Українська політична дійсність сьогодні відчуває на собі несвіже дихання президентської виборчої кампанії, яка розпочалася. Коло основних кандидатів окреслилося практично ще рік тому. Мало не щотижня соціологічні служби радують одних з них та засмучують інших зростанням чи падінням на десяті частки відсотка рейтингом.
СІМ — ЩАСЛИВЕ ЧИСЛО ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО ПРЕЗИДЕНТА
Якщо залишити осторонь політологічне шаманство та соціологічний флер як необхідні атрибути виборчої кампанії, то таємниця політтехнології полягає в професіональному використанні, створенні комплексу взаємопов’язаних, але не взаємозамінних чинників, що визначають успішність кандидатів у президентській виборчій кампанії. «Джентльменський набір» основних ресурсів для кандидатів на президентських виборах на пострадянському просторі налічує сім основних позицій:
1. Адміністративний ресурс; 2. Фінансово-економічний; 3. Інтелектуальний; 4. Партійно-ідеологічний; 5. Кадровий; 6. Інформаційний; 7. Комунікаційний (внутрішні та міжнародні зв’язки).
Значущість, обсяг і ступінь оволодіння цими ресурсами, безумовно, змінюється від однієї виборчої кампанії до іншої. Але необхідність їхньої наявності в кандидатів для притягнення потенційних виборців так само постійна, як земне тяжіння. Багато із кандидатів та їхніх штабістів інтуїтивно розуміють, що рівні та повнота оволодіння кожним з перерахованих ресурсів і створюють нерівність позицій кандидатів, визначаючи шанси на перемогу в президентських виборах.
Про деякі з ресурсів (адміністративний, фінансово-економічний, партійно-ідеологічний) та їхніх володарів в українській пресі написано чимало. Цікавішим постає аналіз дій головних героїв української політичної хроніки через призму взаємодії таких не часто згадуваних чинників, як інтелектуальний, кадровий, комунікаційний, інформаційний.
МАЛЕНЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ «ТАЄМНИЦІ» НАЙБІЛЬШОЇ ФРАКЦІЇ
Слава найгучнішої внутрішньополітичної події останніх тижнів, безумовно, належить «донецькому пікніку» лідера «Нашої України» з групою депутатів та подальшим подіям навколо цього. Звертаючись до теми регіонального турне кандидатів під час виборчої кампанії, слід зауважити, що існують основоположні принципи, які визначають успішність такої політичної дії, як поїздка політичного лідера регіонами: інтелектуально-організаційна робота з вибору місця, знання регіональної специфіки, створення адекватної програми.
З огляду на знання цієї політичної азбуки, аналітиків не перестає дивувати алогічність вибору Донбасу як місця проведення партійного з’їзду керівниками блоку «Наша Україна». І відкритих запитань у цьому випадку залишається значно більше, ніж раціональних відповідей на них. Заявлена мета східного турне «НУ» — проведення партійного з’їзду блоку. Якщо виходити з традиційного розуміння завдань партійного з’їзду, то це насамперед — демонстрація акту єдності даної партії та народу, трансляція партійної ідеології, формування позитивного, привабливого іміджу партії в максимально сприятливому для пробудження партійних почуттів середовищі. У даному ж випадку умови для проведення з’їзду в шахтарській столиці прямо протилежні необхідним:
1. Забезпеченість не тільки в Донецьку, а й у Донбасі загалом депутатськими кадрами — практично нульова, народних депутатів із цього регіону у фракції «НУ» просто немає;
2. Електоральні успіхи в Донецьку на парламентських виборах у блоку В. Ющенка більш ніж скромні — в одному з районів Києва (Солом’янському) блок набрав голосів удвічі більше, ніж загалом по місту Донецьку;
3. Розмірковування про наявність організаційних зв’язків у цьому регіоні в «НУ» були б великим перебільшенням;
4. Традиційно сильні на цій території ресурси, яких «НУ» явно не має: «червона» ідеологія й адмінресурс, що працюють у паралельному режимі.
Прихований сенс: слід звернути увагу на симптоматичне і глибоке мовчання в цій ситуації комуністів. Важко уявити, що без попередніх домовленостей вони втратили б нагоду дармового піару в рідному й актуальному регіоні. З огляду на це, є підстави припустити, що один з основних гравців на українських президентських виборах — В. Ющенко — зробив спробу змістити політичну гру з «ліво-правого» простору в простір відносин «влада — опозиція». Це припущення підтверджують і подальші події в стінах Верховної Ради. Напрочуд згуртовані позиції всієї опозиційної четвірки «НУ», БЮТ, СПУ і КПУ щодо проблеми створення спецкомісії стосовно подій у Донецьку. Випробуванням на серйозність даного наміру стане поведінка потенційних поки що союзників по опозиції під час узгодження єдиного кандидата. Якщо ця подія все ж відбудеться, то вона здатна якнайістотніше переформатувати позиції основних кандидатів і, відповідно, шанси на перемогу.
РЕЦЕПТ ПРИГОТУВАННЯ ПОЛІТИЧНОГО «ЧАЮ ВІД ОПОЗИЦІЇ»
Про рівень професіоналізму кожної зі сторін у виборчій боротьбі можна судити з їхнього вміння зробити свої недоліки достоїнствами. В американців це називається мистецтвом приготувати чай із піднесеного життям кислого лимона, у політтехнологів — робота з обмеженим ресурсом. У будь-якого кандидата з табору опозиції є істотні обмеження (прохання не плутати з їхньою цілковитою відсутністю) щодо кількох основних ресурсів: адміністративного, фінансово-економічного, інформаційного. Доступ до інформаційного простору для опозиціонерів наскільки ж актуальний, наскільки проблематичний. Для того щоб подія, яка відбулася в опозиційному середовищі, стала надбанням широкої громадськості, вона має прогриміти. І це, загалом-то, універсальне правило мас-медіа. Тому для опозиції актуальним є метод: хоч би що преса писала, лише б прізвища не спотворювали. Навряд чи з пам’яті телеглядачів скоро зітреться образ одного з українських олігархів із зброєю пролетаріату в руках, який збиває замок на воротах.
Прихований сенс: Зважаючи на необхідність залучення катастрофічно дефіцитного мас-медійного ресурсу, «донецькі пригоди» блоку «НУ» виглядають аж ніяк не безглуздим, але й не кращим чином продуманим політичним дійством. Доки не вичерпається ця тема, українські ЗМІ практично безкоштовно «працюватимуть» на опозиціонерів.
ЖЕРТВИ І ДИВІДЕНДИ
Якщо проаналізувати той самий «донецький» синдром із погляду використання іншого ресурсу — комунікаційного, то необхідно «відмотати» хроніку політичних подій трохи назад. Не так давно прем’єр-міністр В. Янукович досить активно намагався набрати очки на американському політичному майданчику, де монополізм В. Ющенка досі не зазнавав спроб реваншу. З огляду на це, чому б лідеру НУдистів не зробити спробу «симетричної» відповіді?
На окрему увагу заслуговує факт присутності дипломатів провідних зарубіжних країн на явно «проблемному» для В. Ющенка східному регіональному майданчику. Якщо розглядати цю поїздку як спосіб «просування» В. Ющенка в образі головного борця-демократа за рубежі власної вітчизни, то є підстави вважати, що ми були присутні при символічному обміні. Суть обміну полягала в жертвуванні частиною території всередині українського простору в обмін на успіх за міжнародними векторами.
Прихований смисл: як показує досвід останніх виборів на пострадянському просторі, можливі два сценарії взаємовідносин влади й опозиції за результатами виборчої кампанії — успадкування, спадкоємність правлячої влади (азербайджанський сценарій) та протистояння влади й опозиції з елементами громадянської нестабільності (грузинський сценарій). Є серйозні підозри, що після «донецького» обміну ударами української влади й опозиції в останньої виникне спокуса грати саме за другим сценарієм.
СИЛА Є, ТЕРМІНОВО ПОТРІБЕН РОЗУМ…
Про електоральний ефект «донецького» конфлікту на рівні кандидатів на президентських виборах без достовірних соціологічних даних судити важко. Проте вже сьогодні є всі підстави говорити про певні безперечні наслідки зіткнень двох рейтингових на сьогодні кандидатів — В. Януковича від влади та В. Ющенка від опозиції:
1. Пониження іміджу обох кандидатів із загальнонаціонального рівня до регіонального — «кандидата від Галичини» та «кандидата від Сходу»;
2. Трансляція негативних образів обох кандидатів — Ющенка, як лідера мало не фашиствуючих «нашистів», та заміна образу сильного прем’єра образом агресивного політика;
3. Демонстрація дефіциту в командах обох кандидатів таких важливих для президентської виборчої кампанії ресурсів, як кадровий та інтелектуальний,
4. В обох випадках в оточенні лідерів перемогли «яструби», що не є обнадійливим симптомом не тільки для самих лідерів і їхніх команд, а й для України загалом як майданчика для випробування переважно «силових» сценаріїв.
5. Наслідки напруженості у взаємовідносинах двох потенційно ефективних кандидатів президентської боротьби створюють серйозні ризики в парламентському просторі;
6. Роздмухування конфлікту між опозицією та більшістю, що загрожує переформатуванням парламентської більшості та відставкою коаліційного уряду В. Януковича.
Прихований сенс: у зв’язку з усім комплексом згаданих наслідків не може не постати традиційне запитання: хто ж у цьому випадку виграв? Безумовно, серед переможців опинилися ті політики, котрі виявилися осторонь від конфлікту — як у президентському таборі (тут аналітики передусім називають представників СДПУ(О), так і в опозиційному.
ВІДКРИТІ ЗАПИТАННЯ
Викладені гіпотези про приховані значення та різні виміри в українському політикумі на початковому етапі президентської виборчої кампанії — одна з можливих думок, що не претендує на роль істини в останній інстанції. Як наполягав класик, життя різноманітніше і складніше за наші уявлення про нього. Але це аж ніяк не виключає спроб ставити запитання або відповідати на них. Є щонайменше три актуальні запитання, що постають із «донецьких» подій, на які дуже хотілося б отримати відповіді від нинішніх політиків:
1. Чому наслідки публічного конфлікту в Донецьку депутати мають намір обговорювати в закритому режимі засідання ВР? Якщо громадян допустили до першого акту політичної «донецької» вистави, то чому другий акт, із запрошенням силовиків та розбиранням польотів, — для обраних?
2. У «донецькому» випадку влада й опозиція з’ясовували стосунки в просторі політологічного стереотипу «схід-захід», тоді як існує проблемний простір, актуальний для третього (і, по суті, головного) суб’єкта майбутньої виборчої кампанії — громадян-виборців. І цей простір складається з відповідей на запитання, якою буде ціна на хліб, бензин, комунальні послуги, яким буде рівень безробіття, розмір пенсій, як захищатимуть трудові права працівників, рівень інфляції у разі приходу до влади кожного з кандидатів?
3. Яка політична сила, політичний лідер готові сьогодні запропонувати українським громадянам позитивний сценарій не тільки президентської виборчої кампанії, а й подальшої стратегії розвитку української держави?
