Створений перед минулими виборами «Український клуб» відновив свою діяльність. Беручи на себе роль діалогового майданчика, він має на меті давати політологічну оцінку найбільш гострих проблем політичного і суспільного розвитку.
У чому причини певного розчарування громадян у діях нової влади? Яким буде порядок денний політичної осені та нового виборчого сезону?
Андрій ЄРМОЛАЄВ , Центр соціальних досліджень «Софія»:
— Свого часу ми дуже багато говорили про революційні зміни. Визначення «помаранчева революція», наскільки мені відомо, пропонується сьогодні навіть для підручників. Однак питання «Що це було?» усе ще, на мій погляд, залишається відкритим. Візьму на себе сміливість дати нове, своє визначення. Вважаю, що ми мали справді революційну ситуацію, коли більшість наших громадян з точки зору своєї соціальної позиції та запитів до влади наприкінці 2004-го року стали на захист своїх інтересів. Проблема у тому, що зміни, яких прагнули люди, на жаль, так і лишаються нереалізованими. Більше того, є загроза активного згортання тих самих свобод за деякими напрямками.
Стосовно сфери економіки можна говорити про повернення державного патерналізму, а також відзначити підвищення ролі силових структур із застосуванням каральних функцій. Крім того, мене дуже турбує той факт, що дійсно змінюється і економічна модель розвитку. Виникає такий собі торгівельно-державний капіталізм, де роль держави — це фактично роль посередника, який провокує кризи, а потім на правах монополіста намагається надавати преференції різним групам, в тому числі і закордонним.
У країні сьогодні можна фіксувати появу нових політекономічних утворень, пов’язаних з новою владою. Це ще важко називати групами чи кланами. Я називаю це «співдружностями». Відзначено, що ці співдружності вже закладають свої економічно-політичні інтереси на перспективу, що вони інструментально здійснюють підготовку до виборів і до політичних проектів осені. І на сьогодні ми маємо унікальну ситуацію, коли співіснують дві провладні співдружності навколо Кабінету міністрів і в оточенні Президента. Тобто є неоформлений альянс олігархів, що програли. Зараз вони фактично поставлені у позицію системної аналітичної опозиції, коли за рахунок їх бізнесу реалізовувалась нова політика. Їх плани, їх наміри поки що невідомі. Але я не виключаю, що нова влада буде зацікавлена в тому, щоб саме за рахунок появи нових українських березовських відтворити ту саму двополісну систему, яка була такою ефективною у 2004-му році.
На останок хочу сказати кілька слів про порядок денний осені, який формується вже зараз. Звичайно, в першу чергу слід звернути увагу на кілька існуючих загроз. По-перше, це загроза нової парламентської кризи навколо двох питань: законодавство про вето і бюджет 2006 го року. А також загроза енергетичноїкризи наприкінці року, яка може віддзеркалитись як на базових експертних галузях, так і на житлово-комунальній сфері, що дуже боляче вдарить по пересічному громадянинові. Реакція буде на виборах.
Також небезпечне виникнення нових інформаційних скандалів, у центрі яких опиняться кілька відомих фігурантів діючої влади з різних блоків та їх опоненти...
Костянтин МАТВІЄНКО , корпорація «Гардарика»:
— Події минулорічної президентської компанії показали, що українське суспільство здатне до певного рівня самоорганізації та активних дій. Сформовані запити і очікування були трансльовані на владу нинішню, і цим зумовлюється неймовірно високий — я вже не раз говорив: непристойно високий для демократичних країн — рейтинг нашої влади. Візьмемо фігури Президента та прем’єр-міністра: структура їх рейтингу зумовлена не їхніми діями чи ідеологією, яку вони намагаються уособлювати, а просто великою симпатією українського населення до цих двох постатей. Отже, якість помаранчевої влади не відповідає тим запитам і тим інтересам, які висловлювалися суспільством. Причому, на жаль, це стосується й інтелектуальної якості, що підтвердила і неяскрава, сіра промова Президента на День незалежності.
І досі політична еліта не змалювала чіткої стратегії розвитку України — ані внутрішньополітично, ані зовнішньополітично. Я підозрюю, що «бюджет проїдання», запропонований нам цього року і запроектований на наступний рік, зумовлений не тільки безоглядним соцпопулізмом влади і уряду, але і просто нерозумінням того, яким чином формувати бюджет розвитку і що, власне, розвивати.
Ще одна проблема — це моральна якість влади. Сьогодні ми можемо констатувати, що ступінь перешкоджання розвитку бізнесу, ступінь корупції та хабарництва в новій владі щонайменше не нижчі, ніж у владі старій. І суспільство, очевидно, довго не миритиметься з тим, що відбувається.
Що робить влада у політичній царині? Пропонує збільшити прохідний бар’єр. Усвідомлюючи недостатній рівень конкурентності правлячих партій на політичному ринку України, оточення Ющенка і запропонувало йому збільшити бар’єр — з тим, щоб унеможливити цю конкуренцію хоча б всередині команди. І дуже дивно, що він на це погодився. Бо, наскільки я знаю, умовою того, що він очолить список, є проходження збільшення бар’єру через Верховну Раду. В такому разі Президент може покласти свій рейтинг на вівтар парламентської виборчої компанії.
Думаю, нас очікують надзвичайно жорсткі бої в парламенті навколо спроб збільшити бар’єр. Хоча знов-таки попередні консультації говорять про те, що десь голосів 230 може набратися, якщо «Регіони...» умовлять комуністів. Таким чином, ми знов будемо мати мегаблоки, які не запропонують країні зрозумілої стратегії. Вся виборча риторика буде продовжувати крутитися навколо соціополітичного популізму. І змістовних речей ми на виборчій компанії не побачимо.
Володимир МАЛИНКОВИЧ , українське відділення Міжнародного інституту гуманітарних та політичних досліджень:
— Цікаво, що до липня рейтинги двох наших найголовніших керівників зашкалювали за 60—61%, не дивлячись на те, що йшов усіма відзначений спад економічного потенціалу країни. За два останні місяці рейтинг Ющенка, як свідчать опитування, впав до 42%, Тимошенко — до 43%. Тобто люди нарешті почали пов’язувати погіршення економічної ситуації із діями лідерів.
Два політичні фактори, які вплинуть на вибори: політреформа і питання про бар’єр. Що стосується політреформи, то є закон. Юридичних підстав скасовувати цей закон немає абсолютно ніяких. Однак йде постійний пошук можливостей обійти його... Щодо прохідного бар’єру: його підвищення до 4% нічого не дасть, підвищення до 7% принципово змінює ситуацію. У цьому випадку пройти зможуть або два блоки, або три. Відповідно у Ющенка буде привід сподіватись на конституційну більшість у ВР. І тоді режим в Україні буде таким, як у Росії, де всі рішення приймаються у Кремлі, а парламент їх лише штампує. Сподіваймося, що цього не станеться.
Хто, на мій погляд, може пройти в парламент за сьогоднішніх умов? Перш за все, блок Ющенка «Наша Україна» — 24—25%, блок Тимошенко — 15%, блок Януковича — 18—19%, по два лівоцентристських блоки та правоцентристських. Правоцентрист — Литвин, де 3— 4%, Кравчук, який на сьогодні з ходу, без «розкрутки» отримав 3,5%, і, нарешті, комуністи і соціалісти — по 5%. Вірогідно, має шанс проскочити трьохвідсотковий бар’єр Вітренко.
Не потрібно лише оранжевим силам об’єднуватись в один блок. Інакше вони «з’їдять» одне одного. Як можуть Литвин, Порошенко і Тимошенко жити в єдиній команді 5 років?! Я радив би їм йти своїми силами, а не формувати єдиний блок. А потім створювати коаліцію. Із коаліції можна вийти та шукати нових союзників. Так цікавіше...
Ігор СЕМИВОЛОС , Центр близькосхідних досліджень «Амес»:
— У чому, власне, полягають проблеми нової влади? Вона відкинула процедуру як механізм прийняття рішень. І в більшості випадків намагається замінити її революційною доцільністю. А та людина, яка іде за встановленою процедурою, просто втрачає час та ініціативу. І програє. За цих обставин наше завдання, як експертів, — сказати і вказати на те, якою має бути процедура прийняття рішень, допомогти новій владі прийняти нові правила гри. Ми постійно можемо нарікати, бо завжди є на що нарікати. Але я просто хочу нагадати вам слова Наполеона про республіканців: «Ми всі живемо в цьому середовищі, ми всі — діти цього середовища і цієї країни». І величезна проблема в тому, що ми бачили, як люди, які раніше називали себе демократами, перебуваючи при владі, зовсім позбуваються своєї демократичної риторики. І ми бачимо, що ми маємо те суспільство, яке ми маємо...
Володимир ФЕСЕНКО , Центр прикладних політичних досліджень «Пента»:
— Необхідно дуже велику увагу приділити проблемі оновлення політичної еліти у ході майбутніх парламентських виборів. З нашого боку — це контроль за якістю списків. Як формуватимуться списки, кого політичні партії пропонуватимуть виборцям, — все це необхідно обговорювати, так би мовити, «зламувати коди» закритих списків і робити їх зміст надбанням громадськості.
Проблема в тому, що відбулася заміна не політичної системи і правил політичної гри, а політичного лідера. Політична культура українців, на жаль, залишилась персоніфікованою, авторитарною у своїй основі.
Тепер коротко про порядок денний для країни. Потрібна корекція стратегії євроінтеграції. Те, як намагалися здійснити євроінтеграцію у цьому році, демонструє, що політика зайшла у глухий кут. Про це хтось у владних колах говорить?.. Далі. Необхідна стратегія соціально-економічного розвитку. В тому числі — стратегія реструктуризації економіки. Необхідна нова стратегія енергетичної політики. Про це хтось говорить? Я не кажу, що стратегії немає взагалі. Але на чимало сучасних викликів сьогодні немає відповідей.
На мій погляд, єдиний і, по суті, головний чинник майбутніх виборів — це оцінка дій нової влади. Ідея семивідсоткового прохідного бар’єру штучно деформує конфігурацію майбутньої виборчої компанії. За умови семивідсоткового бар«єру, ніякої конкуренції не буде. В результаті може бути деформована структура представницьких інтересів у майбутньому парламенті.
У зв’язку з цим ще один важливий момент про інтриги політичної реформи. На мій погляд, прямо чи косо вона все одно буде реалізована в тому чи іншому вигляді. Маю на увазі перш за все її положення про формування уряду парламентською більшістю.
Мене турбують і нові інформаційні війни. Ми вже бачили декілька тижнів тому, як було запалено ці війни — в першу чергу серед нової влади. Ще раніше у ці битви втягувались достатньо авторитетні організації, причому ті, які звинувачували минулого року соціологічні центри у маніпулюванні суспільною думкою. А тепер самі ж беруть участь у цих іграх.
І останнє. Судячи із опитувань громадської думки, існує не лише перетікання голосів від одних політичних сил до інших. В основній своїй масі люди все одно не будуть голосувати за Януковича і представників попередньої влади. За кого голосуватиме сегмент, який раніше висловлював до нинішньої влади 60% довіри, а тепер лише 45%? Висловлю скептичну і сумну гіпотезу: ні за кого. Вони не підуть на вибори в основній своїй масі, або голосуватимуть проти всіх, або їхні голоси будуть розшматовані дрібними партіями.
На сьогодні народжується попит на нову, дійсно демократичну опозицію. А ось пропозиції немає. І думати потрібно якраз про формування такої демократичної опозиції.
