Як заведено, представники влади на місцях констатували ряд сумних фактів: кошти бюджету дедалі більше концентруються в центрі, тим часом як відповідальність за соціально-економічний стан делегується в регіони. Дотування територій набирає характеру «ручного управління», відсутність нормативів бюджетної забезпеченості активізує розподіл бюджетних коштів на суб’єктивній основі. Практично всі податки є загальнонаціональними, органам місцевого самоврядування черпати немає звідки. Розвиток інфраструктури не фінансується не тільки в містах, а й у державі загалом. Голова Асоціації районних рад міст Володимир Шумілкін образно охарактеризував ситуацію: «Гроші пливуть у центр, повноваження — на місця. Де осідає різниця?»
Коли говорити про бюджетний процес, то розбіжностей не лише зі здоровим глуздом, а й із законом у ньому не бракує. Практика бюджетної процедури суперечить навіть Конституції, у розділі перехідних положень якої зазначено, що вилучення коштів із регіонів не дозволено до затвердження нормативів бюджетної забезпеченості на душу населення. А реальність у цьому питанні така — необхідна для виконання всіх соціальних зобов’язань сума становить 80 млрд. гривень, тим часом як через бюджет проходить лише 26 мільярдів. Із зібраних, приміром, у Дніпродзержинську 40 мільйонів у місті залишається два. І водночас цифра виконання Резервного фонду Кабміну становить 356%, статті фінансування капітального будівництва — 187%. Фахівців із місцевих фінансів, котрі переглядають поданий у парламент 15 вересня проект бюджету, просто охопила паніка. Розроблений у надрах виконавчої вертикалі документ істотно посилює фінансову централізацію. Вперше в історії України обсяги відтягування власних коштів з регіонів перевищують обсяги дотацій. Тринадцять областей стають донорами центрального бюджету. У центр надходить 3 млрд. 54 млн. гривень, на місця повертається 1 млрд. 132 млн., різниця в 1 млрд. 922 млн. залишається в центрі, і це при тому, що центральний бюджет має і свою власну дохідну базу.
На тлі загального зубожіння центральна влада не забуває скинути на місця й уже геть непристойні видатки. Зокрема, через сесії місцевих рад у наказовому порядку проведено рішення про фінансування місцевих держадміністрацій. А самі органи місцевого самоврядування отримали документ рекомендаційного характеру з орієнтирами штатного розкладу. Рівнем нижче рекомендаційний документ став уже обов’язковим...
Правда, представники місцевої влади, схоже, починають учитися грати на суперечностях між законодавцями та виконавцями, владою й опозицією. Два роки поспіль Асоціація міст України добивалася активізації роботи дорадчих органів при вищих органах державної влади — Ради з питань місцевого самоврядування при Президенті й Міжвідомчої комісії з питань місцевого самоврядування при Кабінеті Міністрів. Однак лише після спільного засідання «самоуправлінців» і парламентським бюджетним комітетом керівництво Кабміну побажало бачити мерів українських міст не на польових зборах, а в залі, який відповідає рангу взаємовідносин. Ховаючих посмішку мерів обдарували тут по-царськи: голови трьох найавторитетніших організацій — президент Асоціації міст Володимир Олійник, голова правління Асоціації сільських, селищних і міських рад Віктор Слиш і президент Асоціації місцевих і регіональних рад Володимир Тягло, ставши позаштатними радниками прем’єр-міністра, отримали в залі засідань Кабміну постійні місця. Керівництво Мінфіну, у свою чергу, дістало від начальства вказівку працювати в контакті з фахівцями згаданих асоціацій.
№186 30.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
