Якщо відразу після президентських виборів опозиція в Україні була розгублена і багато хто піддавав сумніву сам факт її існування, нині вже можна сказати однозначно — опозиція в країні є. Відтак — заслуговує на увагу до себе. Власним баченням підсумків політичного сезону з «Днем» поділився представник однієї з ключових українських опозиційних партій — СДПУ(О) народний депутат Ігор ШУРМА.
ВХІД У СОТ МАВ БУВ БИ БУТИ ПЛАВНИМ
— З виходом парламенту на літні канікули у політичному житті країни настав майже «мертвий» сезон. Та, судячи з того, якою гострою парламентсько-урядовою кризою закінчилася сьома сесія, нинішнє затишшя — лише передвісник бурі...
— Я би не кваліфікував згадані події як парламентсько-урядову кризу. Нема конфлікту між Кабміном і Верховною Радою. Є протистояння, на рівні особистісного, між прем’єром і спікером. Після того, як «сотівські» законопроекти не пройшли в тому об’ємі, як планувалося, прем’єр Юлія Тимошенко, мабуть, чудово розуміючи, що оточення Президента «крайньою» зробить її, вирішила зіграти на випередження. Вона застосувала дуже логічний, технологічно витончений прийом: кинула звинувачення в бік Верховної Ради, створивши напругу по лінії глава уряду — глава парламенту. Подальший розвиток подій прорахувати неважко: з’являється Президент, який прагне всіх посадити за стіл переговорів. І прем’єр сідає за нього вже як не обвинувачуваний, а рівноправний учасник.
— За законопроекти, необхідні для вступу країни в СОТ, ваша фракція не голосувала. Гадаєте, в України відмінний від решти світу шлях?
— Уряд намагається втягнути Україну в СОТ у надзвичайно алярмовому порядку. До парламенту внесли законопроекти абсолютно непідготовлені, які не дають можливості Україні приєднатися до цієї організації як рівноправному партнеру. Візьмемо сумнозвісну проблему лазерних дисків. Україна випускає 20 млн. лазерних дисків на рік, відчуваючи у зв’язку з цим шалений тиск з боку країн Заходу, особливо — США. У той же час Китай продукує по 300 млн. «чорних» лазерних дисків щорічно, — і жодних санкцій, принаймні жорстких, проти нього не застосовується. Ми вважаємо, що підхід повинен бути однаковим до всіх країн, і наш вхід у СОТ мав би бути плавним. Коли стало зрозуміло, що пропоновані документи йдуть на шкоду вітчизняному виробнику, ми, об’єднані есдеки, звичайно, виступили проти. Коли в парламент прийшов Президент Віктор Ющенко, фракція СДПУ(О) сказала: Пане Президенте, проявіть політичну волю та звільніть сумісників — порушників Конституції України. І трибуна буде розчищена». Ми одержали категоричну відмову. А далі пішло обговорення самих законопроектів, які виявилися недосконалими.
— Але, в принципі, ви могли «сотівські» законопроекти підтримати?
— Ми готові були приступити до їхнього обговорення. Тобто зняти проблему блокування. Чи голосували би ми за них — інша справа. Ми не збираємося підтримувати якісь норми лише тому, що вони є предметом зобов’язань нинішньої влади перед її іноземними партнерами — зобов’язань, даних в період виборчих перегонів. Урядовцям найперше слід було б відстоювати інтереси держави в переговорах про вступ до СОТ. А вже потім говорити про імплементацію того законодавства у Верховній Раді.
— Експерти говорять про ймовірний сценарій скасування зусиллями діючої влади проголосованої між другим та третім туром президентських виборів політреформи. У СДПУ(О) є рецепт протидії?
— За такого розвитку подій політичне протистояння неминуче вийде за межі України. Я сподіваюся, європейська спільнота, яка прагне до утвердження демократії в Україні, а не повернення нас до авторитаризму, стримуватиме владу від подібних дій.
— А ви впевнені, що політреформа потрібна країні? Чи здатен повноцінно керувати країною парламент, який не може знайти консенсусу з приводу найважливіших питань?
— Я впевнений, що потрібна. Так, сьогодні однозначної ситуації у Верховній Раді немає. Але якщо новий склад парламенту не зможе створити політичну коаліцію й не призначить прем’єра у відповідні строки, Президент його розпустить. Цей «батіг» приведе до «пряника». Хто не вміє домовлятися, тому в політиці робити нічого.
— Але з історії незалежної української держави ми бачимо, що майже всі наші успіхи, особливо на зовнішньополітичному фронті, були ініціативами Президента, а не парламенту.
— І саме президент України Леонід Кучма ініціював політреформу. Будучи при владі десять років, він як ніхто знав як сильні сторони, так і вади подібного режиму.
«ВОСЕНИ У ВЛАДИ БУДЕ ТРИ ОПОЗИЦІЇ»
— Півроку минуло, як Віктор Ющенко став Президентом України. Якими, на вашу думку, є основні досягнення та недоліки, допущені новою владою?
— У зовнішній політиці настала пора прагматичної реальності. За кордоном хочуть бачити дієві кроки на виконання обіцянок, які давав нинішній Президент. У політиці внутрішній влада стала заручником слів, сказаних на Майдані. Тиск часу парламентських перегонів змушує владу йти на кроки необдумані й не завжди законні. Процеси реприватизації та націоналізації зазнали повного фіаско. Недоліком є відсутність у Верховній Раді більшості. Відсутність парламентської більшості свідчить, що турбота про Україну не є основним мотивом діяльності влади. Прийняття деяких митних законів, законів по СОТ показує, що у влади є свої зобов’язання, цілі та завдання, які абсолютно відмежовані від інтересів українського суспільства. До несподіваних негативів віднесемо утиски та репресії. Це ганебне явище, коли до політичних опонентів застосовують такі запобіжні засоби, як затримання чи арешт. Недавно один наш політичний опонент сказав: ще не встигли когось з вас арештувати, як ви вже кричите про репресії та політичні переслідування. Я хочу відповісти йому: якби президент Кучма застосував до організаторів акцій «Україна без Кучми» або «Повстань, Україно» хоча б четвертину того, що нова влада застосовує щодо тих, хто їй не подобається, вони б не кричали — вони б дико вили. Така політика нової влади — «сюрприз» не тільки для українського суспільства, але й для європейської та світової спільноти. Під час зустрічі з президентом ПАРЄ Рене ван дер Лінденом я вручив йому матеріали з фактами, які свідчать про відношення влади до ЗМІ, а також — дані про звільнення людей з посад, арешти. У результаті питання про припинення моніторингу нашої країни з боку ПАРЄ було зняте ще до від’їзду Ліндена із Києва.
Адміністративна реформа, ініційована владою, однозначно призведе до організаційного безладу. Нарешті, ніколи ще за часів Незалежності не було, щоб усе керівництво держави входило в одну партію. Я уявляю собі, що було б, якби два роки тому Леонід Кучма став почесним головою СДПУ(О). Сьогодні дещо подібне є реальністю. І схоже, що все керівництво держави опиниться в прохідних списках на вибори. Це означає, що ми станемо свідками застосування такого адміністративного ресурсу, такого тиску в ході парламентських перегонів, якого Україна ще не бачила ніколи.
— Чи вдалося СДПУ(О) «вжитися» в роль опозиційної політичної сили?
— Цікавим моментом нинішньої ситуації є те, що колишня опозиція не може відчути себе владою, до якої вона прийшла, а колишні провладні партії, не маючи досвіду, не можуть відчути себе повноцінними опозиціонерами. Є помилки у влади, є помилки й у опозиції. Відсутність об’єднавчих процесів серед опозиційних сил дають владі можливість не визнавати опозицію як таку. Що влада й робить, дозволяючи по відношенню до опозиції все, що вона дозволяє собі повсякденно в роботі. Наприклад, не встановлювати винних, а вказувати на них пальцем. Сьогодні вже очевидно, що ті, хто керує країною, хочуть розіграти карту виключно однопартійної системи. Де «Наша Україна» і БЮТ — влада. А їхні політичні сателіти в особі УНП, НРУ, КУН — опозиція.
Але якщо ми говоримо, що в країні необхідно відновити якийсь баланс політичних сил, ми, опозиціонери, просто приречені на об’єднавчі процеси. І я певен, що на осінь влада буде мати три опозиційні сили. Одну представлятимуть комуністи. Другу — центристи: СДПУ(О), Партія регіонів, ряд інших партій. Ну і третя опозиційна сила — це «ручна» опозиція, про яку я вже згадував.
— Ви бачите свою партію тільки у блоці з огляду на вибори?
— Ні. Кожна партія повинна завжди бути готовою йти на вибори як самостійно, так і у блоці.
— Рейтинг близько 1%, який, за соціологічними даними, має нині СДПУ(О), — погодьтеся, це дуже мало. Щоб іти самостійно, вам слід терміново рятувати ситуацію...
— Неправда, що в нас 1% підтримки. Це — технологічні викрутаси соціологів. 1% — це рейтинг на території Західної України. Але ж хто зараз у Західній Україні відкрито скаже, що він підтримує об’єднаних соціал- демократів? Та є надія, що перед киданням бюлетенів до урн люди порівняють те, що їм обіцяли на Майдані, і те, що вони отримали. Нема рейтингу в 1%. Це бажане для влади.
— Яким же він є, на вашу думку?
— Я думаю, інший, не такий приємний для наших конкурентів. Але ми розуміємо: рейтинг в 3,5—3,8% нас не врятує. Виходячи з того, як діє зараз влада стосовно своїх політичних опонентів, СДПУ(О) треба мати запас у як мінімум 1%. Інакше через суди, інші механізми нас просто не пропустять в парламент.
— Ви покладаєте надії на «негатив» — на розчарування людей у владі. А свої проекти маєте?
— Пріоритети України мають бути понад усе. Якщо уряд робитиме крок, який підвищуватиме соціальні гарантії, захищатиме інтереси народу, ми приречені уряд підтримувати. Навіть якщо це буде нам не на користь з погляду політичних дивідендів. Тому що Україна сьогодні дуже потребує згуртованості виконавчої та представницької гілок влади. Але якщо влада пропонуватиме закони, згубні для вітчизняної промисловості, ми повинні не просто критикувати її з парламентської трибуни, не просто виводити на вулиці пікети або організовувати страйки. Ми маємо щонайменше пропонувати альтернативні законопроекти й показувати свою базу, свій розвиток держави, який відрізнятиметься від владного варіанту. Якщо ми не запропонуємо кращих підходів, аніж влада, — 1% залишиться й бажаною, й реальною для влади цифрою. Але абсолютно незадовільною для нас.
— Як складаються наразі стосунки партії з бізнесом, який в Україні завжди тяжів до влади?
— Якщо партія хоче бути сильною, вона передовсім повинна бути сильною ідеологічно. А вже потім можна говорити про фінансову складову як елемент існування політичної сили. Наші бізнесмени погляди нової влади переживають, так би мовити, «на своїй шкурі». І це викликає велику повагу до людей, які не зламалися. Втім, практично всі представники бізнесу, які стояли біля витоків партії, залишилися. Пішли ситуативні попутники, ті, хто пристав лише з надією вирішити свої персональні проблеми. Я не бачу жодної проблеми, що партію покинули кон’юнктурники. Це біда тих політичних сил, до кого вони подалися.
— Фінансових труднощів партія не відчуває?
— Наша львівська організація як існувала, так і існує. З одного боку, нам важче працювати, оскільки ми під жахливим пресом, а з другого — легше. Бо раніше нам закидали, що ми прив’язані до митниці, до податкової, до бізнесменів, які вимушені з владою рахуватися. Сьогодні нам цього не закинеш. І якщо подивитися на людей, які в Західній Україні залишилися при партії, то це представники середнього та малого бізнесу, інтелігенція, молодь. Сьогоднішня ситуація показує, що СДПУ(О) не була прив’язана до бізнесу настільки, як про це говорили. Колись мені смішно було, коли про «олігархів» говорила тодішня опозиція в особі таких її представників, як Євген Червоненко, Петро Порошенко, Микола Мартиненко, Давид Жванія. Але коли зараз секретар РНБОУ говорить, що питання національної безпеки — це закупівля цукру-сирцю, мені не те що смішно, я регочу.
«НА ПОРЯДКУ ДЕННОМУ — ЗРАДА НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ»
— Нещодавно один з лідерів вашої партії, перший президент України Леонід Кравчук заявив про створення форуму «Об’єднаймо Україну!». Отже, Кравчук відходить від активної діяльності в СДПУ(О)?
— Мені здається, Леонід Макарович зробив цей крок, скоріше, вимушено. Він намагається застерегти владу від непродуманих дій, які можуть призвести до жахливих наслідків для України. Елементи зради національних інтересів, незважаючи на гучний, декларований патріотизм, ми вже маємо. Те, що відбулося з ЄЕПом, дуже притаманне для нової влади. Півроку кричали, що це — зрада національних інтересів, загроза безпеці та цілісності України. Сьогодні верхівка влади вже за те, щоб ЄЕП був, щоб ми брали в ньому участь. Те, що відбулося у Львові з похованнями польських солдатів, засвідчило, що перекреслена історія. Хоч би якими гарними словами про взаємне прощення прикривалися президенти, — але якщо польський воїн, похований у Львові, має на своїй могилі напис «загинув за Батьківщину», то що повинно бути написано на могилах воїнів Української галицької армії? Невже — «воїн-окупант»? Дії влади стали загрожувати самій філософії існування України. Я думаю, що це все ті маленькі складові, які й примусили першого президента вже в такому зрілому, поважному віці піти на формування цього громадянського форуму.
— Планується якась координація діяльності СДПУ(О) та форуму, очолюваного Кравчуком?
— У політбюро, у секретаріаті партії Леонід Кравчук завжди мав право на свою особливу позицію. Я не пам’ятаю за ним кроків, які були би доленосно помилковими. І якщо Кравчук з висоти свого досвіду бачить, що це — вихід для України, то всі, в тому числі й СДПУ(О), повинні прислухатися до нього.
— Нещодавно в ЗМІ було поширено інформацію, що МВС викликало лідера вашої партії Віктора Медведчука для дачі пояснень з приводу присвоєння окремим громадянам звань Героя України. Як ви розцінюєте цю подію?
— Дивна річ: коли одного з міністрів його ж колега звинувачує у взятті хабара на суму 150 млн. грн., це чомусь не є предметом роботи відповідних структур. Віктора Медведчука ж викликають за нагороди. Але по суті ніхто його не викликав. Прислали телеграму в партійний офіс. Невже в МВС не знають, як правильно викликати людину для дачі пояснень? Такими викликами — через пресу і тому подібне — влада сама дає зрозуміти, зокрема своїм прихильникам за кордоном, що це все — політичні замовлення. Бо якщо би в них дійсно були докази порушень, які підпадають під поняття «кримінальні злочини», правоохоронці діяли б зовсім інакше. У нас же лише обливають фарбою, не думаючи, як ти завтра будеш з цим ходити.
Подібні речі нагадують мені гру в революцію. Я тепер розумію, чому представники нової влади так гордо вимовляють: «Помаранчева революція». Для них революція — це досягнення. Вона в них асоціюється з Жовтневою. Там була Нева, у нас — Дніпро. Колись були ходоки до Леніна. Тепер — ходоки на Банкову. Щоправда, ненадовго — поки її не перекрили, зрозумівши, що це заважає працювати. Колись було розкуркулення. Тепер — реприватизація, націоналізація. Як колись «залізний Фелікс» поводився з підозрюваними, так і нинішні силові структури. І це все називають «помаранчевою революцією». Та ніяка це не революція. Це — натуральний морквяний путч, до наслідків якого ми ще будемо неодноразово повертатися.
— Якщо у влади стільки недоліків, опозиції пора криком кричати — виправдання нестачею досвіду просто не проходить...
— Ми повинні казати людям, куди ми йдемо та що робимо. А суспільство нехай дає оцінку діям влади. Займатися критиканством — це другорядне.
— Кандидат, якого на президентських виборах підтримувала ваша партія — Віктор Янукович, — мав імідж відверто проросійського політика. Схоже, представники колишньої влади — нинішньої опозиції на парламентських виборах збираються розіграти знову ту ж російську карту. Чи не є це політичним самовбивством?
— Якщо брати мовне питання, то, щоб не було спекуляцій, необхідне його законодавче врегулювання. Аби працювала 10 стаття Конституції, треба прийняти ще цілий ряд законів: про державну мову, про мови національних меншин, регіональні мови, тощо. Важливо не змусити представників інших національностей відмовитися від рідної мови. Важливо спонукати їх думати по-українськи. У Європі прийнято закони виконувати. Ми ратифікували Європейську хартію регіональних мов та мов нацменшин. Якщо ратифікували, значить, треба керуватися нею. Ми ж зупинилися на півдорозі. Мені як українцю, соціал-демократу все одно, ХТО буде намагатися принижувати Україну, роблячи її «молодшим братом» — США, Євросоюз чи Росія. Я хочу сильної та незалежної України. І якщо інтереси моєї держави сьогодні з Росією — з думкою про те, що ми разом будемо в Євросоюзі — я буду працювати в цьому напрямку.
— Як тільки Віктора Ющенка обрали Президентом і обговорювався можливий склад уряду, СДПУ(О) заявила, що готова розглянути пропозиції про співробітництво. За яких умов нині партія могла б змінити свій опозиційний статус?
— Думаю, філософія представників сьогоднішньої влади не дасть їм визнати, що їхній фаховий рівень, кадровий резерв не дозволяє успішно справлятися з керуванням державою. Мені здається, вони програють усе, але соціал-демократів не запросять.
«НІХТО НЕ СПОДІВАВСЯ, ЩО ДЕМОКРАТІЯ СТАНЕ РЕАЛЬНОЮ»
— Чому, по-вашому, нова влада не виконує свою обіцянку швидко розслідувати справу Гонгадзе та інші резонансні злочини з минулих часів?
— Влада спекулює на болючих моментах. Справа Гонгадзе є резонансною. Під час виборів вони розуміли, що, загостривши увагу на резонансних моментах, можна заручитися підтримкою електорату. Тут прикладом може бути не тільки справа Гонгадзе, але й справа отруєння Віктора Ющенка. Обіцяли за два тижні розкрити. І що ж? Все лягло мертвим вантажем. Думаю, ці справи матимуть своє продовження восени. Буде чергове протистояння, нова порція переслідувань та арештів, нові спроби криміналізації образу опонентів. Тому що влада сьогодні займається піаром. Цей піар всюди — від виходу на ковзанах всім урядом та походу в театр до призначення винних і злочинців. Жодного разу, коли у Верховній Раді ставилося питання про звіт слідчої комісії по Гонгадзе, представники блоку «Наша Україна» за включення його до порядку денного не голосували. Виникає питання: чому? І тепер, коли спливли розмови в кабінеті Кучми одного з найвищих посадовців нової влади, стало зрозуміло, чому ставиться питання мінімізувати влив плівок Мельниченка на суспільство. Не так все просто у сьогоднішній владі, як їм цього хотілося.
— Виходить, ті, хто боїться правди, сидять на самій владній вершині?
— А ніхто ж не сподівався, що процеси демократії та прозорості, які були обіцяні представниками нової влади, стануть настільки реальними, що в них настільки повірять і народ, і журналістика. Люди почали жити тими стандартами, які пообіцяла нова команда, коли йшла до влади. Прийшовши до влади, вона пожинає плоди своїх закликів.
