Сьогодні перед Україною постала нагальна проблема, від вирішення якої залежить забезпечення правопорядку в країні та розвиток в Україні нової, європейської, правової культури, — яким є критерій для розрізнення двох речей: 1) що є реалізацією права громадян на спротив діям уряду, що загрожують національній безпеці, і 2) що та за яких умов має визнаватися злочином (зокрема — «заворушенням», «захопленням державної влади» відповідно до ст. 109 Кримінального кодексу України (далі — КК) чи «захопленням державних або громадських будівель чи споруд», відповідно до ст. 341 того ж Кодексу). За яким критерієм слід надавати юридичну оцінку діям «євромайданівців», що стали реакцією на зловживання уряду своїми повноваженнями, тобто яким критерієм мають керуватися суди при оцінці їхніх дій?
Те, що уряд України вчинив щодо євроінтеграції наприкінці 2013 року, значна частина громадян України сприйняла як дії, які загрожують національній безпеці, а також їхнім особистим правам і законним інтересам. Питання, що наразі постає з цього факту перед політиками та судами: чи є ті дії, якими реагували «євромайданівці» (як активна частина усього українського народу!) адекватними загрозам, що виникли внаслідок дій уряду України? Ось що потрібно вирішувати судам і політикам!!! Чи були ці дії, мотивом вчинення яких стала реакція на небезпеку, створену для громадян урядом, злочинними? Для відповіді на зазначені питання слід виходити з такого.
Людство давно відкрило природно-правовий закон адекватності спротиву небезпечності того посягання, якому чиниться спротив: «Будь-хто має право на такий спротив, який є адекватний небезпеці посягання на нього». На цьому законі засновано, зокрема, правові норми про обставини, які виключають злочинність діяння, зокрема про необхідну оборону та крайню необхідність, передбачені в законодавстві й запроваджені в правову культуру всіх країн світу. Природно-правовий закон адекватності спротиву небезпечності того посягання, якому чиниться цей спротив, є тим «золотим правилом», якого має дотримуватися будь-хто і будь-коли, у тому числі громадяни у своїх реакціях на свавілля уряду, і тоді такий спротив не може визнаватися злочином. Так само цим законом має керуватися і суд, даючи юридичну оцінку діям, що складають спротив. Будь-який уряд будь-якої країни, зокрема України, теж має усвідомлювати це «золоте правило» природного закону, щоб своїми свавільними діями не мотивувати громадян до вчинення спротиву, що стане реакцією на створювану урядом небезпеку. До речі, такий спротив має розглядатися як прояв влади народу «безпосередньо», право на що передбачено ст. 5 Конституції України.
Згідно зі ст. 39 КК України «не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності... Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода». Ця норма має враховуватися судом при встановлені в тих чи інших діяннях ознак складу злочину, у тому числі злочину, передбаченого ст. 109 КК, у якій зазначено, що караються «дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій» і «Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій».
Відповідно до положень згаданих вище положень ст. 39 КК для того, щоб правильно кваліфікувати дії «євромайданівців», тобто встановити, чи мають вони ознаки складу злочину, передбаченого, зокрема, ст. 109 КК, слід встановити таке: чи були вчинені ними дії адекватними тій небезпеці для національних інтересів, а також для прав і законних інтересів «євромайданівців» та тих громадян, які їх підтримують, що утворилася внаслідок дій уряду, який відмовився підписувати заздалегідь підготовлену Угоду про асоціацію між Україною та ЄС на саміті у Вільнюсі 28—29 листопада 2013 року.
Отже, процедуру юридичного оцінювання дій «євромайданівців», які були реакцією на дії уряду України, слід почати з юридичної оцінки небезпеки, створеної діями уряду. І вже, виходячи з цієї оцінки, встановити адекватність (чи неадекватність) дій «євромайданівців» як таких, що стали реакцією на цю небезпеку. Якщо буде встановлено, що вони адекватні, то, відповідно до ст. 39 КК, в діях «євромайданівців» немає складу злочину, передбаченого ст. 109 КК («заворушення» чи «захоплення державної влади»). Звісно, це не стосується інших діянь, які не були громадянською реакцією на небезпечні дії уряду України (наприклад, дії різноманітних провокаторів, що провокували порушення громадського порядку, і від яких відмежовувалися «євромайданівці», а також тих державних службовців і співробітників так званих правоохоронних органів, які порушували чинне законодавство, посягаючи на права та законні інтереси «євромайданівців», зокрема перевищуючи свої повноваження).
Наступне питання, відповідно до ст. 39 КК: чи можна було відвернути створену урядом небезпеку іншими засобами, наприклад, не діяти, як діяли «євромайданівці», а пасивно чекати кілька років нових виборів, щоб з їхньою допомогою утворити новий уряд замість чинного? Під час судового змагання сторона обвинувачення в суді має дати відповідь на це питання, а сторона захисту — знайти доводи того, що жодними іншими засобами, крім дій, вчинених «євромайданівцями», запобігти небезпеці, створеній діями уряду, в тій обстановці було неможливо. Без вирішення цього питання немає можливості вирішити питання про винуватість чи невинуватість «євромайданівців». (До речі, деякі зарубіжні офіційні особи вже дійшли політичної оцінки, що дії теперішнього українського уряду щодо євроінтеграції суперечать інтересам українського народу, продемонстрованим на Євромайданіі, зробили відповідні політичні заяви з цього приводу (наприклад, президент Литви Даля Грибаускайте)).
Така сама «методологія», заснована на положеннях природного права, має застосовуватися й щодо юридичної оцінки факту використання «євромайданівцями» приміщень, в яких розташована КМДА тощо. У ст. 341 КК зазначено, що кримінально-караним є таке: «Захоплення будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, з метою незаконного користування ними або перешкоджання нормальній роботі підприємств, установ, організацій». Як відомо, «євромайданівці» діяли стосовно будівлі, в якій розташована КМДА, з іншою метою, ніж та, яку передбачено в ст. 341 КК, а саме: для забезпечення своєї життєдіяльності (захист від переохолодження, харчування, відпочинок, надання медичної допомоги тощо), яку іншим способом забезпечити у тій обстановці було неможливо. Отже, «євромайданівці» діяли відповідно до ст. 39 КК у стані крайньої необхідності, й тому не можуть визнаватися винуватими у скоєнні злочину, передбаченого ст.341 КК. (Знову ж таки, крім тих осіб, які вчиняли якісь діяння, не викликані станом крайньої необхідності, й від яких відмежовувались самі ж «євромайданівці»!)
Таким чином, якщо буде встановлено, що «євромайданівці», які розташувалися в приміщенні разом з КМДА, діяли в стані крайньої необхідності, то вони не можуть визнаватися винними. Із цієї причини до них немає потреби застосовувати амністію, тому що їй підлягають лише ті особи, яких визнано винними у вчиненні передбачених законодавством злочинів.
Зазначена «методологія», заснована на положеннях природного права, що використана тут для оцінки дій «євромайданівців», застосовується й у практиці Європейського суду з прав людини, яка має враховуватися судами України.
ДО РЕЧІ
У Луцьку пікетують обласну прокуратуру
Вимога — закриття проваджень проти активістів місцевого Євромайдану
Учора вранці перед обласною прокуратурою зібралося до півтори сотні людей, які вимагали закриття кримінальних проваджень проти активістів луцького Євромайдану. Як відомо, на громадську активістку Майю Москвич, одного з організаторів Євромайдану, одягнуто електронний браслет для контролю за її пересуванням. Їй та ще кільком громадським активістам заборонено брати участь у мітингах на Театральному майдані Луцька. Серед покараних: екс-голова Волинської ОДА, народний депутат четвертого скликання Володимир Бондар, екс-голова Луцька Богдан Шиба, керівник обласної організації «Батьківщина» Сергій Григоренко. Їх звинувачували у закликах до вчинення дій, які загрожують громадському порядку, захоплення державних та громадських будівель чи споруд. А найбільше за те, що, зокрема, Майя Москвич та ще один активіст луцького Євромайдану Ігор Гузь несли перевернутими портрети чинного Президента України і почепили їх догори дриґом на ялинку на Євромайдані... Сьогодні ж у прокуратуру викликають й Ігоря Гузя.
Учасники пікету перед обласною прокуратурою тримали у руках перевернуті портрети Віктора Януковича і скандували «Саджаєте їх — садіть і нас!» та «Політичним репресіям — ні!» Учасники пікету вимагали зустрічі з прокурором області. Проте до них вийшов один з його помічників, який повідомив, що порушення кримінальних проваджень ще не означає, що активістів посадять у тюрму... Оскільки прокурор так і не вийшов, то пікетувальники порвали портрети і розійшлися. Але у скверику навпроти прокуратури готуються поставити палатки для постійного пікетування. На вчорашній оперативній нараді голова Волинської ОДА Борис Клімчук висловив своє ставлення до дій протестувальників. Що деякі, як він висловився, «друзі» з луцького Євромайдану переступили межу закону і мають відповідати згідно з законом. Чого, мовляв, і бояться...
Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
