Днями свідоцтво про державну реєстрацію отримало ще одне громадське об’єднання — Асоціація партійної преси. Про те, що стоїть за цим фактом, про організаційні засади та плани АПП — в інтерв’ю із заступником голови правління Асоціації, директором агентства «Укрпартінформ», доктором історичних наук, професором Олександром ШИШОВИМ.
— Як і чому установчі збори за участі представників майже 20 газет дійшли-таки висновку про необхідність створення єдиної Асоціації?
— Варто почати не з протиставлень, а з того, що об’єднує партійну пресу. По- перше, мета нашої діяльності: «сприяння розбудові громадського суспільства, партійно- політичної системи, формуванню політичної культури».
Кожна з партійних газет принципово відстоює власний погляд на шляхи розвитку держави. Звичайно, Асоціація жодним чином не намагатиметься корегувати або впливати на чиїсь ідейні погляди. Навпаки, усвідомлене розмаїття думок у межах єдиної організації — це її безумовний плюс. Але Асоціація прагнутиме до того, щоб конкуренція поглядів не являла собою брутальну лайку, полігон для чорного піару, як це нерідко трапляється сьогодні, а набувала цивілізованих форм, передбачала шанобливе ставлення до опонентів. Хай читачі самі обирають, які світоглядні ідеї їм до душі, а які неприйнятні.
І саме особисті контакти журналістів, відкритий і відвертий, емоційно врівноважений обмін думками з нагальних суспільних проблем як між собою, так і на шпальтах партійних видань, сподіваємось, здатні вплинути на те, щоб і діалог лідерів різних політичних сил здійснювався у демократичній, цивілізованій атмосфері.
По-друге, ні у кого з учасників установчих зборів не виникло сумнівів щодо необхідності підвищення авторитету партійної преси. Сьогодні реалії дня примушують констатувати: позиції і реноме партійних газет у сучасному суспільстві далеко не найкращі. Більшість редакцій постійно відчувають тягар матеріальної скрути. Вже без колишнього ентузіазму й очікування гучних сенсацій дивляться на партвидання палкі їх прихильники початку 90-х років. Відверто зневажливе ставлення демонструє влада. На різних семінарах, «круглих столах» про ефективність і перспективи партійних газет або не йдеться взагалі, або промовляється лише у зневажливо- скептичному тоні. Показовим є і той факт, що, готуючи нещодавно свій звіт про свободу висловлювань та інформації в Україні, шановні експерти Ради Європи посилалися на думки кого завгодно, але в жодному разі — не на працівників партійних видань.
Не пригадуються випадки, коли б громадсько вагомі публікації партійних газет діставали б відгук у інших ЗМІ, в коридорах влади. Коли б до журналістських «тусовок», зокрема на телебаченні, запрошувалися працівники партпреси.
Між тим партійна преса сьогодні — це цілісна, достатньо потужна система періодичних видань, яким притаманні спільні типологічні ознаки, особливості, відмінності від інших ЗМІ. В 359 газетах, 12 журналах, 11 бюлетенях працюють чимало професійних журналістів.
Сила партійної газети в тому, що спирається вона на реальну, загальновідому та офіційно визнану силу — партію-засновника. І порівняно з іншими друкованими виданнями, чиї справжні володарі в тіні, партійна преса у своїх вихідних даних виступає з «відкритим забралом». Це надає їй додаткові правові, моральні, суспільно виправдані підстави вести серйозний діалог з владою, здійснювати на неї постійний вплив від імені своєї зорганізованої і стабільної аудиторії. І залишатися пердбачуваною, прозорою, позбавленою піарівських підтекстів, що цілком відповідає якостям по-справжньому демократичної преси.
То ж хіба подолання цього протиріччя між заниженою оцінкою партійної преси та її органічно притаманними властивостями і можливостями впливу на розвиток суспільства не є приводом для об’єднання зусиль, реалізації спільних професійних інтересів?
І, нарешті, у партійних журналістів є багато чого спільного у вирішенні своїх повсякденних проблем, приводів для професійних дискусій, обміну досвідом поза межами ідеологічних уподобань. Це, наприклад, взаємовідносини з видавцем, захист інтересів журналістів, підвищення свого фахового рівня, обізнаності в процесах, що відбуваються в державі.
Аби втілити все це в життя, передбачається проведення дискусій з найактуальніших проблем, зустрічі членів Асоціації з державними діячами вищого рівня, авторитетними фахівцями в різних галузях життєдіяльності суспільства, видання довідника партійної преси, професійне навчання та інше.
Підсумовуючи, хочу наголосити: наша Асоціація — це не насаджене кимось утворення, не вияв чиїхось амбіцій чи ситуативний союз ображених. Це об’єктивний відгук на потреби часу, зокрема, на вимоги політичної реформи, що передбачає перехід на пропорційну систему виборів, а отже, посилення відповідальності партій, їхньої преси. Тож слід сподіватися, що АПП не поділить участi численних мертвонароджених об’єднань чи профспілок, які існують тільки на папері, а посяде гідне місце у суспільно-політичному житті країни.
— Як ви стверджуєте, сила кожного партійного видання в тому, що воно відверто, принципово пропагує і відстоює цілком визначені ідеологічні позиції, відображені у програмних документах теж цілком визначеної політичної сили. А тоді на яких підставах долучається до партійної преси ваше агентство «Укрпартінформ», яке, здається, вважає себе незалежним?
— Хочу заперечити — існувати «самому по собі» в Україні через цілу низку обставин поки що не вдавалося жодному виданню. Наше агентство — не виняток. Ми, мабуть, найбільш залежне інформаційне джерело, бо виступаємо рупором одночасно всіх політичних сил. З однаковою повагою ставлячись до поглядiв і лівих, і правих, і центристів, визначили собі за мету доносити до якнайширшого загалу все розмаїття думок.
Увага до партійної преси — це принцип нашої редакційної політики. Ми друкуємо огляди публікацій провідних партійних газет, намагаючись підвищити їхню роль в інформаційному просторі, проводили заочні «круглі столи» головних редакторів, керівників прес-служб політичних партій. Врешті- решт, саме представників центральних партійних газет ми запросили у день свого триріччя на очну зустріч, де саме і народилася ідея створення Асоціації партійної преси.
Отже наш колективний вступ до АПП не можна назвати випадковим. Більш того, на засіданні Правління Асоціації я запропонував використовувати «Укрпартінформ» — його електронні та друковані випуски — і як власний засіб масової інформації новоутвореного партійно-журналістського об’єднання.
Плекаємо ми і ще одну надію. З урахуванням започаткування Асоціації, усього потужного і ще далеко не використаного в інтересах України потенціалу партійної преси, спробувати перемогти у оголошеному Міжнародним фондом «Відродження» конкурсі на створення Всеукраїнського мультимедійного інформаційного агентства. Наша агенція відповідає таким критеріям, як «недержавна, неприбуткова громадська організація», яка має багаторічний (без жодної рекламації) досвід «збалансованого, об’єктивного, неупередженого висвітлення діяльності усіх політичних сил». А якщо врахувати, що до створення нового агентства, яке матиме назву «Україна — XXI», передбачається залучити, як співзасновника, Асоціацію партійної преси, започаткувати на його основі Всеукраїнський партійний сайт, реалізувати ідею найдешевшого народного Інтернету, сподіватися на можливість отримання гранту.
Але, звичайно, не участь у цьому гранті визначатиме діяльність Асоціації партійної преси. Шляхів вирішення фінансових і організаційних проблем вже висловлено моїми колегами чимало. Гадаю, запропоновані засновниками форми і методи роботи, актуальність визначених завдань, спільна професійна зацікавленість усіх учасників проекту дозволять досягти головного: об’єднання зусиль у підвищенні ролі, конкурентоспроможності партійної преси на масмедійному ринку, посилення її впливу на життя суспільства, подолання негативних стереотипів щодо неї і у можновладців, і у засновників, і у рекламодавців, і у пересічних читачів, створення механізму захисту інтересів партійних газетярів. І, може, якраз партійна преса в умовах політичної реформи додасть нашим політичним партіям європейських рис.
