідь шукає «крайніх» і причину, з якої зможе піти, посилаючись на те, що йому не дали зробити те, що він хотів, провести всі кадрові призначення, які він хотів, тощо. Тому я розцінюю таке гостре висловлювання Порошенка своєрідною далекоглядною підготовкою підґрунтя для того, щоб піти з РНБО. Сьогодні Порошенко явно програє в суперечках зі своїми колишніми соратниками — а тепер вже опонентами. На мою думку, Президент знайде Петру Олексійовичу відповідне місце, більше пов’язане з його попереднім життєвим досвідом, поглядами й особистими інтересами.
Віталій ПАЛАМАРЧУК, завідувач відділу політичних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень:
— Наскільки мені відомо, апаратом РНБО підготовлено концепцію реформування правоохоронних органів, яка схвалена Президентом. Не секрет, що наші правоохоронні відомства ще багато в чому несуть на собі сліди радянського часу. Це стосується практично всіх: Служби безпеки, Генпрокуратури і МВС. Керівники цих відомств позитивно сприйняли б ці нововведення, але обрана форма подачі потреби реформування призвела до болючої реакції. Порошенко не слід було так різко говорити про це. У той же час функції нинішніх правоохоронних відомств справді не порівнянні з їхніми реальними формами. Порошенко хотів наголосити, що, якщо ми не будемо реформувати ці відомства, вони в чомусь можуть стати небезпечними для держави. Взяти хоча б функціонування Збройних сил, — відразу ж згадуються випадки з польотами наших ракет, падіннями літаків, вибухами в Новобогданівці тощо. Все це свідчить, що є чинники, які визначають неадекватність нинішніх силових структур, і це призводить до серйозних наслідків на практиці. Разом з тим керівники цих відомств сприйняли це прямо в лоб: неначе особисто їхня діяльність становить загрозу. Але, наскільки я знаю, Порошенко говорив це не прямо, — це була подача прес- центру РНБО. З другого боку, таке сприйняття концепції керівниками відомств свідчить про приховані суперечності у взаємовідносинах. Звичайно, не можна виключати, що це в якійсь мірі пов’язано з парламентськими виборами. Але ні для Піскуна, ні для Гриценка, ні для Турчинова проблема потрапляння до списку не є найголовнішою. Тим більше, що Турчинов розгорнув у СБУ досить широкомасштабну діяльність. Тому можливість виникнення у нього бажання повернутися до суто політичної діяльності розцінюю як малоймовірну. (www.for-ua.com)
Сергій ЗГУРЕЦЬ, Центр дослідження армії, конверсії і роззброєння:
— На мій погляд, необхідно припинити обґрунтовувати необхідність серйозного реформування силових відомств, наприклад, тим, що вони залишилися нам у спадок від Радянського Союзу. Адже за час незалежності України було розроблено відповідні програми та концепції реформування як армії, так і силових структур. Проблема сьогодні полягає лише в тому, що ми ніколи не доводили всі реформи до свого логічного кінця, — всі вони зупинялися на півдорозі.
Вважаю, секретар РНБОУ як колишній голова бюджетного комітету Верховної Ради чудово ознайомлений із ходом реформ у тих же Збройних силах, на здійснення яких виділяється обмежене фінансування. Що ж стосується СБУ, то сьогодні там існує проблема з передачею певних підзвітних цій службі підрозділів у окреме підпорядкування, в контексті утворення Служби зовнішньої розвідки.
Я не виключаю також і того, що в заявах Петра Порошенка існує певний суб’єктивний підтекст, пов’язаний із проблемою доведення інформації до Президента від секретаря РНБО. Таке враження, що П. Порошенко прагне створити певну систему, коли інформація стосовно того, що відбувається в силових структурах, доходить до Президента виключно через нього. В той же час секретар РНБО намагається обмежити контакти між Президентом і головою СБУ та міністром оборони. Якщо це справді відповідає дійсності, то все це негативно позначиться на усвідомленні Віктором Ющенком ситуації в силових структурах. Заяви зі взаємними звинуваченнями з боку Петра Порошенка, Анатолія Гриценка, Олександра Турчинова свідчать про те, що система управління силовими структурами починає давати певні збої. Що у свою чергу невдовзі вимагатиме вдосконалення самої системи управління цими відомствами. Але, з іншого боку, не слід полишати попередні програми реформування силових структур, які були «зарубані» не через їхню недосконалість, а через відсутність фінансування. Не варто також забувати, що й у самому відомстві Петра Порошенка існують проблеми, пов’язані з тим, що апарат РНБО повною мірою не може охоплювати весь комплекс проблем у межах тієї штатної структури, яка існує сьогодні. Заявляючи про те, що реформи йдуть повільно, а силові структури не здатні адекватно відповідати на зміну зовнішніх загроз, Порошенко фактично повторює заяви своїх попередників, намагаючись таким чином збільшити свій власний вплив на сферу нацбезпеки. Але насправді після таких заяв не завжди робляться необхідні практичні кроки.
