Візантійська імперія за свою багатовікову історію зробила, крім усього іншого, одне глобальне відкриття у сфері управління держапаратом. Візантійці свого часу вирішили, що для більш ефективного управління чиновниками треба створювати спеціальне відомство, яке керуватиме ефективнішою роботою. Для боротьби з корупцією серед бюрократів треба створити відповідне бюрократичне відомство. У результаті корупція процвітає, боротьба йде, чиновники працюють, а держапарат не меншає, а зростає. При цьому, що найголовніше, імперія існує і навіть процвітає, щоправда, часом. Протягом подальшого тисячоліття візантійські методи мало чим мінялися в державі, яка вважала себе наступницею Візантії. Нині ці методи у жодному разі не чужі і країнам, які було створено після розпаду СРСР.
Сьогодні в Україні держчиновники становлять усього піввідсотка від загальної кількості громадян. Наприклад, в інших країнах СНД чиновників у три- чотири рази більше, ніж в Україні. Але при цьому вже стало гарною традицією звертати на них усі гріхи, і під приводом адмінреформи раз на рік видавати указ про зменшення кількості держслужбовців. Щоправда, після цього їхня кількість зростає, і це, мабуть, не завжди погано. Один із членів комісії з адміністративної реформи професор Вадим Аверьянов вважає, що адмінреформа, як і будь- який складний процес, що має привабливу зовнішню форму і малодоступний для розуміння зміст, починає працювати на форму. А найпростішим і найбільш дохідливим моментом в адмінреформі є скорочення держапарату. Мабуть, скорочення чиновників (окрім усього іншого, суперпопулістський крок) єдине, що знають про адмінреформу співгромадяни.
Уперше про адмінреформу вголос почали говорити 1996 року. Тоді було створено невелику ініціативну групу, яка складалася з кількох депутатів і вчених- правознавців, які почали розробку стратегії і концепції адмінреформи. Тільки через два роки, у липні 98-го Президент підписав указ про проведення адмінреформи, і тільки ще через рік, у грудні 99-го Президент підписав три укази, які ознаменували реальний початок адмінреформи. Згідно з тими указами було досягнуто кілька позитивних моментів, про які в один голос говорять і вчені, і політики. По-перше, укази упорядкували термінологію і вперше було затверджено відмінність між міністерствами та іншими відомствами. По-друге, відбулося скорочення кількості відомств і міністерств, було впорядковане їхнє вертикальне підпорядкування і співробітництво на горизонтальному рівні. І, по-третє, пропонувалося реформувати апарат Кабінету Міністрів на чолі з міністром Кабміну в секретаріат. Але, як завжди, всі хороші почини у нас мають пройти через найбільш непередбачувані випробування.
Більш ніж актуальною тезою указу Президента стала пропозиція провести структурну реформу Кабміну тільки на підставі перегляду функцій створюваних відомств. Таким чином, треба було виходити, насамперед, з принципу верховенства функціональних навантажень у новоствореному відомстві. Але в цьому ж указі чиновникам пропонувалося провести функціональний аналіз і дати пропозиції щодо реформування в тритижневий термін. Таким чином, мінімум тиждень мав піти на створення комісій, а наступні два тижні — на збори матеріалів і аналіз. У результаті пройшло, за великим рахунком, механічне об’єднання різних відомств, а прогресивна ідея об’єднання на підставі попереднього функціонального аналізу потонула в бюрократичному морі чиїхось помилок.
Ще одна новина — заміна апарату Кабміну на секретаріат. Те, про що ще рік тому говорили, як про щось абсурдне, здійснилося. Міністр Кабінету Міністрів перетворився з політика на чиновника. Але водночас один із ініціаторів цих змін перший заступник голови Комітету з правової реформи Верховної Ради Ігор Коліушко вважає, що структура секретаріату Кабміну багато в чому або навіть майже у всьому співпала з попереднім апаратом. Хоча всі відділи, за малими виключеннями, було перейменовано. І більше того, тимчасове положення про секретаріат у своїх головних моментах продублювало попереднє положення про апарат Кабміну. Так, згідно з цим документом, до функцій секретаріату входить, наприклад, координація роботи Кабміну, тобто, чиновники координують діяльність політиків. Крім цього майже без змін залишилася процедура візування документів.
І ще одне. 15 грудня, коли було підписано укази про адмінреформу, Президент подав до парламенту свої зауваження згідно із законом про Кабмін. У них пропонувалося залишити посаду міністра Кабінету Міністрів, яка, згідно з концепцією адмінреформи, скасовувалася. Щоправда, пізніше Президент відкликав свої пропозиції і подав новий закон до парламенту. Але найближчим часом цей основоположний для адмінреформи документ навряд чи буде прийнято парламентом. Бо занадто багато підводних каменів.
У результаті благі наміри потихеньку перетворюються на просту бюрократичну плутанину. Хоча, можливо, права рука часто дуже навіть непогано знає, що робить ліва. У кулуарах різних гілок влади можна почути про так звану теорію економії права. Згідно з цією теорією, чим менше законів, тим легше працювати. Легше, звичайно, певному високопоставленому чиновницькому прошарку. Ось і виходить, що закон про Кабмін лежить уже кілька років у парламенті. Та не просто лежить, а навіть приймається і проходить усе читання, але в результаті не підписується. Крім цього, таким же чином завис на рівні комітетів і новий закон про держслужбу, і закон про міністерства і відомства. А поки цих законів не буде прийнято — не буде законодавчого розподілу функцій міністерств і інших держорганів, а міністри не будуть політиками, як це має бути, а будуть чиновниками. Тобто, адмінреформа, навіть у своїх основоположних моментах, топтатиметься на місці.
Як не дивно, але адмінреформа потрібна не тільки Україні, але й Заходу (одна з основних вимог МВФ). Цікаво, що відповідні постанови про проведення реформи йдуть в ногу з необхідністю вибивати західні кредити. Так, наприклад, місія МВФ працювала у Києві з 17 січня цього року, а положення про функціональні повноваження прем’єра, віце-прем’єрів і секретаря Кабміну було підписано 21 січня. Під час «реструктуризаційної» поїздки Мітюкова до Лондона підписано ще одну постанову про урядові комітети і т.д. Може це, звичайно, і випадковість, але якась уже дуже закономірна. МВФ вимагає від нас адмінреформи — ми їм її показуємо, а виконувати поки що тільки пробуємо. Хоч би на папері.
Але все не так уже й песимістично. На всьому просторі СНД ми перші, хто почав подібну реформу. Ми поки що єдині, хто намагаєьться підвести наукову базу під реформування адміністративного сектора. У нас є ще один плюс — адмінреформи вимагає МВФ, а значить нам доведеться її провести. Щоправда, у нас є і свій великий мінус — цю реформу мало хто хоче сприймати всерйоз, а тому всі стараються обмежити просування реформи якимись зовнішніми атрибутами. А самі чиновники зараз, як лайку, використовують ідіому: «Нехай на тебе впаде адмінреформа»
