Скоріш за все, ті, хто свого часу при розробці чинної Конституції України, ініціювавши внесення до її тексту понять «корінні народи» і «національні меншини» як відміннi категорії, керувалися найкращими намірами, а саме — бажанням підвищити статус етносів (мабуть, насамперед мались на увазі українці), які живуть на землі нашої країни з давніх-давен. Однак задля нормативного наповнення цих термінів і визначення становища певних національних спільнот потрібно було ухвалити відповідні закони. І якщо Закон «Про національні меншини в Україні» прийнятий і діє з 1992 року, то Закону «Про корінні народи» досі немає. Перебуваючи минулого четверга у Житомирі, голова Державного комітету в справах національностей і міграції Геннадій Москаль на зустрічі з керівниками національно-культурних товариств області пояснив цей факт передусім складністю конкретного визначення — які народи, в Україні сущі, вважати корінними. Зупинившись, на прохання «Дня», на цій проблемі більш детально, він сказав, що нині його відомством розробляється названий закон, і одночасно спрогнозував, що процес його ухвалення може стати найскандальнішим в історії прийняття законодавчих актів у незалежній Україні. Так, за його словами, в багатьох регіонах представники різних національностей вважають саме себе корінним народом, і врахувати побажання всіх буде вкрай важко. Але, на переконання Г.Москаля, повинні бути враховані всі історичні особливості України, в тому числі пов’язані з тим, що багато народів проживає на її території дуже давно. Зокрема, у Криму, крім кримських татар, які вважають насамперед себе корінним народом, живуть також сотні років караїми, кримчаки, росіяни, німці, греки, болгари, асірійці і навіть французи, предки яких прибули на півострів ще у ХVIII сторіччі, щоб навчати місцеве населення виноградарствa і виноробствa. На погляд Держкомнацу, як корінні народи України, можуть розглядатися білоруси, болгари, вірмени, гагаузи, греки, євреї, караїми, кримські татари, кримчаки, молдавани, німці, поляки, роми, росіяни, румуни, словаки, угорці, чехи. Є село (в Херсонській області), де понад 300 років компактно живуть шведи. Саме з огляду на складність питання, не виключено, що його порушення або той чи інший варіант розв’язання проблеми, на думку Г.Москаля, матиме чимало противників. За його твердженням, поняття «корінні народи» і «автохтонні народи» тотожні. А поняття «автохтонні народи» слід застосовувати до представників тих національностей, які мають більш ніж сторічні коріння проживання на українській землі. Складність трактування зазначених категорій, за словами Г.Москаля, відчула на собі Організація Об’єднаних Націй, яка з 1963 року не може офіційно дати рекомендацій щодо їх визначення як універсальних для всіх країн. Нині у світі законодавчо визначили поняття «корінні народи» тільки три країни, серед них Канада. На думку голови Держкомітету в справах національностей і міграції, при визнанні народів корінними не слід надавати перевагу жодній національності. А ситуація може скластися так, що в Україні цей законопроект не буде прийнятий ні парламентом нинішнього скликання, ні наступного. Одночасно, наголосив глава Держкомнацу, ми хочемо показати, що українці є в Україні титульною нацією, тобто такою, яка, згідно із загальноєвропейськими нормами, дала назву нашій країні. І це, за його словами, не означає їхнього особливого статусу, оскільки, у відповідності із Конституцією, всі національності у нас є рівними. А ось етноси, які з’явилися в Україні не в результаті автохтонного проживання, а внаслідок міграційних процесів, повинні, на його думку, відноситись до національних меншин — наприклад, китайці, в’єтнамці, араби тощо. Саме з огляду на складність і дискусійність названої проблематики, Г.Москаль вважає, що питання повинні бути винесені на суд громадськості, щоб всі зацікавлені та компетентні люди — історики, етнографи, краєзнавці, журналісти тощо — дали свої пропозиції, зокрема і через газету «День». І буде добре, вважає він, якщо 98% українського суспільства буде задоволено відповідним законом, коли він буде прийнятий.
Утім, думається, при ухваленні як згаданого законопроекту, так і нової редакції Закону «Про національні меншини в Україні», який вже внесено на розгляд Верховної Ради, можуть виникнути колізії, пов’язані з тим, що національності, зараз віднесені до національних меншин, поляки чи росіяни, наприклад, потрапивши до категорії корінних, можуть втратити деякі свої прерогативи, які мають тепер. Або через кілька десятиріч корінними жителями України можна буде вважати тих же китайців. Що зайвий раз є приводом для вкрай уважного розгляду названих проблем. Можливо, дійсно краще було б внести відповідні зміни до Конституції, як пропонує дехто з правознавців, політиків і адміністраторів, аби зняти відмінність між поняттями «корінні народи» і «національні меншини»?
