Одним із найактуальніших питань цих виборів буде захист результатів голосування. Саме від уміння відстояти своїх виборців здебільшого залежатиме кількість депутатських мандатів у майбутній Верховній Радії. Головним чином це стосується опозиційних партій, адже інструментів контролю за виборами у них на сьогодні, особливо після формування виборчих комісій, залишається не так і багато. З цього ми почали нашу розмову з депутатом Луганської міської ради від «Фронту Змін», керівником виборчої кампанії Об’єднаної опозиції в Луганській області, кандидатом в депутати по списку ВО «Батьківщини» Ігорем ЛІСКІ:
— Пане Ігорю, виборчі комісії всіх рівнів уже сформовані. Як відзначають експерти й опозиціонери, довкола цього процесу було багато махінацій та фальсифікацій. Із усього видно, що самі вибори будуть непростими. Як опозиція збирається захищати результати виборів?
— Такий стан речей відображає основну ідеологію правлячої партії: максимально вплинути на перебіг виборчої компанії, в першу чергу — за рахунок формування повністю підконтрольних їй окружних виборчих комісій. Яскравий приклад таких порушень жеребкування з відбору членів виборчих комісій: від багатьох політичних партій на це жеребкування під тиском виставлялися підставні кандидати, близькі до Партії регіонів. Таким чином формувалася більшість для цієї партії.
Для прикладу візьмемо Луганську область: 10 із 11 ОВК очолюють члени Партії регіонів, які часто є й помічниками діючих депутатів. Тобто махінації відбувалися не завуальовано, як це було раніше, а відкрито. Фактично суть самого жеребкування спотворилася, бо в підсумку кандидати від опозиції не пройшли. Це якраз яскравий приклад такого «чесного» старту виборів в Україні.
Аналогічна ситуація і на дільничних комісіях: представників опозиції всіляко намагаються поміняти, тиснучи на них та залякуючи їх. До нас приходять наші активісти (вчителі та лікарі) і скаржаться, що їх обіцяють звільнити, якщо вони й надалі будуть за опозицію. Тож чесні вибори, про які так багато говорив Президент, у багатьох людей викликають зараз хіба що посмішку.
До речі, цю «чесність» у лапках уже відмічають і міжнародні спостерігачі, які приїжджають до України. Нещодавно спілкувався зі спостерігачами з Канади та від ОБСЄ, які об’їздили півсвіту, стежачи за прозорістю виборів у різних країнах. Так от, вони, наприклад, просто дивуються, як в Україні, яка називає себе демократичною, до пір цього часу представники провладної партії їздять країною і піаряться на справах, що виконуються за кошти бюджету (латання доріг, дахів будинків і так далі).
— То як у таких умовах захисти результати виборів?
— Є тільки один спосіб: ми проводили на «опозиційну» квоту в кожному ДВК та ОВК принципових і небайдужих до долі країни людей. Саме на них робимо ставку, бо вони розуміють: якщо зараз проявлять слабкість, завтра у них вкрадуть майбутнє в цій країні для них самих, їхніх дітей та онуків.
— Опозиція розкритикувала ідею запровадження відеоспостереження на парламентських виборах. Чому? Адже є і позитиви в цій ініціативі.
— Сьогодні 99% фальсифікацій і порушень відбувається так, що цього не видно на камері. Наприклад, людина приходить на виборчу дільницю, йде по бюлетень до «свого» члена виборчої комісії, дає паспорт, і їй видають бюлетень на ім’я іншої особи (наперед знаючи про це). Використавши чужий бюлетень, такий підставний виборець іде на іншу дільницю до іншого «свого» члена ДВК — і ситуація повторюється. Камера може зафіксувати це порушення, але як його довести? Хіба члени дільничної комісії знають усіх виборців в обличчя? І скільки часу потрібно на встановлення істини, щоб упізнати всіх фіктивних виборців? На камеру можна тільки зафільмувати насильницьке виривання і вкидання в урну бюлетенів або вкидання кількох бюлетенів. Але серйозні фальсифікації, які сьогодні готуються для підтасовок, відеоспостереження не дозволить виявити та попередити.
Крім того, найстрашніші фальсифікації розпочнуться вже після закриття виборчих дільниць у процесі підрахунку голосів. Ці відеокамери знову не стануть у пригоді, адже тоді вже не буде прямої трансляції. Буде здійснюватися запис, який обіцяють зберігати протягом року. Тобто ми не будемо бачити в режимі реального часу те, що відбувається на дільницях, та навіть побачивши щось підозріле, не зможемо оперативно вплинути на ситуацію. До того ж, відеокамери покажуть лише загальну картинку розкладання бюлетенів. Ми не побачимо, наприклад, що бюлетені за опозицію «випадково» потраплять у пачку до конкурентів...
Тож, на мій погляд, використання відеокамер під час виборів — це не більше, ніж технологія, яка, крім відмивання бюджетних коштів, нічого не принесе. Тільки задумайтесь: половина всіх виборчих бюджетних коштів піде на придбання цих камер і забезпечення їх обслуговування. Це один мільярд гривень, або в перерахунку на одну дільницю — 37 тисяч!
Краще було б ці кошти направити на організацію доступу незалежних кандидатів у депутати до ЗМІ. Адже сьогодні, які б правильні програми не були в такого кандидата, без грошей донести їх до суспільства він не зможе. Крім того, гроші, витрачені на придбання камер, можна було б направити на навчання членів комісії, на збільшення кількості незалежних міжнародних спостерігачів тощо.
Але натомість будуть встановлені відеокамери... без гарантії, що це обладнання взагалі спрацює під час виборів. До речі, ще один цікавий момент: що робити з результатами голосування (визнавати їх дійсними чи ні), якщо на окремій виборчій дільниці раптом не спрацює відеоспостереження або пропаде Інтернет? І ще більш важливо — хто отримає таке право? Відеоспостереження на дільницях може виявитися міною сповільненої дії, яка спрацює в окремих округах 28 жовтня, коли наші опоненти зрозуміють, що програють.
Взагалі іноземні спостерігачі відмічають високий рівень креативності українців у тому, що стосується фальсифікацій і підтасовок на виборах. Краще б ці здібності було направлено на розвиток країни...
— Раніше продати свій голос на виборах для виборців було чимось ганебним і неприпустимим. Але зараз психологи відмічають, що в суспільстві змінюються ці настрої. Люди думають: а чому б і не продати, адже все одно від депутатів користі мало, більшість із них не працює. Як вважаєте, чим викликана така зміна настрою суспільства?
— Головна причина — глобальне розчарування в українській політиці та політиках. Люди не дурні, вони бачать, як депутати голосують у парламенті під помах руки одного «пастуха», як нещодавно «ідейні» політики наввипередки біжать у табір опонентів, щоб перетворитися на «тушку» за «скромну» винагороду. Дефіцит політичної відповідальності породжує зневіру в українській політиці. Люди впевнені, що їх знову обдурять, тому й погоджуються брати гроші або гречку.
Насправді це дуже небезпечна тенденція. Коли люди розуміють, що ніяк не можуть змінити ситуацію та вплинути на політику в державі, закладається фундамент для справжніх державницьких потрясінь. Із цього виростають виступи, протести та революції.
— Як можна цього уникнути?
— Починати треба з відродження політичної відповідальності та принциповості політиків. Окремі приклади сьогодні є. Якщо політиків, які відповідатимуть за свої обіцянки та вчинки, з часом стане більшість, ставлення суспільства почне змінюватися. Потрібна нова якість парламенту, якому люди зможуть вірити.
Позбутися ролі пасивного спостерігача в політичних процесах допомагає і збільшення доступу до інформації, яка відкриває суспільству очі на багато речей. В цьому контексті все більшу роль відіграє Інтернет, а телебачення, навпаки, через два-три роки перестане грати вирішальну роль у маніпуляції свідомістю населення. Більш обізнані люди самі стають більш відповідальними, і, я маю надію, не будуть продавати свій голос.
— Метою об’єднання ВО «Батьківщина» та «Фронту Змін» було отримати перше місце за партійними списками. Зараз різні соціологічні компанії в своїх дослідженнях дають вам друге, а деякі — навіть третє. Чим ви поясните зниження рейтингу за місяць до виборів?
— Перед виборами почало з’являтися багато різноманітних соцопитувань, у тому числі сфальшованих. Це — боротьба за тих, хто ще не визначився, кому віддати свій голос. Політтехнологи намагаються завоювати електорат за допомогою принципу «голосуй за уявного переможця».
Є й інша причина «падіння» рейтингів опозиції — багато людей не говорять публічно про свої політичні уподобання, бо бояться переслідування й утисків. Вони відмовляються відповідати на питання соціологів або говорять, що не визначилися. Зрозуміло, що це — не прихильники партії влади. Отже, соцопитування, навіть від авторитетних служб, не в змозі відобразити реальну картину.
Це явище — побоювання людей відкрито заявити про свою політичну позицію —цього року вперше набуло такого масового розповсюдження. І це ще одне підтвердження згортання демократії в країні.
— Нещодавно Сенат Конгресу США ухвалив резолюцію, в якій закликав українську владу звільнити Юлію Тимошенко з тюрми. З вашої точки зору, на які подальші кроки можуть піти Європа та США?
— США та Європа вже дали чітко зрозуміти, що без дотримання принципів верховенства права людини та демократичних цінностей подальша євроінтеграція України неможлива. Наша влада намагається всього цього не помічати. Але справа не тільки в позиції Президента або прокуратури.
Україну готові підтримати в прагненні жити в демократичній країні. Але доки українці самі не зрозуміють, що в нинішніх умовах жити не можна, всі дії Європи, США та ПАРЄ будуть неефективними. Українці мають самі визначитися, що хочуть жити в демократичній країні, тоді Європа та США будуть допомагати. А боротися за права нації, яка не хоче йти вперед, ніхто замість неї не буде.
