Скандал навколо друкування карикатур на пророка Магомета у європейській пресі спровокував нові протиріччя між ісламським та західним світами. Ситуацію можна оцінювати по-різному. Проте якби, приміром, щось подібне про Ісуса Христа видрукували газети арабських країн, мені це, однозначно, також не сподобалося б. Бо існують речі, на які накладено негласне табу. І що б там хтось не думав або не намагався довести, але образа почуттів представників інших релігій, можливо не зовсім зрозумілих чи несхожих на нашу, не може заслуговувати на схвалення.
Демонстрації протесту відбулися у багатьох мусульманських країнах. Так, у Бейруті принаймні тридцять чоловік було поранено під час демонстрацій протесту проти карикатур на пророка Магомета, опублікованих у європейських ЗМІ. Було підпалено консульство Данії, розорені церкви й торговельні точки у християнському кварталі. «Ситуація трагічна, — пише ліванська газета Daily Star, — але вона ще більш трагічна, тому що можливе насильство не змогли передбачити. Екстремісти своїми діями заподіяли більше збитку образу ісламу, аніж карикатури на пророка Магомета. Потрібно покінчити з культурою безкарності у Лівані». Інша ліванська газета L’Orient-Le Jour зазначає, що «необхідно викорінювати паростки та інші віруси, котрі деякі фундаменталістські групи невтомно намагаються прищепити до ісламу. У мусульманських, шиїтських і сунітських політичних та духовних лідерів є національний борг. Вони зобов’язані рятувати іслам, починаючи підмітати перед своїми дверима, вони зобов’язані його очищати, перепиняючи шлях будь-яким проявам фанатизму».
Між тим цей конфлікт можна розглядати під різним кутом і давати йому різні оцінки. Але єдине, чого не можна сказати, — що він був неочікуваним. Попри те, що тією чи іншою мірою були порушені певні норми етики при друкуванні карикатур, й потрібно було наперед обдумати і спрогнозувати можливі наслідки, можна також сперечатись iз приводу того, чи варто було політичним діячам висловлювати на політичному рівні вибачення. Оскільки це також є дуже складною проблемою, якщо розглядати її не тільки у суто ситуативному спектрі, а й у діапазоні тактичного чи стратегічного перебігу подій.
Його не можна визнати неочікуваним тому, що глобалізація, і особливо її інформаційна частина, перетворила увесь земний простір на єдиний дім. Якщо раніше можна було сказати що те, що робиться у Європі, не стосується тих, хто живе в ісламському світі і навпаки, це великою мірою було так. Бо суверенність політична, економічна чи соціальна співпадала з інформаційною. Сьогодні ж будь-яка інформація, видрукувана у ЗМІ, швидко стає доступною всьому світу. В тому числі — й мусульманському. І тут вступають у силу закони буття соціуму як єдиної системи, єдиного організму.
Справа у тім, що соціуми — як європейський, так й ісламський — мають певну особистість, складену, можна сказати, складним мультиплексом особистостей всього соціуму. А також, у першу чергу, тих цінностей, котрі цей соціум сповідує, і тих способів та алгоритмів, які закладені в реалізацію цілей і організацію захисту його ідентичності. Відтак, оскільки у базисі особистості однієї і другої цивілізації знаходяться цінності, котрі часто діаметрально протилежні (наприклад, як зараз виявилося стосовно свободи слова чи, з іншого боку, абсолютної цінності релігійних догматів), то конфлікт за умови глобалізації був неминучим. Тут варто відзначити, що цей конфлікт є певним застереженням, в першу чергу для європейської спільноти, оскільки він, мабуть, є першим, але далеко не останнім. Оскільки в ісламській цивілізації релігійні цінності є абсолютними, то, випадково чи ні, але виникла ситуація, коли ідеологічне підживлення «Аль-Каїди» і їй подібних терористичних рухів буде відбуватися саме у цьому ключі.
Важко сказати (та й навряд), що цей конфлікт було каталізовано цими радикальними угрупуваннями. Але якщо раніше, наприклад, років 25 тому, терористичні угрупування мусили мати потужну агентуру, щоб відслідковувати, що друкується в ЗМІ чи в літературі європейських країн, то зараз подібну роботу виконують ЗМІ ісламських країн, котрі періодично готують міжнародні огляди преси та відмічають цікаві для місцевого соціуму факти і події. В тому числі і контроверсійні чи навіть конфліктні.
В цьому сенсі можна сказати, Салману Рушді дуже повезло, що він видав свою книгу «Сатанинські вірші» майже двадцять років тому, оскільки зараз він, мабуть, не встиг би, написавши її, сховатись від своїх непримиренних мусульманських «опонентів» навіть у Великій Британії. Відтак, не вступаючи в оцінку того, чи варто було із якоїсь локальної точки зору друкувати карикатури, чи варто було вибачитися, чи варто було робити щось інше, можна сказати наступне: наразі (особливо це стосується європейської спільноти) необхідно переглянути не базові цінності (можливо хтось з обох сторін протистояння вважає, що Європа мусить відступитися від своїх базових цінностей), а визначити, як ці цінності будуть проектуватися на тактичні і на оперативні плани діяльності всіх інституцій у функціонуванні соціуму.
Потрібно переглянути правила комунікації між цими великими цивілізаціями і спробувати налагодити діалог. Тим більше, що він давно уже назрів. І той конфлікт, котрий виник через «Аль-Каїду» і подібні ісламські радикальні організації, власне, відображає той самий процес. Не змінивши правила комунікації, наші паралельні цивілізації попали у ситуацію навіть не конфлікту, а вбивчої ворожнечі. Тобто ще більш серйозного загострення протистояння. Зараз фактично нагнітається конфлікт на знищення через те, що не відпрацьовані цивілізовані правила та логарифми спілкування. І тут західна цивілізація, як більш старша і більш зріла, має, до речі, на собі значно більшу провину. З цієї точки зору, можливо, варто справді ввести мораторій на будь-які дії, котрі можуть викликати непередбачену реакцію з іншого боку. Принаймні до того часу, коли не будуть вироблені якщо не правила з обох сторін, то чітке бачення розв’язання проблем, котрі накопичилися, інтелектуальними силами Європи, її керівними інституціями та, безперечно, засобами масової інформації, як тієї ланки, котра проводить глобальні комунікації.
Якщо ж забігти дещо наперед і уявити гіпотетично, що конфлікт вже повністю залагоджений — не лише конфлікт стосовно карикатур, а й загалом конфліктна ситуація між ісламською і нашою християнською цивілізаціями — то, безперечно, у цій ситуації, мабуть, з огляду на дружність і на взаємоповагу сторін, подібних карикатур не було б взагалі. Але водночас й не було б багатьох тих кроків, які на сьогодні дозволяють собі радикальні ісламісти. Про що ми маємо також не забувати.
Проте цивілізаційний конфлікт можна простежити не лише у ситуації з карикатурами. На сьогодні у Європі, особливо у Франції, серйозно постали проблеми нав’язування ісламських цінностей європейському соціуму. В цьому сенсі європейська спільнота і, особливо, її керівні інституції мусять вже стояти на дещо інших позиціях. Якщо мусульманська община проживає на європейських теренах, то вона мусить виконувати усі без винятку правила, або ж покинути цю територію і проживати там, де цих правил непотрібно дотримуватися. В жодному разі не нав’язувати свої правила іншим. Але так само чітко і жорстко мусять бути установлені правила толерантності стосовно цінностей з обох сторін. І це має стосуватися не лише обміну інформацією, а й інших царин комунікативних контактів. Крім того, варто завжди пам’ятати про одне — усі ми віримо у єдиного Бога, і лише середовище та виховання робить з нас християнина, мусульманина, буддиста чи іудея...
