Проте будь-який політичний експрес-аналіз покаже, що в Україні діють тільки кілька партій, які мають реальні шанси якщо не на перемогу власного кандидата, то на перемогу кандидата від партійного альянсу. До них належать передусім: Компартія, соціалісти, НДП, Рух, Партія зелених, «Громада» та СДПУ(о).
Безумовним чинником є участь у виборах лівого кандидата. Але навіть з урахуванням того, що в лівих — найстійкіший і найдисциплінованіший виборчий корпус, шансів на перемогу їхній самостійний кандидат не має. Причин кілька. Перша з них — відсутність єдності у лавах партій лівого спрямування. І передумов до того, що ситуація зміниться, немає. Друга причина — відсутність яскравої особистості, котра може повести за собою маси виборців. Бляклий О. Мороз; вічно стурбований думами про Вітчизну П. Симоненко; доктор економічних наук із повадками торговки Н. Вітренко, безумовно, не можуть розраховувати на скільки-небудь значущий успіх. Третя причина — відсутність серйозної фінансової бази. Жодна з великих фінансово-промислових груп не підтримує лівих. Добре розвинена мережа регіональних парторганізацій і стійкий виборчий корпус — ось те єдине, що може зацікавити реальних кандидатів, і те, про що можна буде вести переговори на предмет створення альянсу. Для об’єктивної оцінки шансів лівих на наступних виборах нам здається необхідним розглянути ще один аспект. У жовтні 1917 року більшовицький переворот став можливим через певний збіг об’єктивних і суб’єктивних чинників (I світова війна й політика, яку проводив царський уряд). Нинішній успіх «лівих» зумовлено тільки невдачами тієї бездарної політики, яку проводять Президент і Кабмін. Чим гірше справи в Україні, тим більше шансів у лівих на те, щоб залишатися «на плаву». При проведенні вдалої внутрішньої економічної політики партії лівого спрямування дуже скоро перетворяться на розрізнені секти й втратять будь-який вплив. Виходячи з даних передумов, ми зробимо дещо парадоксальний висновок: ліві зацікавлені у збереженні status quo і при створенні «клубів за інтересами» блокуватимуться з пропрезидентськими силами.
Відособлене місце у політичному спектрі посідає НДП. Очолювана не першої свіжості комсомольським ватажком, ця партія так і залишилася по суті комсомольською організацією. Резерв і опора старших товаришів. Дуже нагадує російський громадсько-політичний рух «Наш дом — Россия». Мимовільно напрошується аналогія із фразою пролетарського поета «НДП и НДР — близнецы-братья». НДП буде у фаворі, поки вона — «партія влади» і партія при влади. При перших гуркотах політичного грому «вірні члени» побіжать, як щури з потопаючого корабля. Таке вже було в історії. Поки що ж, використовуючи своє привілейоване становище, НДП рекрутує нових членів партії, котрі сподіваються взяти участь у поділі переможного «пирога». Тих, хто відкрито стоїть в опозиції до НДП, небагато. Особливо серед представників великого бізнесу. Це може бути здатним викликати найсумніші для опозиціонерів наслідки. На їхні голови може обрушитися вся потужність державної каральної машини. Опора влади, а отже й НДП, — в армії, каральних органах і державних фінансових інституціях, точніше, у керівництві цих структур. Підтримують НДП також і деякі голови виконавчої влади різного рівня. Опонентам НДП вести боротьбу за вищий державний пост у таких умовах буде вкрай важко, бо на переговорах із можливими попутниками НДП може запропонувати «співчуваючим» щось конкретне вже зараз, не чекаючи закінчення виборів.
Рух під керівництвом авторитарного й владного В. Чорновола традиційно матиме успіх у західних регіонах країни. У той же час підсумки парламентських виборів показали, що ідеї Руху живуть і перемагають не тільки на заході. Однак для перемоги на президентських виборах шансів у рухівського кандидата небагато. Агітація й пропаганда буде направлена тільки на те, щоб підняти якомога вище рейтинг висуванця, з подальшим віддаванням голосів іншому «прохідному» кандидату. Рух — це ж «лояльна, конструктивна опозиція». До того ж у нього відсутня серйозна фінансова підтримка.
Успіх зелених на останніх парламентських виборах — яскрава ілюстрація того, що можна зробити за гроші у напівголодній країні. Зелені, вибрані за гроші того ж кольору, отримані від деяких нафтових магнатів, можуть розраховувати тільки на роль фінансових донорів одного з найвірогідніших переможців. Казати про якусь політичну самостійність «Кононова і Ко» було б несерйозно.
Майже все сказане про Партію зелених можна віднести й до «Громади».
Особливе місце в низці партій, що реально можуть виставити на вибори самостійного кандидата або брати участь на рівних у створенні альянсу, посідає СДПУ(о). Невдача на парламентських виборах має бути правильно оцінена керівництвом партії. Але президентські вибори вельми відмінні від виборів парламентських. При грамотно проведеній передвиборній кампанії в кандидата від СДПУ(о) є всі шанси на перемогу. Для цього партія володіє всім необхідним: яскравою особистістю, рівної якій немає в якійсь іншій партії; фінансами; «співчуваючими» ЗМІ; програмою, з якою партія йшла на парламентські вибори. Єдине, чого поки що не видно в об’єднаних соціал-демократів, так це грамотної схеми проведення передвиборної боротьби. Дана схема повинна, безсумнівно, включати в себе в тому числі й наукові розробки, що враховують соціологічні, статистичні, історичні, національні та інші особливості регіонів. Україна де-юре — унітарна держава, а де-факто — сукупність територіальних утворень, що часто мають протилежні інтереси та уявлення про устрій держави. Виграє вибори той кандидат, котрий влаштовуватиме всіх. У політиці це можливо.
У цьому значенні характерний кримський приклад. Унікальний півострів цього разу явив країні рідкісний і повчальний політичний союз. Голова кримського парламенту — комуніст Л. Грач, а голова уряду — лідер місцевої організації НДП С. Куницин. Цей альянс — підтвердження висновків, зроблених нами раніше. У цій парі найбільший інтерес викликає С. Куницин. Молодий і перспективний політик, він зумів не заплямувати себе зв’язками з кримінальними авторитетами. Демонстративно абстрагувався свого часу від керівництва «афганського» руху, яке підтримало одіозну фігуру кримського президента Ю. Мєшкова. Кілька років тому створив ВЕЗ «Сиваш», внаслідок чого заробив свій перший політичний капітал загальноукраїнського масштабу. Володіє безперечним заступництвом українського прем’єра. Отримавши результати березневих виборів до кримського парламенту, С. Куницин і Л. Грач зуміли швидко домовитися перед обличчям загрози продовження царювання А. Франчука. Воістину, немає постійних друзів і ворогів, є постійні інтереси. У майбутніх битвах за вищий державний пост цей політичний дует в Криму нікому не переграти. Будь-який претендент повинен вести виборчу кампанію в Криму з урахуванням цього чинника.
До осені 1999 року політичні синоптики передбачають у Криму переважання північно-західного вітру, помірного, з поривами до сильного.
№226 25.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
