Політична корупція в Україні перестала бути «сезонним» явищем і перетворилася на паралельне державне управління, лише в тіньовому його вимірі, — така основна теза останнього, жовтневого, дослідження УНЦПД з оцінювання політичних ризиків. Все частіше й частіше виявляється маніпуляція конституційними та регламентними процедурами у парламенті: процвітає заборонене Конституцією та регламентом Верховної Ради сумісництво, у спеціальних окремих випадках здійснюється заміна способу голосування (з карточкового на підняття рук), все частіше лунають голоси про зміну формату коаліції від конституційного (на основі рішення фракцій) до «інноваційного» (в рамках «індивідуального членства»). Усе більше і більше мільйонних коштів витрачається урядом для додаткового фінансування органів державної влади, створення та обслуговування нових структур або заходів. Причому нерідко таке фінансування здійснюється з Резервного фонду бюджету, створеного в основному для непередбачених витрат. Один лише, але промовистий приклад: посеред фінансового року розпорядженням уряду від 27 травня 2009 року створюється державна установа «Соціальний контактний центр», для чого з Резервного фонду виділяється п’ять млн. грн. 24 липня новим розпорядженням уряду цифра «5» замінюється на «20», а з 26 серпня задовольняються апетити даної установи вже на 28,1 млн. грн.
Що далі, то більше зміст рішень та стан процедур ухвалення рішень слугує задоволенню інтересів самих учасників політичної та управлінської системи держави, зміцнюючи не лише їх фінансовий стан, але й — що особливо — політичний вплив. Якщо у відносинах «звичайної», банальної корупції, народженої ще в радянську добу товарного дефіциту, має місце неправомірний обмін послугами, що не виходить за рамки цього обміну, наприклад, фінські шпалери на чеську сантехніку, або ті ж шпалери на поїздку за кордон, то обмін послугами в політичному процесі означає набагато більше: він слугує неправомірному розширенню владних позицій ініціаторів такого обміну. Іншими словами, корупційна «рента» в політичному процесі дозволяє її учасникам зміцнити свій власний (персональний) або партикулярний, частковий (скажімо, партійний) політичний вплив.
По суті справи, феномен політичної корупції є феноменом купівлі владного ресурсу. Його агентом може виступати будь-хто, хто здійснює обмін одного ресурсу на інший, аби лише той забезпечував політичну підтримку. Тут може йтися як про того, хто лише ступає в поле політики, роздаючи горезвісну гречку або нездійсненні обіцянки, так і того, хто розпоряджається суспільним ресурсом, обмінюючи його на послуги чи ресурси з політичної підтримки (наприклад, завод на інформаційний вплив ЗМІ власника заводу).
Політична корупція в Україні може розраховувати на багаторічне лідерство у системі ухвалення рішень. Її грунт — клієнтські відносини, витворені ще компартійною номенклатурою. Друга хвиля клієнтели — мережі утриманства, створені через можливості великого бізнесу, що, прийшовши у владу, привів у неї з собою клієнтів цих мереж — персональних секретарів, політтехнологів, суддів і депутатів, — які майновим, соціальним і професійним зростанням мусять завдячувати переважно своїм «патронам». Саме дієвість таких клієнтських мереж у різних сферах влади зумовлює системний характер відносин політичної корупції, що надзвичайно ускладнює можливість суспільних змін та знижує загальний рівень очікувань щодо них.
Якщо досягнення й зміцнення влади розглядати як стратегію, то політична корупція виявляється шикарним для цього, бо практично безвідмовним, засобом. Політична корупція ефективно виробляє владу. От лише влада за цього неефективна. І тим більш неефективна, чим більш в її процедури входять інтереси клієнтел, руйнуючи ці процедури. Як вказує, класифікуючи клієнтелізм, угорський вчений Андрас Сайо, у цьому типові політичних відносин персональна лояльність щодо патрону переважає відносини, що будуються на засадах демократичного прийняття рішень, професіоналізму державних службовців, ринкової ефективності. Клієнтелізм базується на неофіційних зв’язках, що в органах державної влади дозволяє підмінювати формальні процедури непублічними домовленостями. Відтак клієнтелізм і політична корупція виступають як взаємопороджуючі та взаємопідсилюючі фактори суспільних відносин. Існування клієнтських мереж цілком здатне пояснити неуспіх протидії «звичайній» корупції, адже хабарництво на нижніх щаблях влади виступає складовою забезпечення інтересів «у верхах». Політична корупція не просто руйнує усталені процедури, але й довіру до інститутів влади, делегітимізуючи їх.
Клієнтарний характер суспільно-політичних відносин і партійної системи, підкріплений інтересами тих, хто нелегітимним чином придбав місце у системі влади, з необхідністю зумовлює застосування корупційних технік у кампанії з виборів президента. Можна стверджувати, що корупційні механізми — такі, як прямий і непрямий підкуп виборців, адміністративне втручання у хід виборчої кампанії, незаконний вплив на судові рішення, використання бюджетних (публічних) фінансів в інтересах окремих осіб, фальсифікація документів, нелегітимний обмін ресурсами з групами впливу для отримання переваг, нелегітимне використання можливостей правоохоронних структур, підкуп впливу засобів масової інформації на інформаційне поле, — будуть використовуватися політичними силами тією мірою, наскільки вони мають доступ до ресурсів впливу та обміну: чим більш розгалужена клієнтська мережа партії і чим ближче політична сила до важелів влади, тим більший у неї горизонт можливостей для активізації відносин політичної корупції і навпаки. По суті справи, матимемо яскраве змагання сформованих клієнтських мереж за політичне утвердження «патрона», що є умовою виживання самих клієнтел.
Вдосконалення та головне — дотримання процедур ухвалення рішень, забезпечення формальної документальної фіксації домовленостей та їх публічний характер — ось перші кроки до зменшення обсягів політичної корупції. Але остаточне скорочення її виявів та руйнування самої її природи пов’язані із здійсненням системних реформ, формуванням суспільних груп, готових до їх здійснення, усвідомленням ними власних інтересів і політичним їх оформленням.
