Рішення РНБОУ про початок процесу, метою якого є вступ до НАТО, обговорюється політиками і експертами. Більшість коментарів поділяються на дві групи. Перша — це обговорення деталей, строків, стандартів і ризиків на шляху до НАТО. Друга — це критика заради критики, мовляв, погано, тому що це робить чинна влада. Як Україна проходитиме шлях до НАТО, з якими труднощами зустрічатиметься, що чекає від Києва НАТО, чого від Альянсу очікує Україна — в інтерв’ю з секретарем РНБОУ Євгеном МАРЧУКОМ «Громадському Радіо».
— Що спричинило рішення Ради національної безпеки та оборони України про рух України в напрямку НАТО і чому воно відбулося саме зараз?
— Рішення визрівало довго. Воно було зумовлене еволюцією зовнішньої політики України. Події 11 вересня минулого року у США показали всьому світу, що світ радикально змінився. Вже 12 вересня 2001 року відбулося засідання Ради національної безпеки та оборони України. І вже тоді було дано доручення Президента уважно і всебічно вивчити питання співпраці з НАТО і шукати нові напрямки інтенсифікації та поглиблення цієї співпраці. Розвиток подій у світі, різкий прорив у стосунках НАТО — Росія; внутрішні політично сприятливі умови (те, що із 6 політичних партій та блоків, які пройшли в парламент, 5 підтримують євроатлантичну інтеграцію); досвід України в співпраці з НАТО і в рамках Партнерства заради миру, і Хартії про особливе партнерство... Усе це разом дало підстави переформулювати це завдання у напрямку вироблення нової стратегії щодо євроатлантичної інтеграції.
Після Празького саміту НАТО у світі буде величезна система, яка забезпечуватиме оборону і безпеку. Це буде приблизно 25 країн Європи, а також Росія, США та Канада. І нейтралітет чи багатовекторність, чи невизначеність принципового характеру стали безперспективними.
Європейська спільнота в особі Північно-Атлантичного союзу — це спільнота високорозвинутих, економічно багатих, демократичних, добре захищених держав.
Це клуб, це, використовуючи спортивну термінологію, команда номер один вищої ліги, яка вміє добре грати, яка вміє добре облаштувати своє життя, яка вміє колективно захищатися. Хоч одного зачеплять — всі разом дадуть здачі.
— Чи саме цього має прагнути Україна? Що отримає наша країна, вступаючи в НАТО?
— Перш за все — приєднання до НАТО не є і не може бути самоціллю. Самоціллю і головним критерієм національної безпеки є наші власні гарантії безпеки.
Світ зараз такий, що лише власні збройні сили не гарантують безпеки. США — найбільша ядерна і мілітарна держава світу, але й вона не змогла сама захиститися від викликів нашого часу. Перш за все, це максимальна гарантія безпеки громадян і громадянського суспільства.
Друге — це високі стандарти життя. Всі країни НАТО — це багаті країни, з сильними механізмами демократії.
В жодному разі не треба ідеалізувати НАТО і робити з них ікону. Це дуже складний організм, сьогодні це — 19 столиць, 19 президентів, прем’єрів, канцлерів із своїми внутрішніми проблемами. Це також непроста історія, навіть якщо згадати Косово.
Але це все вже в минулому, а майбутнє — за тим, що створюється. Це можливість для України заявити про свій вибір, свій курс. Однозначно сказавши, що ми не просто заради процесу починаємо цю роботу, а заради того, щоб приєднатися до європейської спільноти. Тобто ми це робимо для себе — щоб мати безпеку, щоб бути захищеними.
— Це рішення означає кінець багатовекторності? Що скаже наша північна сусідка?
— Дійсно, це рішення засвідчує кінець багатовекторності зовнішньої політики України. Росія зараз сама досить серйозно зайнята тим, як відлаштувати свої стосунки з НАТО в форматі «двадцятки».
Де-факто Росія стає членом НАТО, буде брати участь у вирішенні питань, формально не будучи такою. Але це суті справи не міняє. Не будемо кривити душею, в Росії по-різному ставляться до вступу України в НАТО, є і негативна реакція. Але я думаю, що цей процес буде відкритий як з боку України, так і з боку НАТО, — він буде транспарентний.
І найголовніше — Росія буде знаходитися у штаб-квартирі НАТО і звідти бачити все, яким шляхом буде рухатися Україна. А процес євроатлантичної інтеграції України не націлений проти третьої сторони. Він не може, навіть гіпотетично, мати такі складові. Тому що будь-яка конфліктність з сусідами будь-якої країни, яка бажає вступити в НАТО, автоматично закриває цей шлях до інтеграції. Тут немає ніякої небезпеки ні для України, ні для Росії. І немає підстав для підозр України в якихось антиросійських намірах.
— Що має сплатити зі своєї кишені український платник податків і скільки часу йому чекати на якийсь результат для себе?
— Процес можна порівняти зi спорудженням будинку. Спочатку треба багато грошей, щоб побудувати фундамент і стіни. На початку потрібно більше грошей, аніж після. А далі — не треба платити за оренду — тому що своє. Тому ми маємо пройти цей шлях.
Але в майбутньому забезпечення гарантій безпеки буде коштувати дешевше. Ми зараз утримуємо другу за величиною в Європі армію (після німецької). Німеччина — трохи більшу. Але це не значить, що ми більш захищені, ніж країни НАТО. Тобто нам треба пройти шлях дуже суттєвого реформування Збройних сил.
А це означає, що потрібні гроші. Тому що офіцерам і прапорщикам, які будуть звільнятися з армії, — їм треба дати квартири. Не кажучи вже про те, що у майбутньому Збройні сили мають бути побудовані на контрактній основі. Перехід коштуватиме грошей. Але в майбутньому — це буде набагато менш чисельна і набагато більш ефективна оборонна структура, яка до того ще й буде забезпечена сучасними видами техніки та озброєння — тобто буде більшою гарантією національної безпеки, аніж зараз. Тим більше, коли вона буде у такій сильній команді першої ліги.
— Будь ласка, конкретизуйте — скільки років та грошей?
— Процес може затягтися від восьми до десяти років. Деякі оптимісти кажуть — п’ять. Я думаю, що це нереально. Щодо сум — це все обраховується, і тут має бути фінансова дисципліна. Це має бути, щонайменше 2,2 — 2,5 відсотка від ВВП. Зараз ми витрачаємо 1,25 — 1,28 відсотка.
