«Гнітюче видовище», «дискусію ведуть прокурори», «бої без правил», «собачі бої» — як тільки вітчизняні «суб’єкти виборчого процесу» в ці дні не називали передвиборні теледебати, які проводять чотири найбільших українських телеканали!.. Думки, що знаходяться як по той, так і по інший бік екранів, суперечливі, однак і учасники дійства, і глядачі, і критики визнають, що полеміка претендентів депутатських мандатів у прямому ефірі — це і є один з елементів тієї самої прозорості політики, про необхідність якої всі ми так довго говорили. Мабуть, в найближчому майбутньому імідж того чи іншого політичного лідера буде багато в чому залежати від його готовності до такої ось відкритої дискусії з опонентами. Не менш красномовним штрихом до портрета є, думається, і спроби — зокрема лідера блоку «Наша Україна» — правдами і неправдами від такого поєдинку ухилитися...
Поки ж «День» наводить думки самих політиків.
Прямий ефір — серйозне випробування для політика
Інна БОГОСЛОВСЬКА, народний депутат України, учасниця теледебатів від «Команди озимого покоління»
Проведення теледебатів і поступове їх ствердження як «норми життя» стало, по-моєму, однією з ознак настання політичної весни в Україні. Незалежно від того, наскільки гладко або не гладко проходять дебати.
Досі політики віддавали перевагу у рамках колишніх традицій «підкилимової боротьби» — обстрілювати опонентів із засідки, використовуючи підконтрольні ЗМІ, листівки та брошурки. Дебати ж передбачають боротьбу в рівних умовах, обличчям до обличчя. Це — як штикова атака. Вона відразу розкриває, хто ким є. І тут, мені здається, з появою дебатів здійснюється великий крок уперед. Тому що у країні липових рейтингів виборець може визначити силу і слабкість політиків і рухів, тільки пересвідчившись у них наочно.
Можна з упевненістю сказати, що теледебати — це цікаво. І для учасників, і для глядачів. Я упевнена, що дебати мали і матимуть досить велику аудиторію. Хотілося б, звичайно, щоб телевізійне протиборство проходило коректніше. Але, щиро кажучи, воно ніколи не буде «стерильним». Є поняття «політична боротьба». Дебати — один із засобів такої боротьби. Це не вечірні казки для дорослих. І нарешті, інтрига для глядача повинна бути. Коли немає нормальної «драматургії», немає діалогу, немає опонування, коли ефір сповнено нескінченними монологами, а «голови, що говорять» тараторять з папірця або завчене напам’ять, глядачі поспішають перемкнути на інший канал. І вихід в ефір стає пустою формальністю.
Ось Віктору Ющенку дебати не сподобалися, він навіть назвав їх «собачими боями», образивши всіх учасників та учасниць, але, втім, він 2 години просидів біля телевізора! А на голови, що говорять, вже ні у кого немає сил дивитися.
Відзначу, що дебати у прямому ефірі — це і серйозне випробування для політика. Дуже непростий, жорсткий формат. Я, наприклад, прийшла до студії у розпал найжорстокішого грипу з температурою 39. У професійних боксерів бій перенесли б. А політик змушений «тримати удар» незалежно від обставин. Навіть, наприклад, коли у святковий день на тебе кричить «чоловік» iз-за сусіднього столу. Треба намагатися тримати себе в руках, треба не забути головного, заради чого прийшла до студії. Тому що політики в ідеалі повинні приходити на дебати не для того, щоб довести щось один одному або уразити один одного, а для того, щоб переконати у своїй правоті глядача. Щоб знайти свого виборця. Політики і виборці повинні знати один одного в обличчя. І кожна людина повинна мати можливість з усього спектра політичних сил вибрати ту, яка пропонує більш співзвучні їй ідеї. Якщо в суспільстві сформувалися певні настрої або виникла якась верства населення — це повинно відбитися на складі парламенту. Такий механізм ефективної демократії.
По-моєму, на дебати треба йти, щоб демонструвати програми, підходи, перспективи, стратегію і тактику, глибину мислення. І чим менше буде всіляких «технологій» за кадром, тим краще. Мені не потрібні жодні преференції, і я готова до теледебатів на будь-якому телеканалі з тією ж Тимошенко або з іншим політиком. «Озимі» не потребують технологічної підтримки. Але нам, звичайно, потрібна аудиторія.
Я вважаю безумовним і очевидним одне: теледебати без купюр, у прямому ефірі — одна з важливих складових публічної політики, раніше невідома Україні. Прогресивна і демократична складова. Я рада, що у 2002 році вона, нарешті, у нас ствердилася. І дуже сподіваюся, ствердилася назавжди.
«Це може призвести до загального розчарування»
Лідер блоку «За єдину Україну!», голова Адміністрації Президента країни Володимир ЛИТВИН заявляє, що згодний брати участь у теледебатах у випадку, якщо такі дискусії вестимуться в інтересах країни, але «не хотів би вести діалог проти когось». Відповідаючи в четвер у Полтаві на запитання, з ким би він хотів зустрітися на теледебатах у прямому телеефірі ТРК «Олтава», В. Литвин підкреслив: «З ким я хочу зустрічатися, я зустрічаюся і без теледебатів». При цьому він відзначив, що не бачить необхідності зустрічатися «з тими людьми, які живуть за рахунок політиканства», оскільки не бажає тим самим підвищувати рейтинг таких людей. Разом із тим, за словами лідера блоку, рівень теледебатів, що проводяться в Україні, «опускає рівень держави», оскільки нівелює всю державу, суспільство до політиків, що живуть за принципом «ти сам такий». В. Литвин підкреслив, що в ході дебатів учасники не обговорюють актуальні проблеми, не говорять про те, що вони можуть зробити і яким бачать шлях розвитку суспільства, повідомило агентство Інтерфакс-Україна. «Це може призвести до загального розчарування», — відмітив він. Напередодні В. Литвин заявив в інтерв’ю «Дню», що в світі практично не дискутують кандидати до законодавчих органів, а тільки кандидати в президенти.
«У видовищі головне, щоб це було гостро і над цим можна було посміятися»
«Нарешті у нас у політиці з’являються колоритні особистості, — заявив учора з приводу дебатів гість «Дня» Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ. — Можливо, не особистості, а актори, але раніше в нас їх не було. Ми дивилися російське телебачення і бачили, що там навіть політичний гардеробник поводить себе як політичний генерал. Тобто, це колоритні персонажі. Єльцин, наприклад, не управляв, а «шествовал стопами». А у нас всі були дуже сірі. І зараз, нарешті, з’являються люди, які можуть вийти із-за куліс і сказати нам пару реплік. І це приємно.
Цікаво також, що коли ми на теледебатах спостерігаємо ідеологічні розбіжності і ідеологічні суперечки, то це суперечки і розбіжності між маргінальними партіями і блоками, яким не світить подолати 4%-й бар’єр. Тому що всі, хто не маргінальні, не мають ідеології. Це чисто технологічні утворення, і всі суперечки між ними, як правило, зводяться або на особистості, або на деталі біографії, або це просто нецікаво.
З точки зору глядача, цікаво, коли дебатують скандальні особистості, які вміють показати високоякісний художній скандал. Їх поки що ще не багато, але вони вже з’являються — Вітренко, Тимошенко, Бродський. Політика насправді не здатна нагодувати народ — вона здатна давати видовища і повинна це робити. А в видовищі головне, щоб це було гостро, скандально і над цим можна було посміятися.
Iнтерв’ю з Дмитром Корчинським читайте в найближчих номерах «Дня»
