Владна криза, яка розгорілася в країні на минулому тижні, не може не мати наслідків і для судової влади. Однією з ключових у цій сфері була — і, судячи з усього, лишається — проблема дотримання законодавчої процедури. Остання порушується скрізь, починаючи від верхніх поверхів (те ж сумісництво посад у виконавчій та законодавчій владах) і закінчуючи нехтуванням законом... державними виконавцями на місцях. На це не так давно нарікав у розмові із журналістами міністр юстиції (нині — в. о. міністра) Роман Зварич: «...судові виконавці, незважаючи на те, що влада вирішила нещадно боротися з корупцією, й досі беруть хабарі...». Ми, звісно, не навішуємо жодних ярликів. Але ось конкретний приклад ставлення державних виконавців до своїх професійних обов'язків — і до громадян, на сторожі інтересів яких вони, як і будь- які, зрештою, представники влади повинні стояти.
«Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб». (Ст.7 Закону України «Про виконавче провадження».) Влітку 2003 року на повторних прилюдних торгах державним виконавцем Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві О.Сліпченко була продана 1/5 (5,24кв.м) частка двокімнатної квартири (26,2 кв.м) в рахунок погашення боргу. Ні сам боржник В.Кузьмик, ні його дружина та дочка так і не отримали запрошення на ці торги і до цього дня не поінформовані про те, що у їх помешкання фактично з'явився ще один власник. Замість цього вони отримали виклик до суду, де вже розглядався позов про вселення в їх, ще начебто не продану, квартиру.
У провадженні державного виконавця знаходився виконавчий лист про стягнення на користь військової частини А-0799 з В. Кузьмика солідарно із Д. Смирновим та В.Бобком 29257,41грн. Згідно із законом, стягнення за виконавчими документами здійснюється в першу чергу з коштів у гривнях та іноземній валюті, в тому числі коштів на рахунках і внесках боржника в установах банків та інших кредитних організаціях. За цим же законом, накладення стягнення на будинок, квартиру чи інше приміщення, земельну ділянку, що є нерухомим майном, проводиться у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна. В останню чергу накладається стягнення на житловий будинок чи квартиру.
Чи знав про цю норму закону державний виконавець? Відповідь однозначна. Знав.
З повідомлення начальника відділу військової прокуратури Північного регіону України полковника Є.Гриненка стало зрозуміло, що позов на суму 29257 грн. був задоволений до капітана Д.Смирнова та прапорщика В.Бобка, що і було доведене до відома виконавчої служби.
Отже, борг вже сплачений. Чому ж тоді відбирають належну В. Кузьмику частку квартири? Вочевидь, в Державній виконавчій службі думали по-іншому: виставили майно на торги і продали.
Покупець на прізвище Я. Янковський, недовго думаючи, подав до Голосіївського районного суду позов про вселення у цю частку придбаної ним квартири. Зрозуміло, що суд відмовив, бо закон не передбачає такого права.
«...Судом достовірно встановлено, що, згідно з висновком спеціаліста №656 від 21 січня 2004 року, наданого Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, виділити 1/5 частку квартири №102 в будинку №74а по проспекту 40-річчя Жовтня в м. Києві в користування сім'ї, окремо від сім'ї власника 4/5 часток неможливо...». Відмова у вселенні обґрунтовувалась недостатнім розміром 1/5 ідеальної частки в одиницях площі і неможливістю реконструкції квартири у співвідношенні площ 1/5 і 4/5. Суд саме цим і аргументував рішення про відмову Я. Янковському в претензіях на 1/5 частку квартири. Суд постановив виплатити йому кошти, що складають вартість цієї частки в сумі 6007 грн. 70 коп., які знаходились на депозитному рахунку № 44595 в Голосіївському відділенні ВАТ «Ощадбанк».
Більш того, закон передбачає, що у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення накладається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. Чи звертався до суду з поданням державний виконавець? Ні, не звертався. Чи усвідомлював цей чиновник, що прямо і очевидно порушував закон? Усвідомлював!
Цивільний кодекс України передбачає припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників у разі, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі, або якщо річ є неподільною, — норма, якою і скористався суд. Але така процедура відбувається лише за рішенням суду. Закон також передбачає і випадок, коли спільне володіння і користування майном є неможливим, або таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Умовою такого рішення суду може бути попереднє внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, що і було зроблено сім'єю Кузьмиків.
Однак, якщо так вирішив районний суд, то це ще зовсім не означало, що і судді Апеляційного суду м. Києва таким же чином тлумачать правові норми закону. 25 липня 2005 року цей суд вдруге, скасувавши справедливе по суті рішення Голосіївського районного суду, задовольнив апеляційну скаргу Я. Янковського до сім'ї Кузьмиків про вселення та встановлення порядку користування житловим приміщенням. На цей раз судді Заришняк Г.М., Марченко В.В. та Зінчук Т.А. не посилались на норми закону, — вони просто скасували рішення суду і постановили нове, за яким визнали, що «...спільне володіння і користування квартирою є можливим для сторін... і постановили «...вселити Янковського Я.Б. в квартиру №102...».
Що можна після цього сказати? Яким чином суд іменем України вирішив вселити позивача на 5,24 квадратного метра неподільної квартири?
Визнавши порушення права сім'ї Кузьмиків з боку державних службовців Державної виконавчої служби, апеляційний суд своєю ухвалою надав би рішенню суду силу закону. Не надав. Бо тоді б настала черга нести відповідальність перед людиною іншого органу влади — Державній виконавчій службі Голосіївського району м.Києва, незаконні дії якої освячені рішеннями суду іменем України.
Чи можна собі уявити, що, наприклад, роботу електрозварювальника металевих конструкцій висотного будинку має переглядати і переробляти інший електрозварювальник, більш досвідчений і з більшою заробітною платою? Ні, не можна.
Тоді чому роботу суддів першої інстанції судді апеляційного суду кваліфікують як брак і це не впливає на розмір заробітної плати державного службовця? Чому взагалі можливі судові помилки?
Маразм. Аномалії. Зговір. Корупція. Державна виконавча служба і державний суд — проти людини.
А де ж присяга судді? Де держава, яка відповідає перед людиною?
Виконавцям було відомо, що під час досудового слідства був накладений арешт на автомобіль Мерседес-Бенц та грошову суму 5 тис. 987,1 грн., які належали боржнику. Саме закон надавав право боржнику вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу, але державний виконавець і не збирався чинити за законом. Це підтверджується тим, що не був проведений арешт та опис 1/5 частки квартири, оцінка майна за ринковими цінами, які діяли на день проведення оцінки, також не проводилась. Більш того, ні про оцінку частки квартири, ні про арешт квартири В. Кузьмик не був попереджений, йому ніхто і не збирався запропонувати визначити, в якій послідовності необхідно продавити майно.
У разі, коли від продажу частини майна буде вилучено суму достатню для задоволення вимог стягувача і для оплати всіх витрат на виконавче провадження, подальший продаж заарештованого майна припиняється.
Після продажу автомобіля та переведення майже 6 тис. грн. з рахунку В.Кузьмика виконачій службі вистачило б коштів на погашення боргу.
Двічі Голосіївський районний суд розглядав цю справу і двічі відмовляв у позові Янковського про вселення у 1/5 частку квартири. Двічі Апеляційний суд м. Києва скасовує правильне по суті рішення суду.
Такі рішення суду змусили В. Кузьмика звернутись до прокуратури зі скаргою на неправомірні дії державної виконавчої служби, які призвели до судової тяганини та змусили і його самого, і членів його сім'ї доводити в суді незаконність продажу-купівлі частки квартири.
Прокурор Голосіївського району м. Києва сповістив, що за результатами перевірки прокуратурою району порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст.358 ч. 1 КК України (Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів).
І прокуратура розбирається, і суди двічі по першій і апеляційній інстанції розглядали, а кінця-краю не видно. Хто скаже — досить?
