Хоч у нашій суспільно-політичній практиці слово «дебати» ще не має постійної прописки, однак час від часу, передусім у період передвиборних кампаній, деякі теле- і радіоканали роблять спробу наблизитися до цього жанру світової тележурналістики. Одним це майже вдається, інші виробляють свої правила, далекі від загальноприйнятих, створюючи власні формати. І роблять здебільшого так, як, по-перше, самі розуміють, по-друге, як вигідно, з одного боку, замовникам, а з другого — прихильникам або суперникам дискутуючих сторін.
Тому часто виходить телевінегрет. Це така собі суміш, де головні дійові особи не дискутують, не обговорюють між собою якесь питання, не обмінюються думками, не сперечаються, не ведуть дискусії, як, зокрема, передбачає тлумачний словник, а змушені відповідати ведучому (журналісту) на запитання, які часто жодного відношення до теми дискусії не мають. Більше того, користуючись нагодою прямого ефіру, ведучий вдається до різних провокацій, до витягування на поверхню суперечливих, не перевірених як слід, давно спростованих фактів. Тобто виконує, по суті, чиєсь замовлення, дискримінуючи того чи іншого учасника дебатів. Крім того, під час прямого ефіру надається слово експерту, який часто знаходиться безпосередньо у студії й є фактично асистентом ведучого. А, отже, поводить себе не як незалежна особа, а фактично діє на боці журналіста, наперед маючи конкретне завдання. Хоч насправді головними експертами у теледебатах мають бути безпосередньо телеглядачі й радіослухачі. Їхні оцінки, а відповідно, висновки, й є основними, адже не для експертів, не для працівників теле- чи радіоканалів проводяться дебати. Передусім глядачам чи слухачам цікаво зрозуміти з перших вуст «хто є хто». Та й для самих учасників це хороша школа публічності, якщо вона організована професійно, з дотриманням не лише відповідних законів, а, насамперед, правил жанру, вимог певного формату і, звичайно, морально-етичних норм. Інакше — ніякої користі, а навпаки, розчарування, якщо не сказати більше, і в одних, і в других.
Формат теледебатів, який я щойно окреслив, довелося спостерігати не один раз і, насамперед, на місцевих радіо- й телеканалах у період тих же передвиборних кампаній. Останні такі «дебати», які вдалося побачити, відбулися на регіональному, точніше місцевому приватному телерадіоканалі «Алсет», що у місті Дрогобич на Львівщині. Саме тут знаходяться виборчі штаби 121 виборчого округу. Скажу відразу, що округ цей особливий не тільки на Львівщині, а й взагалі в Україні. Тут рекордне число кандидатів у народні депутати — 21.
Так ось, щодо дебатів. На цей раз на участь зголосилися два кандидати — Тарас Курчик (місцевий співак, депутат облради) і Наталя Зубицька (народний цілитель, генеральний директор ТОВ «Зелена планета», м. Київ). Роль ведучого на себе взяв молодий журналіст Богдан Процишин. Як і годиться, він представив обох кандидатів, озвучив скупу інформацію про них із сайта ЦВК і надав слово кожному для презентації своїх виборчих програм. Далі мали б бути дебати, дискусія, суперечка головних дійових осіб — кандидатів у депутати — за відповідними правилами. Тим більше, що кожному було про що поговорити, дивлячись одне одному у вічі.
Наразі ведучий позбавив їх такої можливості, запропонувавши свій сценарій, в основу якого поклав не інакше як розслідування їхнього політичного минулого, копаючись, як у білизні, в біографічних даних сумнівного характеру, витягнутих заздалегідь з Інтернету. Особливо дісталося Наталі Зубицькій. Почалася перепалка з ведучим, уточнення, заперечення і спростування фактів. Дійшло навіть до того, що ведучий почав дорікати Наталі Зубицькій за те, чому вона досі не змінила свого прізвища на псевдонім Земна, а чи на дівоче Ющенко.
Незважаючи на те, що один і другий кандидати, причому по кілька разів, детально розповіли про те, чому вирішили балотуватися в народні депутати, про своє бачення проблем регіону й їх вирішення, ведучий, а за ним і експерт у студії Олександр Магльона роблять висновок, що обоє вони (співак і народний цілитель) не готові до такого високого статусу, як народний депутат, і взагалі: що їм робити у політиці з їхніми професіями? Звичайно, можна було б усі ці огріхи списати на малий досвід молодих працівників комерційних радіотелестудій місцевого рівня, їхню недостатню професійну підготовку, якби не одна суттєва деталь. Засновником каналу «Алсет» є один із кандидатів у народні депутати, відомий на Дрогобиччині підприємець, який не приховує своїх подальших політичних намірів, Віктор Франкович Возняк. Він, до речі, під час передачі перебував у приміщенні телеканалу і схвально відгукнувся про дебати. А це вже з розряду політичної етики. І на закінчення зазначу, що ефір своїм суперникам по виборчому марафону студія надала не безкоштовно, а за гроші кандидатів із відповідних фондів. Словом, вийшло, як у народному прислів’ї, «за моє жито мене бито».
