Однією з головних причин перманентної політичної кризи в Україні є неврегульоване правове поле, починаючи від Конституції і закінчуючи, наприклад, окремим Законом «Про захист суспільної моралі». Знайти в українському законодавстві два документи, які б узгоджувалися між собою, майже неможливо. Прогалини заполонили навіть такі важливі для всієї країни документи, як Конституція України, законодавство про вибори...
Дисбаланс у Основному Законі з’явився ще після невдалих змін 2004 року, коли заради врегулювання політичного конфлікту пішли на «знущання» над Конституцією. Можливо, при наявності дієвого парламенту працювала б і «оновлена» Конституція, але не в українському варіанті. Тому, починаючи з 2004-го, розмови про зміну Основного Закону не припиняються. А виборче законодавство, взагалі, є постійним об’єктом змін, але чомусь не на краще. Така ж ситуація і перед цими президентськими виборами.
Про перспективи змін Основного Закону, виборчого законодавства, політичної еліти та інше «День» говорив із головою правління Центру політико-правових реформ Ігорем КОЛІУШКОМ.
— Ігорю Борисовичу, відомо, що зараз проходить всенародне обговорення президентського проекту нової Конституції. На відміну від інших, свій законопроект Віктор Ющенко презентує на дуже серйозному рівні. Чи будуть мати ці заходи результат? Чи берете ви участь у всенародному обговоренні?
— Зміни в Конституцію потрібно вносити, але це має бути серйозний проект, підготований спеціально створеною комісією, з представництвом у ній наукових і громадських кіл, а не лише політиків.
У Президента була спроба створити таку комісію чи раду два роки тому, але помилка була в тому, що це утворення орієнтувалося лише на політиків. Так само минулого року було створено Національну конституційну раду, яка складалася з 96 членів, із яких понад 60 — політичні діячі. Знову ж таки нічого результативного з того не вийшло, бо Рада провела півтора засідання і розсипалася. Це відбулося цілком закономірно, бо політики відстоювали свої діаметрально протилежні погляди, тому й не могли, і навіть не бажали дійти згоди.
Таким чином, Президент взяв уже кимось доопрацьований проект Основного Закону і вніс його на розгляд до Верховної Ради, а через півроку згадав про доцільність всенародного обговорення. Це запізнілий процес, проте позитив у ньому є, бо краще пізно ніж ніколи. З іншої боку, ці обговорення почалися на передодні виборчої кампанії, що, звичайно ж, більше виглядає як піар-захід, ніж реальний намір вдосконалити Конституцію.
Проте нещодавно в Секретаріаті Президента відбулася зустріч Марини Ставнійчук із громадськими організаціями. На ній Марина Іванівна категорично запевнила, що і в Президента, і в його Секретаріату є бажання удосконалювати текст, і закликала усіх готувати серйозні пропозиції. Відповідно ми, в Центрі політико-правових реформ, беремо участь у всенародному обговоренні, пропонуємо альтернативні вирішення ряду конституційних проблем. Розуміємо, що шансів ухвалити зараз нову редакцію Конституції немає — через непрацюючий парламент. Але, на мій погляд, мати підготовлений і узгоджений хоча б десятком фахівців проект оптимальної редакції Конституції є самодостатньою цінністю для суспільства.
Сам процес обговорення фаховим середовищем, сприяє підготовці якісного проекту нової Конституції. Якщо між собою домовляться науковці Києва, Львова, Харкова, Одеси, громадські організації, які в цьому питанні компетентні, у політиків не залишиться вибору — доведеться погоджуватися. Тому і ми готуємо свої пропозиції.
До речі, ходять слухи, що Президенту радять винести його законопроект на референдум у день президентських виборів. На мій погляд, цього не станеться, оскільки Президент немає таких повноважень...
— Створити ідеальну Конституцію майже неможливо, але можна прийняти оптимальний Основний Закон для країни. Які б ви рекомендації внесли в цей законопроект?
— Конституція — це результат компромісів та домовленостей всередині конкретної держави. Але компроміси не можуть бути безмежними, вони повинні бути взаємоузгодженими та відповідати засадам конституціоналізму. Наприклад, при визначенні форми правління: президентська, парламентська чи змішана (напівпрезидентська) республіка. В наших умовах абсолютно очевидно, що ми не можемо реалізувати парламентську республіку, немає партій, яким це можна доручити. Таким чином, слід обрати між двома варіантами: президентська і напівпрезидентська.
У конституційному праві є багато правил, які необхідно враховувати. Не може існувати єдиної правильної моделі Конституції для всіх. Наприклад, проект Президента містить положення про створення двопалатного парламенту. Якщо створювати двопалатний парламент, то друга палата обов’язково повинна брати повноцінну участь у законотворчому процесі. При розподілі кадрових повноважень між палатами, верхня палата не має володіти настільки великим обсягом повноважень, щоб мала змогу створити альтернативний уряд.
Так само повноваження глави держави мають бути чітко визначеними, без двозначностей. Якщо Президент має право скасовувати акти уряду, тоді йому не потрібно право розпускати парламент. Лише у випадку відсутності впливу на уряд, Президент може мати право розпустити Раду.
— Зміни законодавства в частині виборів президента України набрали чинності, і є всі шанси, що вибори 2010 року пройдуть за новим законом, проте він є далеко не досконалим. Які, на вашу думку, положення припускають можливість фальсифікацій?
— Ситуація тут склалася дійсно складна. З одного боку, зміни до виборчого законодавства потрібно було вносити, оскільки в тій редакції, яка була, закон надавав дуже багато можливостей для зловживань. Але зміни, що набрали чинності, внесені тими фракціями в парламенті, що мають найбільше представництво і своїх кандидатів в президенти. Зрозуміло, що ці зміни відповідають їхнім інтересам. Тому, цілком закономірно, що проти цих змін протестують інші кандидати. Я вважаю, істина в цьому випадку десь посередині.
Наприклад, збільшення застави в п’ять разів при реєстрації кандидатом у Президенти є справедливою зміною. Виборець не повинен губитися серед десятків претендентів на найвищу посаду держави. Адже зрозуміло, що більшість із них не має і найменшого шансу не лише стати президентом, а й використати це балотування в майбутній політичній кар’єрі. Грошова сторона цього ж питання базується на тому, що сума в 2,5 млн. гривень створює бар’єр для нових облич у політиці. Я вважаю, що нові обличчя в політиці не повинні з’являтися перед президентськими виборами. Але якщо є дійсно авторитетні політичні діячі, які можуть не мати цих грошей, але мати досвід і волю стати президентом, то при зверненні до народу цю суму можна зібрати. Таким чином, сума застави насправді не є нездоланною перешкодою для того, щоб взяти участь у виборах. Питання в іншому — чи є такі діячі, за яких українці захочуть заплатити, допустивши їх до виборів?!.
— Якщо Віктор Ющенко звернеться до Конституційного Суду з проханням визнати неконституційними деякі положення нового закону про вибори президента. З вашої точки зору, яким буде рішення КС?
— Таке звернення уже є в Конституційному Суді. На мою думку, розгляд відбудеться доволі швидко, без затягування, — в найближчі місяць-два.
— Майбутні президентські вибори. Чим вони будуть відрізнятися від попередніх? Ми знову будемо обирати «менше із зол»?
— З правової точки зору, різниця в тому, що вибори 2010 року будуть проводитися за новим законом. У ньому намагалися прибрати усі відомі способи зловживання, проте не виключено, що невичерпна українська фантазія зможе придумати нові, використовуючи вже прийняте законодавство. Звичайно, вірити в це не хочеться.
З політичної точки зору, ці вибори мають всі шанси стати гіршими навіть за вибори 1999 року. Тому що фактично між двома претендентами, які мають найбільший рейтинг, не спостерігається принципової різниці. Я не вважаю за добре для України довірити президентство, як одному, так і другій.
Зараз точиться багато дискусій про те, хто ж із цих претендентів менше зло. Проте хочеться вірити, що хтось із менш рейтингових політиків все ж зможе скласти достойну конкуренцію й пройти до другого туру. Якщо так дійсно станеться, то варто підтримувати нові обличчя. Можливо, політикам із свіжим поглядом і незаплямованою репутацією вдасться зробити висновки з помилок своїх попередників. Але, на мою думку, ніхто з політиків другого ешелону не заявив про себе належним чином.
Були спроби у Арсенія Яценюка, але в останні місяці він перекреслив усі свої здобутки окремими кроками: продемонстрував себе таким самим, як і старі політики, не запропонувавши нічого нового. Як і інші, він почав звертатися до московських політтехнологів, до заяложених методів обдурення виборців замість того, щоб запропонувати новий курс для країни, зібрати навколо себе авторитетну команду фахівців, і показати, що саме їх він хоче привести до влади. Цього, на жаль, не було зроблено, а відтак і падіння рейтингу є закономірним.
— Чергова сесія Верховної Ради розпочалася з блокування роботи парламенту. Не працює законодавчий орган і досі. З вашої точки зору, чи буде взагалі ефективним парламент цієї осені? Наскільки є реальним припинення його повноважень до і після виборів?
— Для більшості наших нардепів, політичних сил робота в парламенті немає самодостатньої цінності. Прийняття законів, розгляд бюджету, інші функції пов’язані з цим, — це другорядні речі. Головне — це кулуарні домовленості й боротьба за рейтинг у виборців, який необхідний для боротьби за ще більшу владу. Виходячи з цього, складається думка, що більшості депутатів Рада просто не потрібна. Тому цілком можливо, що до виборів парламент працювати не буде. Але для виходу з багаторічної перманентної кризи потрібні реформи, а їх проведення без прийняття необхідних законів неможливо.
Реформами ніхто не хоче займатися. Вже два роки лежить у Раді без руху прийнятий у першому читанні законопроект про судову реформу; ще приблизно два роки лежить проект Адміністративно-процедурного кодексу, який вкрай необхідний громадянам для того, щоб мати захищені правом позиції при взаємодії з чиновниками. І ці документи не єдині, їх дуже багато, але набрання ними чинності нікому із законотворців непотрібно. Вони свої питання вирішують без них.
— Питання депутатської недоторканності, напевно, стане одним із обговорюваних на нинішніх президентських виборах. Як ви ставитеся до зняття недоторканності з депутатів? Яку перспективу вирішення має це питання?
— У 2000 році був прийнятий за основу та направлений в Конституційний Суд проект Закону «Про внесення змін в ст. 80 Конституції України про обмеження депутатської недоторканності». Тоді «за» проголосувало більше половини парламенту. Поки Конституційний Суд розглянув це питання минув рік. Законопроект відкладався до виборів 2002 року, а після них новообрані депутати вже його не підтримали. Цей сценарій повторювався декілька разів. Нещодавно, восени 2008 року, розглядали у Раді кілька альтернативних законопроектів із цього питання. «Наша Україна» і Партія регіонів активно виступали за обмеження депутатської недоторканності. Проекти Лавриновича й Кириленка по різному обмежували депутатську недоторканність, а в результаті, як ви бачите, жодний не прийняли.
Для мене причина є очевидною: не було бажання приймати. Якби була проблема лише в знайденні компромісу між політичними силами з наявним бажанням обмежити недоторканність, — компроміс обов’язково знайшли б. Не потрібно відразу позбавляти усього обсягу недоторканності — варто розпочати з малого: дозвіл на порушення кримінальної справи, на слідство в кримінальній справі без арешту депутата. В більшості демократичних країн також неможливо просто так затримати члена парламенту, є спеціальні процедури. Те саме стосується адміністративної відповідальності — для скасування непоширення її на депутатів навіть змін у Конституцію вносити не потрібно, вистачить вилучити відповідні слова із Закону про статус народного депутата. Головне — почати. Висновок єдиний: усі ці спроби обмеження — не що інакше, як популізм, ігри, спрямовані на отримання симпатії виборця.
— Для чогось якісно нового потрібне оновлення не лише програм, але й самих політиків. Скільки потрібно часу Україні для оновлення політичної еліти, хоча б часткове?
— Для того, щоб цей процес взагалі почався, потрібно зробити декілька кроків. Перший і найважливіший крок — це зміна виборчого законодавства. Поки чинний Закон «Про вибори народних депутатів» буде існувати в нинішній редакції не може бути ніякої зміни політичної еліти.
Другий крок — безперечно зміна Конституції. Модель може бути тією самою, а от баланс відповідальності і повноважень, порушений змінами 2004 року, — необхідно відновити.
От коли ці два кроки будуть зроблені — ми станемо на шлях одужання. І тоді вже за два виборчих цикли — це приблизно 10 років — відбудеться суттєве оновлення політичної еліти і покращання якості державного управління, а відтак — якості життя.
