Зрозуміло, що Кабмін категорично проти, адже вся нинішня влада є сильною саме завдяки підтримцi цих двох категорій співгромадян, і крім «ренти», що отримується внаслідок розпорядження держмайном, владі розплачуватися нічим.
Друга відмінність стосується ставлення до боргів. Тут на схвалення заслуговує позиція Кабміну. Те, що ця позиція не «від чистого серця», не відміняє факту її громадянської зрілості. Сумно, але в Україні взяти в борг і не заплатити — швидше правило й демонстрація «розуму», а не навпаки, як у всьому іншому світі. До речі, в усьому іншому світі й бюджет має зовсім інше значення, оскільки в ньому відображено розуміння зовсім інших «суспільних благ».
Згідно з азами економічної теорії, державний бюджет є могутнім важелем впливу на економічний розвиток країни. Іншими словами, парламент і уряд, правильно користуючись бюджетним інструментарієм, можуть примусити економіку, що стагнує, зростати, а перегріту — загальмувати зростання. З вищевикладеного огляду бюджетної дискусії проблема бюджету як чинника економічного зростання (зростання випуску товарів і послуг) взагалі не стоїть. Бої ведуться за зарплати бюджетникам і працівникам вмираючих підприємств, але аж ніяк не за можливість розвивати прибуткове виробництво. Проте нерозуміння закономірностей макроекономіки учасниками процесу планування не позбавляє бюджет своїх властивостей впливати на економічне зростання всієї економіки загалом. Про це свідчить той факт, що саме державне втручання в економіку (через бюджет) виявлялося вирішальною перешкодою для поновлення зростання.
Отже, якщо в обидва бюджети не вбудовано мету економічного зростання (а такі вбудовані регулювальники для економістів не є таємницею), чи означає це, що з цих бюджетів не можна вибрати менше зло? Ні, не означає. Саме практика минулих років показує, що меншим злом для економіки є зменшення безграмотної присутності держави в економіці. Отже, кращий бюджет для нас — це менший бюджет. На жаль.
