IV Безпековий форум, що закінчився минулого тижня в Києві, мав високий рівень представництва. Захід відвідали європейські та американські аналітики, що спеціалізуються на міжнародних відносинах та міжнародній безпеці. Були присутні, звичайно, й українські експерти та політики. Про проблеми безпеки України, позаблоковий статус, зміцнення громадянського суспільства, діяльність СБУ та роль опозиції говоримо з екс-головою Служби безпеки України Ігорем СМЕШКО:
— Мені дуже приємно, що діалог триває. Українське товариство й міжнародне співтовариство дуже активно реагують на еволюцію наших зовнішньополітичних, стратегічних пріоритетів. Я згоден із точкою зору багатьох виступаючих, що все залежить від нас самих — українців. Ми бачимо, що в світі існує дуже багато проблем, з’являються нові центри впливу. Головний висновок, який українці повинні зробити за ці 20 років — нам немає від кого чекати допомоги. Тільки ми самі можемо збудувати міцну державу і консолідоване громадянське суспільство. Без цією дуальності, ми ніколи не зможемо вирішити жодних питань, як внутрішньої стабільності, так і зовнішньої безпекової політики. Сильна держави повинна бути з’єднана громадянським суспільство, яке контролює владу.
— У нинішніх світових реаліях, коли формуються нові центри впливу, чи забезпечує позаблоковий статус безпеки України?
— На цій конференції часто звучала теза «обмежені можливості». Україна дійсно знаходиться в такому геополітичному місці, де від участі чи неучасті якої у вже існуючих світових системах безпеки залежить паритет сил у світі. На сьогоднішній день, крім колективної безпеки, яка базується на НАТО, іншої системи в Європі не існує. З іншого боку, штучне викреслення Російської Федерації зі створення загальноєвропейської системи колективної безпеки не зможе в майбутньому дати відповіді на виникаючі загрози. Україна повинна знайти модель, яка максимально вирішить дві проблеми — згуртує суспільство, тобто дасть можливість розвивати процес демократії, а також забезпечить зовнішню безпеку. Чи закріпила Україна в зв’язку з останніми стратегічними рішеннями свою безпекову формулу? Важко відповісти. Рішення, що були прийняті — це рішення в реальних обставинах і можливостях, які відповідають у нинішніх умовах стану України і впливу держав, які знаходяться за межами наших кордонів.
— Чи погоджуєтеся ви з думкою Арсенія Яценюка, що новий статус позаблоковості України — це перемога Росії і програш НАТО?
— Це була дуже сильна заява пана Яценюка. При прийнятті стратегічних рішень зажди треба взяти аркуш паперу й поділити його навпіл: справа поставити плюси, а зліва мінуси кожного прийнятого рішення. Захищаючи свої національні інтереси, РФ завжди виступала проти наближення євроатлантичного альянсу безпосередньо до її кордонів. Уперше позиція України була закріплена в 2003 році в прийнятому законі «Про основи національної безпеки й оборони», в якій визначено, що Україна буде виступати за поступову, повну інтеграцію в загальноєвропейську систему безпеки. Однак, у тому ж законі 2003 року була й друга частина, яка реалістично відбивала існуючий стан речей — збереження стратегічних відносин із Росією та іншими країнами СНД. До речі, наш сусід Росія знаходиться в активній співпраці з НАТО. Рівень партнерства Росії й НАТО за певним напрямками виходить навіть за рамки нашого з НАТО партнерства.
Проблема в тому, що за роки керівництва державою президента Віктора Ющенка, так і не було дано відповіді на два основні запитання — консенсус усередині суспільства і чи було готове НАТО нас прийняти? Одне бажання людини зайти в кімнату, в якій не всі згодні з цим, ставити перепони на вашому одноосібному бажанні. Відсутність роботи всередині суспільства призвело до того, що питання приєднання до НАТО стало додатковим чинником роз’єднання нашого суспільства. Також не проводилася робота з тими країнами, що були проти вступу України в НАТО. З іншого боку, швидкий рух у бік без урахування позиції Росії зруйнував наші відносини з північно-східним сусідом. Що ми отримали на виході за ці п’ять років — суспільство роз’єднане, в НАТО не вступили, відносини з Росією погіршилися.
Політика — це мистецтво можливого. В цих обставинах, в яких ми знаходимося, найголовніше для мене — це внутрішня робота з розбудови сильної демократичної держави Україна, яка, в першу чергу, зможе вирішити свої внутрішні проблеми. Якщо ми принесемо в наше життя більше культури, збудуємо громадянське суспільство з сильними демократичними інститутами влади, це буде найбільший внесок в укріплення нашої безпеки й оборони. Без вирішення цього першого завдання, все інше — буде лише бажання без ґрунту під собою.
— Сьогодні на адресу влади лунає чимало критики щодо втілення в Україні «російського сценарію» (в усякому разі, є багато повторів). Ви погоджуєтеся з цим?
— Я думаю, що це неможливо. Український і російський народи — це два близькі слов’янські народи, але українська ментальність суттєво відрізняється від російської. По-перше, не забувайте, що на території України, фактично тільки певний, порівняно короткий, час, після третього поділу Польщі і до 1861 року, існувало тотальне кріпосне право по всій території України. Це порівняно невеликий період. А по-друге, це козацькі землі, де люди все своє життя мріяли про розбудову власної державності. Особиста свобода цих людей передавалася генетично через багато-багато століть. Ми сьогодні переживаємо важкі часи державотворення. Але треба завжди пам’ятати — у України немає жодної альтернативи демократичному розвитку держави. Вона у нас прописана генетично. Головне, щоб у нас все проходило еволюційним, мирним, шляхом. Ми не маємо жодних імперських амбіцій, але українці нарешті повинні стати на позицію національного егоїзму.
— Останні місцеві вибори показали, що люди дуже розчаровані — голосувати прийшло менше 50% виборців. Як зміцнити громадянське суспільство? Як його об’єднати?
— Ми повинні відверто сказати собі — Україна складається з двох половин, які по-різному дивляться в майбутнє. Так склалося історично. Будь-яка штучна спроба нав’язати своє бачення один одному є найбільша загроза внутрішнього конфлікту, який може призвести до непоправного — втрати незалежності. Тому, Україна наразі «вагітна» появою третьої центристської сили. Я б їх назвав конституційними демократами, які у своїх гаслах повинні проголосити — все, що роз’єднує Україну, ми навіть не обговорюємо. Ми говоримо тільки про те, що може нас об’єднати. Ми повинні навчитися ще одній формулі: демократія — це не тільки щастя вибору, а й величезний тягар відповідальності за правильність цього вибору. Демократія неможлива без контролю виборцем того, кого він обирає. Громадянське суспільство з’явиться тільки тоді, коли громадянин постійно нагадуватиме владі, що він найняв цю владу на певний час для виконання функцій, які вона повинна виконувати по Конституції. Якщо влада забезпечує основні права і свободи, гідний рівень життя для своїх громадян, тільки тоді ця влада достойна бути, власне, легітимною владою. Якщо ж ні, тоді вона від лукавого.
— Якщо Україна «вагітна» третьою силою, хто претендує на роль «плода»?
— На людей ми багаті. В першу чергу, ми повинні дати можливість молоді реально впливати на політичні процеси. Забезпечити природний процес оновлення влади й політичної еліти країни. Я не хотів би займатися саморекламою, але громадська організація, а зараз вже партія «Сила й честь», ставить за мету — приход молоді до влади. Ми хочемо допомогти об’єднати найбільш активну частину суспільства. Це колишні військовослужбовці, наукова і творча інтелігенція, кращі представники малого і середнього бізнесу, а найголовніше — активне й патріотичне студентство.
— Ви як досвідчена людина, екс-голова Служби безпеки України, як сьогодні оцінюєте роботу СБУ, адже на її адресу лунає багато критики: затримання історика Забілого, профілактичні бесіди зі студентами, ректорами, журналістами?
— Є неписане правило — колишні голови СБУ не дають оцінку чинному керівництву з однієї простої причини: керівники приходять і йдуть, а СБУ залишається на захисті національних інтересів країни. Безумовно, мене не може не хвилювати в деяких випадках рівень професіоналізму певних працівників СБУ, коли, будемо говорити відверто, сліди їхнього не найвищого ґатунку діяльності, стають предметом обговорення на шпальтах періодичних видань. На жаль, за останні п’ять років рівень ефективності не тільки СБУ, а й усієї правоохоронної системи зазнав серйозного удару. Причина цього — запровадження з 2005 року в практику політичні призначення на керівні посади в правоохоронних органах. Так, на Заході є така практика, але для цього необхідно було заздалегідь, перед введенням подібної практики в Україні, змінити законодавство нашої країни. Наприклад, міністр оборони США не може особисто втручатися в кадрову політику та бойову підготовку професіональних військовослужбовців. Міністр внутрішніх справ Німеччини ніколи не втручатиметься в оперативну роботу свого міністерства. У них, в разі політичних призначенців, звужені їхні повноваження. Крім того, ці політично призначені посадовці знаходяться під жорстким законодавчим контролем із боку опозиції. Як правило, голова профільного комітету доглядає за цими посадовцями і, як правило, він із опозиції. В 2005 році президент Ющенко, не створивши попередньо відповідної законодавчої бази, призначив цивільних і непідготовлених людей на посади в силових структурах. Таким чином, він відкрив скриньку Пандори. Я особисто вважаю, що тоді була закладена велика бомба під ці силові установи, що згодом й призвело, за останні п’ять років, до витоку найбільш професійних кадрів із них.
— Це триває і сьогодні?
— А що змінилося? Є велика різниця між кар’єрним військовослужбовцем, який відслужив від лейтенанта до генерала й політично призначеною людиною. Останній не є професіоналом, він не виріс в надрах служби. Інше питання, а що у нас є дієва опозиція в парламенті? Всі, хто приходить до влади, думають, що приходять на все життя, але форма демократичного правління, якраз, і говорить, що з першого ж дня, коли ти прийшов до влади, пам’ятай, що ти можеш знову, і досить швидко, опинитися в опозиції... За відсутності закону про опозицію, який може бути дієвий законодавчий контроль за владою? Нажаль, у нас в суспільстві присутнє дуже спотворене уявлення про демократичну систему влади, яка б відповідала базовим законам і цінностям, притаманним чинним в світі — реальним, а не псевдодемократіям.
— Як ви вважаєте, чи не заганяється сьогодні опозиція на маргінес?
— Я сьогодні почув дуже гарні слова: «Якщо опозицією керуватимуть ті, хто втратив владу і тільки мріятимуть про те, щоб за будь-яку ціну повернутися до неї, тоді це неефективна опозиція. Це й загроза для подальшого руйнування країни. Опозицією повинні керувати ті, хто готовий іти до влади, щоб свідомо взяти на себе тягар відповідальності, і, перш за все, не повторювати помилки своїх попередників».
