Позавчора Президент України повторно застосував право вето до закону «Про вибори народних депутатів» на пропорційній основі. На думку Президента, закон суперечить Конституції і законам України, «істотно обмежує конституційне право громадян», повідомляє Інтерфакс-Україна. Зокрема, заступник глави адміністрації Президента Леонід Підпалов відзначив, що ухвалений вдруге Закон «Про вибори народних депутатів» фактично примушує вступити громадян у одну з політичних партій, або створити свою партію, або заявити про свою підтримку однієї з партій. Він переконаний, що для проведення виборів народних депутатів на пропорційній системі, як це пропонується в законі, необхідні зміни в Конституції.
Загалом все йде до того, що вибори в парламент-2002 будуть проводитися за старою змішаною системою. У такому випадку досить велике значення для розстановки сил в парламенті будуть мати результати виборів у мажоритарних округах. Про можливості партій, їх «стартові майданчики», передвиборний вплив касетного скандалу і можливий хід виборів в мажоритарних округах — в коментарях експертів.
Ірина БЕКЕШКІНА, докторант Інституту соціології НАН України, науковий експерт Фонду «Демократичні ініціативи»:
— Динаміка рейтингів партій за останній час практично відсутня. Усі бурхливі процеси партійної розбудови, партійні об’єднання, жорстока боротьба за адміністративний ресурс, початок активної реклами на телебаченні тощо практично не знайшли відгуку у пересічних виборців. Вплив політичної кризи, пов’язаної з «касетним скандалом» теж мало відчутний у змінах партійних уподобань. Єдине, що помітно, — деяке зростання відсотків, які набирає Соціалістична партія Мороза. Якщо у листопаді, до початку «касетного скандалу», були значні сумніви, чи зможе ця партія подолати 4% бар’єр, зараз в усіх опитуваннях вона впевнено набирає свої 4 — 5%, які, з урахуванням фори за рахунок тих партій, які бар’єр не здолають, дещо збільшаться. Збільшення підтримки соціалістів Мороза одразу вплинуло на зменшення підтримки прогресивних соціалістів Вітренко, чиї електорати, попри усі «контри» лідерів, нагадують сполучені посудини: у одного відніметься, іншому додасться. Проте цілком можливо, що особиста харизма Вітренко (якщо вона буде підтримана певним адміністративним ресурсом) все ж допоможе ПСПУ переповзти за 4% бар’єр.
У цілому ж щомісячні дані соціологічних опитувань у основному відображають інерцію попередніх виборів: «новачків» серед лідерів немає. І впливовість, і сила таких «китів» Верховної Ради, як «Трудова Україна» чи «Демократичний союз», з їх могутнім фінансовим та адміністративним ресурсом, поки що ніяк не позначається на симпатіях виборців, де вони стабільно набирають 0,5 —1,5% підтримки. Що виборча кампанія змінить цю ситуацію, навряд чи можна сподіватися, враховуючи надзвичайно низький інтерес і навіть відразу людей до політики. Отже, єдине розумне, що вони можуть зробити (якщо їх лідери зможуть позбутися своїх амбіцій і зможуть мислити раціонально) — це «причепитися» до тих, хто вже має певну підтримку виборців. Власне, цей процес блокування вже розпочався.
Якщо аналізувати шанси конкретних партій, виходячи з даних опитувань, ні в кого не викликає сумніву беззастережна перемога Комуністичної партії з її майже гарантованими 20 —23% голосами на виборах. А от якою буде «фора» місць у Верховній Раді за рахунок тих, хто не здолає бар’єр, залежатиме від кількості партій у виборчому списку і успішності процесів утворення блоків.
Гарантовано можна прогнозувати подолання 4% бар’єра СДПУ(о), СПУ, блоком НРУ з ПРП і КУНом. Щоправда, останній, на мою думку, не лише не додасть голосів блоку, а у деяких регіонах, де КУН погано сприймається, відбере. Проте НРУ, у блокуванні будь із ким, свої 4% візьме. Щодо шансів УНР, то вони, разом із усією «правицею» вельми сумнівні. Головна функція, яку вони виконуватимуть — відберуть певний відсоток голосів від блоку НРУ — ПРП — КУН, оскільки електорат у них ідентичний. Найкращою стратегією для них, безсумнівно, було б об’єднання з «головним» РУХом, що істотно б збільшило кількість правих місць у майбутньому парламенті.
На перший погляд, виходячи з даних опитувань, добрі шанси у Партії зелених, але для цієї партії, яка чітко не ідентифікується виборцями з певними лідерами, поява у виборчому списку ще однієї «зеленої» партії може виявитися катастрофічною.
Непогані шанси має НДП, де є й «розкручені» лідери, і назва, на яку орієнтуються виборці, і певна інерція попередніх виборів.
Що ж до новоутвореної Партії регіонів України, виникнення якої на політичній арені зумовило ажіотажну увагу з боку вітчизняного політикуму, аж до визнання її потенційним аналогом російського «Медведя», поки що, за даними квітневого опитування, вона має 0,1% підтримки. Наскільки їй вдасться «розкрутитися» перед виборами, сказати важко, оскільки, хоч партія й має значні надії на фінансовий та адміністративний ресурс, голосувати будуть все ж таки виборці. І «привабити» їх буде досить важко. Партія не має ані популярних серед загалу лідерів, не висунула вона поки й таких ідей, та й «регіони», які вона охоплює, дуже обмежені. Успішною стратегією може бути опора на популярних регіональних лідерів, які саме у цих регіонах «вивозитимуть» усю партію, у блокуванні з іншими, вже достатньо популярними партіями, додаючи їм того самого адміністративного та фінансового ресурсу. Є й інший шлях — максимальна «розкрутка» лідера — Миколи Азарова. Боротьба з корупцією є вельми популярною темою для виборців, отже, кілька гучних антикорупційних процесів (які не обмежувалися б Тимошенко), безумовно, додали б йому великої популярності. Проте це означатиме вихід на «велику тропу війни» проти усіх, оскільки потенційні «жертви» зазвичай належать до впливових парламентських партій. Чи відважиться на це Азаров? Навряд чи. Отже, очікувати українського «Ведмедя» не варто.
Парадокс українського політикуму в тому, що «партій влади» у нас немає. Під час виборів усі стають «опозиційними», тобто будують свою виборчу кампанію на нищівній критиці існуючого становища. Така логіка має об’єктивні підстави: справді, сама побудова системи влади в Україні така, що відповідального, «крайнього» знайти неможливо. Нормальна партійна система у демократичних країнах передбачає, що певні партії або блоки, що перемогли на виборах, формують свій уряд, який і реалізує ті програмні засади, які отримали підтримку. Під час наступних виборів виборці оцінюють, наскільки успішною були діяльність «партій влади» і, або подовжують її владний мандат, або приводять до влади інші партії. У нашому випадку партії заздалегідь мають алібі: вони не формують виконавчу владу і, отже, ні за що не мають відповідати. А, отже, стратегія усіх без винятку партій буде будуватися на критиці, причому, як це, знов таки, не парадоксально, «винні» і у комуністів, і у «олігархів», у представників і парламентської більшості, і меншості будуть одні й ті ж — виконавча влада.
Вибори у мажоритарних округах принципово відрізняються від виборів за партійними списками. Після парламентських виборів 1998 року у багатьох викликав здивування той факт, що у багатьох округах перемогу отримали одночасно Комуністична партія за партійними списками і відомі бізнесмени — як мажоритарники. Насправді ніякої суперечності тут нема. Як це не парадоксально, але мотиви голосування за певних особистостей були більш раціональними, вірніше сказати, — прагматичними. Виборці голосували за тих, хто може (принаймні є надія) вирішити проблеми певного конкретного округу, а у разі потреби — і їхні власні: відремонтувати місцеву школу, заасфальтувати дорогу, допомогти з лікуванням тощо. Тобто в даному разі є конкретна людина, до якої можна звернутися. І такою людиною, звісно, має бути той, хто має значні можливості — або фінансові, або адміністративні, тобто це людина влади або великих грошей. Тим більше, що зазвичай потенційні кандидати або заздалегідь починали «обробляти ділянку», або виявляли шалену турботу з активним PR-ом під час виборчої кампанії.
Ця тенденція ще більше посилиться під час нинішніх виборів. Про це, зокрема, свідчать і результати довиборів у парламент, що відбулися у квітні минулого року, де представники популярних лівих партій зазнали повної поразки. Отже, можна з упевненістю прогнозувати, що за мажоритарними списками істотну перемогу отримають кандидати від влади і грошей. І ще істотна деталь: щоб використовувати владу та гроші для підкормки округу, треба мати підтримку та сприяння місцевої влади, яка, у свою чергу, дуже залежна від центральної. Отже, годі сподіватися, що й представники опозиційних партій мають шанси проходження за мажоритарними округами.
Звичайно, з цього загального правила є виключення, коли йдеться про відомих у країні політиків або певні «знакові» фігури. За умови значної кількості кандидатів у списку і голосування в один тур 13 — 18%, отриманих за рахунок широкої відомості, цілком вистачить для перемоги.
Результати виборів за мажоритарними округами істотно вплинуть на загальний розклад сил у майбутньому парламенті, змінюючи його неминучу за партійними списками «лівизну» і дозволивши утворити не-ліву більшість. Проте згадую, я таке вже писала перед минулими виборами, додавши далі, що продуктивність цієї зміни залежатиме від того, наскільки цей клас «нової буржуазії» усвідомить свої спільні інтереси, наскільки він об’єднається у тому, щоб створити загальні сприятливі правила для бізнесу у країні. І тоді зиск від активізації економічної ситуації мали б і «пересічні» українці. Проте, на жаль, логіка багатьох мажоритарщиків «жлобська» — не для того він витрачав великі гроші на вибори, щоб потім виробляти загальні для всіх правила і їм підпорядковуватися. Не-ліва більшість утворилася лише під президентським «батогом» — загрозою розпуску. Усі бізнесмени стогнуть від несприятливої податкової системи (про це говорить навіть головний податківець!) І що ж заважало більшості ухвалити новий Податковий кодекс, прийняти сприятливі для бізнесу і виробництва закони, зробити економіку цивілізованою? Відповідь одна: інтереси, які у кожного різні, конкуренція різних фінансово-промислових груп, боротьба не за спільні правила гри, а за лобіювання власних інтересів. Поки що немає ознак, що мотивація тих, хто йде на вибори до парламенту, змінилася. Тому майбутні результати виборів за мажоритарними округами не викликають оптимізму.
Михайло МІЩЕНКО, кандидат соціологічних наук, завідуючий сектором політичних досліджень Українського інституту соціальних досліджень:
— Якщо порівнювати результати опитувань, проведені Українським інститутом соціальних досліджень та Центром «Соціальний моніторинг» у грудні минулого і березні цього року, то помітної зміни рейтингу партій не спостерігається.
Найчастіше виборці мають намір голосувати за Комуністичну партію України. Під час березневого опитування ми вирішили додати до списку партій, серед яких респонденти повинні були зробити вибір, крім КПУ, також на так давно створену КПУ (оновлену), що в результаті «відібрала» у КПУ 3% голосів. Це є свідченням того, що частина комуністичного електорату не цілком задоволена діяльністю КПУ і схильна позитивно реагувати на назву КПУ (оновлена). Однак загальна частка респондентів, які готові були проголосувати за КПУ та КПУ(о) у березні, приблизно дорівнює частці респондентів, які мали намір проголосувати за КПУ у грудні 2000 року, коли КПУ(о) не включалася до гіпотетичного бюлетеня. Тобто, за нашими даними, частка прихильників КПУ, якщо вона буде йти на вибори без конкурентів, подібних КПУ(о), залишається стабільною і становить близько п’ятої частини всього електорату. Як раніше, основну частину виборців КПУ становлять люди похилого віку. Підтримка Комуністичної партії найбільшою мірою виражена у старшій віковій групі: якщо серед молодих за віком людей за неї готові голосувати лише 4%, то серед старших за 50 років — 24%. Традиційно найбільшою підтримкою комуністи користуються у Східному регіоні (22%) та в АР Крим (23%).
Значну частку голосів можуть також отримати: блок, до якого увійшли НДП та низка партій, які підписали з нею угоду про політичне партнерство (до 9%); блок Партії «Реформи і порядок», Народного Руху України та Конгресу Українських націоналістів, до якого нещодавно приєднався костенківський Рух (близько 5%); Партія зелених України (5%); СДПУ(о) (5%), Соціалістична партія України (4%).
Стосовно впливу політичної кризи на рейтинг партій, то поки що такий вплив явно не проглядається. Так, мало змінився як рейтинг партій, які очолюють «нову опозицію», так і тих, які до неї не належать. Високий рівень політичної активності СПУ протягом останніх місяців не призвів до значного зростання частки респондентів, які готові проголосувати за партію. Вкрай низькою є підтримка блоку «Українська правиця». Разом із тим низький рейтинг ПСПУ (порівняно з тим, який вона мала кілька років тому) як у грудні, так і у березні, значною мірою зумовлений низьким рівнем її політичної активності (так само як і активності її лідерів) протягом останнього часу.
Що ж до прогнозу рівня підтримки партій протягом найближчих місяців, то зміни тут можуть відбутися лише у випадку різкої суспільно-політичної ситуації, а це цілком можливо, хоча б зважаючи на те, як розвиваються події довкола уряду. У випадку, якщо політична боротьба загострилася, давати однозначний прогноз зміни рейтингу тієї чи іншої партії важко. В першу чергу, він залежатиме від того, як саме поведе себе її керівництво.
Стосовно передвиборних стратегій влади і опозиції, то, судячи з усього, «партія влади» буде докладати зусиль для збереження змішаної системи виборів, і, у такому випадку, робитиме ставку на перемогу в мажоритарних округах, використовуючи при цьому адміністративні і фінансові ресурси. Цілком імовірно, що передвиборна риторика «партії влади» на найближчих виборах буде спрямована насамперед не проти комуністів, як це було у 1998 році чи під час президентської виборчої кампанії, а проти «нової опозиції». При цьому «Некомуністична» опозиція об’єктивно зацікавлена в загостренні політичної боротьби.
В мажоритарних округах кандидати в депутати, підтримувані владою, матимуть перевагу в тих округах, де переважає так званий незаідеологізований електорат (передусім у сільській місцевості). Складнішою є для «партії влади» ситуація у великих містах, де, на мою думку, більше шансів мають опозиційні кандидати (як правої, так і лівої орієнтації).
Олександр СТЕГНІЙ, керівник відділу соціально- політичних досліджень фірми СОЦІС:
— Якщо брати дані соціологічних опитувань за останні півроку, то як такої динаміки в рейтингах партій немає. Існує до десяти партій, які боротимуться за місця в парламенті на наступних виборах. Їхні позиції на даний момент більш-менш однакові: традиційне лідерство утримують комуністи і дві-три партії поруч із ними. До таких я можу віднести СДПУ(о) і поки ще «зелених». Я кажу поки, бо після розколу можуть виникнути серйозні проблеми як для партії, так і для «зеленого» руху в Україні. Наскільки я знаю, наразі йдеться про створення другої аналогічної партії, різні існуючі розбіжності тощо. Щодо партій, які претендують на потужну підтримку, зокрема Демократичний союз, тут ідеться, скоріше всього, про політологічні процеси, що не мають нічого спільного з громадською думкою.
Що стосується умов для початку передвиборної боротьби і передвиборного «стартового майданчика», мені здається, що зараз ще рано про це говорити, позаяк, скоріше всього, Ющенко буде усунутий з посади прем’єр-міністра, і розпочнеться активна рокіровка політичних сил. Тому зараз треба говорити про сценарії «післяющенківського» правління. Насамперед про конфігурацію більшості, яка на сьогоднішній день, скоріше, є фікцією, ніж реальністю. По-друге, про долю опозиції, взаємодію комуністів і некомуністів. Багато що залежатиме від того, чи залишиться Ющенко «на плаву» після зміщення. Праві партії, зокрема обидва Рухи і ПРП, цілком можливо, можуть поставити на нього і щось виграти від нинішньої політичної кризи. Проте питання в тому, наскільки Ющенко володіє харизмою публічного опозиційного політика.
На рейтинги партій впливатимуть також макрополітичні чинники, зокрема позиція західних країн-донорів на розвиток ситуації в Україні. Тому питання про прямі сценарії та диспозиції «осінніх гонок» ставити передчасно, адже дуже багато що залежатиме від ситуації в найближчі два місяці, яка й відіб’ється на подальших подіях.
Малюнок виборів у мажоритарних округах буде завдано не ідеологією. Як свідчить сучасна історія України, в умовах, коли цілі збігаються, взаємодія між лівою і правою опозицією є можливою. Тому від того, наскільки успішно кулуарні переговори між лівими і правими рухатимуться далі, буде залежати полярність і диспозиція в «мажоритарці». Як показує досвід, у мажоритарних округах ідеологічні переваги відходять на другий план. На першому ж залишаються прагматичні інтереси виборців: господарчий — негосподарчий, активний — пасивний тощо. Ідеологічні ж переваги відіграватимуть роль для 10 — 15% виборців старшої генерації, що голосують за ідею, а потім уже за людину.
