Ще зовсім недавно думки російських політологів про Україну часто були, незалежно від орієнтації, поблажливими, вимогливими і практично одностайними. Часи змінюються. Григорій Явлінський, лідер російської партії «Яблоко», всі Різдвяні свята пробув на Львівщині. Для того, щоб по- справжньому відпочити душею. У Львові він народився і закінчив школу, тут поховані його батьки. Батько Явлінського багато років працював начальником невеликого дитячого приймальника, стаючи для багатьох безпритульних якщо не другим батьком, то другом точно. Досі про нього тепло згадують і багато міліціонерів, які займаються малолітніми порушниками. Сьогодні у Львові живе брат Михайло з сім’єю і, звісно, численні друзі. Саме тому він так часто приїжджає до старовинного міста, з яким, як визнає, пов’язані його найкращі спогади юності. І саме тому судить про Україну «не зі сторони», будучи інформованим лише зі слів несумлінних помічників… Тому й розмова з Григорієм ЯВЛІНСЬКИМ, безперечно, цікава. Перше запитання — про останні події в Україні та про те, як вони позначаться на пострадянському просторі.
— Громадяни України змогли об’єднатися в боротьбі за свою людську гідність, у формі відкритого громадянського протесту захищати свої інтереси, виявивши при цьому справжню громадянську зрілість. Без кровопролиття, без насильства відстояти свої права перед владою. А люди змогли примусити цю владу відступити! Це дуже серйозне досягнення. Загалом громадянську самосвідомість можна оцінити дуже високо і вона робить честь Україні. Щоправда, я не вважаю, що це революція. Революція — це коли силоміць змінюють закони, порядок і Конституцію. А тут усе було навпаки. Тут громадяни відстоювали закони, які вже прийняті, і відстоювали Конституцію, яка вже існує. Тобто прямо реалізовуючи статтю Конституції, в якій йдеться, що єдиним джерелом влади є народ. А що ж до того, як це позначиться на пострадянському просторі, то вважаю, що в усіх країнах — свої умови. За шаблоном нічого не робиться. Але як приклад, урок, прецедент — події в Україні мають величезне позитивне значення.
— Але президенти деяких країн СНД стверджують, що вони подібного не допустять…
— А чого не допустять? Щоб закони виконувалися? Щоб вибори були чесними, щоб засоби масової інформації були щирими? Щоб суди були незалежними? Це дуже дивні заяви. Адже чому політичні режими в багатьох країнах колишнього СРСР були так агресивно налаштовані? Тому, що публічне розкриття фальсифікацій в Україні для них є неприйнятним. Це означає, що публічно можна спростувати і їхні фальсифікації. Саме в цьому полягає їхній страх.
— Як, на вашу думку, складуться подальші відносини України й Росії?
— Відносини — складна річ. Подивимося, яка складеться влада в Україні, як вона буде вибудована, як вона працюватиме. Адже ми з вами цього ще не знаємо. Я можу тільки сказати, на що я сподіваюся. Сподіваюся, у Кремлі поводитимуться прагматично, раціонально, розумно. Можна не погоджуватися, як я наприклад, з політикою Путіна, але не можна не визнати, що у Кремлі працюють політики. А політики мусять визнавати реальність. Вони не можуть капризувати. У цю професію це не вписується. Реальність така: в Україні обрано нового Президента, хтось буде новим прем’єр-міністром і з ними треба працювати, бо це є необхідним для Росії. Інтерес Росії об’єктивно в тому, щоб Україна була стабільною країною, процвітаючою, сучасною, щоб у ній був високий рівень життя, європейський рівень.
— Тобто ви не вважаєте, що Росія зацікавлена у певній залежності України?
— У незалежності України полягає інтерес 140 мільйонів громадян Росії. Але є владні угруповання, які розглядають Україну, як такий собі бізнес-проект, політичний або економічний. Причому про це думають усі владні угруповання. Є велика різниця між нами, громадянами, і владними угрупованнями. Тому коли ми з вами обговорюємо відносини, ми завжди повинні розділяти — є інтереси народу і є інтереси тимчасові, угруповань, що існують на даний момент. Ну, звісно, не лише в Росії, а, власне кажучи, скрізь. І в них можуть бти свої уявлення про те, як «краще зробити». Але в кінцевому результаті й вони повинні політично мислити і зважати на реалії. А ось питання внутрішньої російської політики — в тому, коли і як громадяни примусять свій уряд і своє керівництво поводитися так, як це необхідно для інтересів народу Росії.
— А як ви ставитеся до гасел про те, щоб Україна й Росія разом ішли до Євросоюзу?
— Між Україною й Росією є різниця, яка полягає в тому, що Україна дозріла і вже зорієнтована, для неї питання геополітичного вибору практично не існує. Вона рухається до Європи, вона хоче бути європейською країною. Що стосується Росії, то вона досі не зробила такий вибір, вигадуючи свій багатополярний світ. Вона вигадує і якусь свою самість, і це гальмує її розвиток. Такою є сьогоднішня ситуація. Насправді, коли ви кажете, що рух до Євросоюзу має бути спільним, це абсолютно правильно, і колись у 1991-му я працював над економічним договором між Україною й Росією саме з цією метою, щоб одразу створювати спільне економічне законодавство, вирішувати багато спільних проблем. Причому в цьому процесі мали брати участь усі країни колишнього Радянського Союзу. Але реальності такої не вийшло з різних політичних причин...
— Україну сьогодні роздирають протиріччя, і Росія відіграла в цьому не останню роль...
— Так, і це питання політики вашого нового Президента. Він має вивчити, чому на Сході так багато людей голосувало за його опонента, і все, що можна включити до програми дій — включити, і виробити спеціальну «східну» політичну програму. Тут не повинно бути жодного насильства, а спокійна, впевнена хода. Це означає, що законів слід дотримуватися, це означає, що поділ влади має бути, що суд мусить бути незалежним, як і засоби масової інформації. Варто робити суспільне телебачення, як Бі-Бі-Сі, наприклад. Адже чому така ситуація зараз у Росії? Бо після 1991 року настало дуже глибоке розчарування. За часів Єльцина почалося безправ’я, почалася війна на Кавказі, велися кримінальна приватизація, кримінальні оборудки, почалося колосальне розшарування. Адже Єльцина підтримували також, як демократа. Адже люди також виходили проти танків. Цього ж ніхто не очікував, що в Росії знайдуться люди, які відмовляться від тієї системи. А потім настало розчарування, і сьогодні є суперечність між тим, що роблять люди щодня, і тим, куди веде владне угруповання. Люди щодня творять нове життя, а російська корпоративна влада веде країну «своїм шляхом», і це дуже важка суперечність. Суперечність між суспільством і владою. Щоб не настало таке саме розчарування в Україні, важливо, щоб громадянське суспільство не зникло. Щоб не вийшло так: ми вас привели до влади і до побачення, тепер ми йдемо додому, а ви робіть, що хочете. У будь-якої влади один сценарій. Якщо люди не контролюють свою владу, то хоч би яка вона спочатку була хороша, вона обов’язково зловживатиме. Зараз йдеться про те, які громадянські механізми контролюватимуть нову владу...
— А які механізми ви знаєте і які вам до вподоби?
— Я вам про це не розкажу краще, бо ви щойно за це боролися на Майдані. Ви самі маєте вирішувати, якою мірою те або інше для вас прийнятне. Я ж кажу про Росію — необхідно дати економічну і правову оцінку, наприклад, всієї кримінальної приватизації, яка була досі. Усієї разом, і ухвалити загальне рішення, щоб перегорнути цю сторінку. Або всю цю власність визнати, або якісь приватизаційні оборудки однаково для всіх скасовувати. Я особисто за те, щоб визнати і призначити компенсаційний податок. Але це треба зробити уніфіковано, одразу для всіх, загалом. Дуже важливо відокремити бізнес від влади.
— Чи ви вірите в те, що щось подібне українським подіям невдовзі станеться в Росії?
— Невдовзі — ні. Але рано чи пізно станеться. У Росії це буде складним, тривалим, важким процесом, бо є багато історичних аспектів, якщо хочете, пов’язаних із політичною філософією. Звісно, в Росії є демократичні сили, щоб розгорнути широку масштабну боротьбу за свої права. Але для цього потрібен час, адже, по суті, в Росії зараз період реакції. Хоча прогнозувати складно, адже ніхто ще рік тому не міг повірити, що в Україні таке станеться...
Але у вас не було 10 років війни на Кавказі, не було трагічних подій 1993-го, коли з танків розстрілювали парламент. У вас також немає в таких кількостях нафти й газу, тому база для корупції значно менша. Хоч у вас також із корупцією «все гаразд», але все ж таки не в таких розмірах! У вас збереглися незалежні журналісти, які не втратили людську гідність. І вони, на щастя, ніколи стільки не заробляли, як у Росії. І економіка України не побудована цілком за сировинною ознакою. І, нарешті, створення в Україні великої кількості громадянських організацій відіграло свою роль. Отже, ви пройшли інший шлях, ніж Росія за ці роки. І тому в Україні дозріло громадянське суспільство, яке змогло про себе заявити. Питання — чи зможе воно зараз зберегтися, діяти, контролювати нову владу, забезпечити, щоб вона стала прозорою і щоб працювала відповідно до законів і Конституції. Хочеться, щоб Україна не втратила свого шансу — продовжила позитивний розвиток. Тільки тоді події в Україні стануть не просто прецедентом, а цілим великим історичним напрямом.
