Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) провела дослідження причин економічного росту, що дозволило звести разом величезну кількість даних і по-новому поглянути на те, у кого справи йдуть добре, а у кого — погано. Один iз нових висновків полягає в тому, що економічні показники Америки не такі вже й блискучі, як вважалося раніше. Наведена таблиця відображає головний факт: дійсно, був у 1990 х роках в Америці сильний ріст економіки, більше, ніж у найбільш благополучних європейських країнах — в загальному плані. Але що стосується продуктивності — американського економічного чуда у плані продуктивності — то це не так.
Це стає очевидним, якщо проаналізувати загальноприйнятий показник виробітку на одну працюючу людину. Але картина ще більше погіршилася, коли ми побачили, що в Європі на кожну людину припадає набагато менше робочих годин, ніж в Америці. Варто нам було поглянути на показник виробітку за одну годину, і Америка помінялася місцями з Європою. Раптово на першому місці опинилася Німеччина, те місце, яке у плані економічної діяльності всі вважали, м’яко кажучи, млявим. Німці працюють небагато, але якщо вже працюють, то за продуктивністю вони не мають собі рівних, і з кожним днем їхнi справи йдуть дедалі краще.
З цих даних, вочевидь, випливає, що Європа знайшла вдалий вихід: працювати мало, але добре. І справді, в Європі не тільки ріст продуктивності праці був більшим, але й абсолютні показники продуктивності також були вищими. У Західній Німеччині або у Франції в абсолютному обчисленні у доларовому еквіваленті за годину праці виробляли більше, ніж в США. Те ж саме і в Італії. І, навпаки, в Японії, де сектор послуг працює неефективно, цей показник значно нижчий, ніж у США або в Європі, наприклад, у Великобританії.
Як нам слід інтерпретувати ці факти? Один з варіантів такий: європейський ринок праці є великою проблемою. Він дуже зарегульований та негнучкий і, на додачу до цих двох проблем- близнюків, є дуже дорогим навіть за існуючого низького рівня Євро. Тому не треба дивуватися, що європейські фірми уникають трудомістких виробництв і оперують у капіталомісткій сфері.
Висока концентрація капіталу з розрахунку на одного працівника, всі інші показники однакові, а праця — високопродуктивна — ось що таке європейська модель. Більш того, компанії, пов’язані з трудомісткими роботами (тобто ті, де використовується низькопродуктивна праця) охочіше передають виконання окремих завдань у регіони з дешевою робочою силою або взагалі йдуть в офшорні зони. Частково це відбувається через те, що в Європі важко здійснити реструктуризацію, і це може призвести до того, що весь бізнес взагалі піде з Європи. І відповідно, за принципом виключення, фірми, що залишаються в Європі — це ті, які досягають успіхів у збільшенні продуктивності праці.
Це розумна модель, але чи є у неї зворотний бік? Зворотний бік наступний: в Європі високий рівень безробіття через те, що фірми уникають наймати нових працівників. І, навпаки, в США економічне зростання відбувається, як правило, з відносно меншим накопиченням капіталу з розрахунку на одного працівника і з низькою продуктивністю праці з розрахунку на одного працівника або за одиницю робочого часу, але замість цього створюється значно більше робочих місць.
І дійсно, економічне зростання в Америці, що спостерігалося у 90-і роки, відбувалося завдяки залученню на робочі місця безробітних і тих, хто жив на соціальну допомогу. Таким чином, економічне зростання в США включає в себе створення великої кількості робочих місць; економічне ж зростання в Європі, навіть за високих темпів, лише зберігає рівень безробіття на тому ж рівні. Дві різних моделі, і кожна має свій зворотний бік. Очевидно, що для Європи заманливим буде отримати додаткові вигоди від масованого створення нових робочих місць, а для США скористатися плодами від зростаючої продуктивності праці на додачу до вигод від використання гігантської машини із створення робочих місць, яку США мають. Чи існує якась імовірність того, що що-небудь з цього здійсниться?
Європа має дуже мало шансів вийти з тієї пастки, якою є безробіття, у наступному році — році рецесії — або у найближчі кілька років. Щоб змінити таке становище, Європі необхідно буде добряче «розкочегарити» свою економіку масованими інвестиціями, дешевими грошима, зниженням податків для всіх, і, можливо, також витратами на громадські роботи. У наш час суворого обліку це навряд чи станеться. Події й надалі розвиватимуться за сценарієм високої продуктивності — і це досить дивно, якщо брати до уваги той факт, що Європа не вважалася такою, що належить до регіонів з «новою економікою».
У США зараз спостерігається рецесія і, отже, зростає безробіття. Вірогідне незначне пожвавлення не буде настільки сильним, щоб випереджати зростання продуктивності. Отже, у наступному році Європа та США виглядатимуть однаково.
Що ж до продуктивності праці, то тут справи, можливо, підуть кращим чином. Вперше США демонструють зростання продуктивності праці під час рецесії (під час рецесії продуктивність звичайно падає). Якщо ця тенденція збережеться надалі та посилиться, коли настане пожвавлення, а саме так, мабуть, вважає голова Грінспен, то незабаром США, можливо, постануть перед такою ж дилемою, як Європа. У них поліпшаться показники продуктивності праці, можливо навіть справи підуть краще, ніж в Європі, але вони не зможуть знизити рівень безробіття. На жаль, не зовсім зрозуміло, який з двох станів є кращим.
