Економічна криза не обійшла й питання життєдіяльності того прошарку населення, виникненням якого, як багато хто справедливо вважає, відбулося завдяки революційним подіям 2004 року — громадянського суспільства. Третій сектор в Україні тільки-но заявив про себе: ми зрозуміли, що ініціативи громади можуть давати поштовх для розвитку держави на різних рівнях — як у селах чи райцентрах, так і на загальнодержавному рівні. Але раптом — криза. Чи стануть тепер українці думати тільки про самих себе, як вижити, чи будуть сподіватися на допомогу родичів та найближчих, а свої ініціативи, які стосуються громадського життя, відкладуть до кращих часів?
— Головна загроза для існування громадянського суспільства — та, що й для усього решти — економічна криза. Нині можна прогнозувати звуження громадянського суспільства, яке базується здебільшого на представниках середнього класу. Зменшується рівень доходів людей — зменшується середній клас. До того ж ми спостерігаємо, що відбуваються зміни в свідомості людей: в Україні збільшується кількість тих, хто втомився від свободи — вони вже хочуть рівності та справедливості. За даними соціологічних опитувань, 80% українців орієнтовані на «сильну руку», з них третина готова задля порядку поступитися своїми правами та свободами. Що стосується громадських організацій, то для багатьох із них можуть зникнути основи діяльності — фінансування з-за кордону, — вважає директор політико-правових програм Центру Разумкова Юрій Якименко.
Є багато визначень терміну «громадянське суспільство», одне з них передбачає ініціативу окремої людини, окремої групи людей. Вона може стосуватися окремого двору чи вулиці в місті, міста чи держави в цілому, але в кожному разі свідчить про те, що громадяни не байдужі до життя своєї країни й не чекають, що їм держава має щось дати.
— Громадянське суспільство може висувати ідеї різних рівнів — дворові, локальні, селищні, загальнодержавні. Важливо, щоб воно їх висувало: саме це свідчить про розвиток активності людей. Але, на відміну від громадянського суспільства, наприклад, Західної Європи, наше відрізняється вимушеним характером. Наприклад, ВІЛ-позитивних людей громадські організації підтримують тому, що держава цим не займається. Інший приклад — при школах створюють комітети батьків для вирішення багатьох питань, тому що батьки не хочуть, щоб їхні діти відвідували занедбані спортивні зали чи туалети, — зазначив директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський.
Він виділяє три типи ініціатив — культурні, соціальні та політичні, й прогнозує, яку підтримку вони матимуть у держави та бізнесу. На думку експерта, культурні ініціативи бізнес підтримуватиме легше, тому що вони є іміджевими. Складніше питання із підтримкою соціальних та політичних ідей, адже при цьому активність громад можуть на свій розсуд використати бізнесмени, які мають тісні зв’язки з політикою. Ідеться і про проплачені пікети та демонстрації. Ігор Бураковський вважає, що криза — це тест для громадянського суспільства: люди намагатимуться вижити самостійно чи об’єднуватимуться, якими будуть ці об’єднання.
— Елементи самоорганізації людей вже спостерігаються. Зокрема, серед представників бізнесу. Вони проявляються як реакція людей на кризу, адже наша держава не пояснює людям, як поводитися в ситуації кризи, як це робиться в Євросоюзі. Наприклад, коли загострилася ситуація з банками, у нас почали з’являтися ініціативи обміняти банківські депозити на квартири або продати депозити. Вважаю, що великим попитом серед людей нині користувалися б організації для самозахисту — антиколекторські або на рівні окремого двору — від хуліганів та злодіїв. Питання тільки в організації роботи, — зауважив соціолог консорціуму MSG Дмитро Громаков. — Але ситуація може підштовхнути людей до радикальних форм самоорганізації поза контролем держави, і це може призвести до конфлікту з владою.
Про це попереджає й директор соціологічної служби «Політичний барометр» Віктор Небоженко. Політолог зазначає, що в Україні навіть з’явився новий термін «негромадянське суспільство» — йдеться про кланові, етнічні чи територіальні об’єднання, які живуть за своїми законами. Їхня небезпека в тому, що найвищою справедливістю для їхніх членів є та, яка встановлена всередині кожної з цих груп.
Соціологи й політологи сходяться на тому, що оскільки держава нині не має часу приділяти увагу підтримці громадянського суспільства (можливо, й добре — щоб не було російського варіанту, коли влада фінансує та контролює громадські ініціативи), то це може зробити бізнес, тим більше, що поле для діяльності — дуже велике. Таким чином громадянське суспільство разом із бізнесом знаходило б важелі впливу на владу.
— Соціальна солідарність у нашій країні майже відсутня. За даними наших досліджень, більшість українців у скрутні часи орієнтовані на власні сили та допомогу найближчих. Тільки 3% готові відстоювати свої права та вирішувати проблеми, об’єднуючись з іншими. Соціальна солідарність присутня хіба у вигляді взаємних послуг, — вважає соціолог компанії Reseach&Branding Євген Копатько. — Нині в нашому суспільстві хворі всі — і держава, і бізнес, і громадянське суспільство. І тим, і тим вижити важко, тож було б добре, якби громадянське суспільство й бізнес могли знаходити компроміс та взаємодіяти.
Незважаючи на весь негатив, дехто із фахівців у ситуації економічної кризи прогнозує й непогані перспективи для розвитку громадянського суспільства. Наприклад, Ігор Бураковський вважає, що в нашому суспільстві може виникнути новий тип солідарності між представниками громад та бізнесу, без якого повноцінно не відбутися ні першим, ні другим, ні державі в цілому.
— Є передумови, що здорова частина бізнесу та здорова частина громадянського суспільства почнуть взаємодіяти. Це може дати гарний механізм впливу на владні рішення. Важливо, щоб бізнес сам це зрозумів та шукав можливості для контакту із громадянським суспільством у плані підтримки соціальних ініціатив. Але для цього має бути високий рівень довіри, — зазначив політолог.
