Сергій ТОЛСТОВ, директор Інституту політичного аналізу й міжнародних досліджень:
— Можливо, «іракгейт» — це останній удар по українській політиці лавірування між Заходом і Росією. Це чинник, який може визначити сателітний статус країни (найімовірніше за все, внаслідок крену на російський бік). Це виключно болісний удар по українському експорту озброєнь. Абсолютно очевидно, що «таке засвічення» контактів українських експортерів зробить Україну вельми непривабливим постачальником на міжнародних ринках, враховуючи те, що багато покупців озброєнь вважають за краще дотримуватися максимально допустимої таємничості щодо цих операцій. Крім того, руйнування іміджу країни і тиск з боку Заходу ставить українських прихильників європейської та євроатлантичної інтеграції в цілком безглузде становище. Продовження такого тиску без конкретної інтерпретації його цілей примушує замислитися над можливістю застосування з чиєїсь примхи проти України санкцій, що нагадують дії США і НАТО в Югославії. Аж до провалу конференції в Рамбуйє, в Югославії також мало хто вірив у те, що США бомбитимуть Бeлград. До речі, подібні міркування також неминуче підштовхують до військово-політичного зближення з Росією.
Стосовно реакції на виниклу кризу, зрозуміло, доречні насамперед дії, правомірність яких не викликає сумнівів. Це й апеляції до міжнародного права, і спроби зміцнення внутрішньої стабільності… Однак, як уявляється, з надіями на економічний підйом слід розпрощатися.
Євген КАМІНСЬКИЙ , завідувач відділом Інституту світової економіки та міжнародних відносин:
— Не хочеться вірити в те, що «Кольчуги» все ж таки якимись обхідними шляхами потрапили до Іраку. В разі підтвердження цього, на нас чекає найгірший сценарій розвитку подій — Україна опиниться у списку держав-парій. Але складно зовсім виключати ймовірність цього варіанту, з огляду на те, що поставки «Кольчуг» відбувалися до держав, які дуже важко назвати стабільними і тим паче демократичними. Якщо «Кольчуги» через Ефіопію або через якусь іншу країну потрапили до Іраку, то звинувачення на нашу адресу можуть бути дуже серйозними.
Якщо ж цього не було і нам вдасться у відповідь на «досьє Тоні Блера» представити «досьє Кучми», в якому буде доведено, що Україна ніякого відношення до поставок «Кольчуг» до Іраку не мала, ситуація буде розвиватися іншим шляхом. Мені здається, що поточна ситуація, що склалася довкола України, свідчить про те, що ті сили, які продовжують стверджувати про відсутність демократії в Україні, прав і свобод журналістів і так далі, вже не можуть бути зупинені якимись звичайними методами. Для того, щоб не постраждала наша держава, потрібно буде провести дуже серйозні системні зміни всередині країни. Президент 24 серпня про це досить просторо говорив. Маю на увазі поступовий перехід до парламентської республіки. (Я, до речі, не знаю такого поняття, як парламентсько-президентська республіка. В ООН 192 держави і жодна з них не називається парламентсько-президентською, є або парламентські, або президентсько-парламентські). Якщо до сьогоднішнього часу ми говорили про поступовість цього переходу, то тепер його потрібно прискорювати, але разом з прискоренням демократичного процесу всередині країни, з прискоренням формування громадянського суспільства. У нас громадянське суспільство сьогодні фактично зводиться до різного роду опозиційних рухів або до створення інститутів, центрів і так далі, які одержують гранти з-за кордону, а громадянського суспільства в реальному розумінні цього поняття — недержавних організацій, які створюються коштом громадян України в ім’я досягнення конкретних демократичних цілей, — у нас немає. І нарешті, лише початок реального процесу кооперативних відносин між суспільством і державою, початок конструктивного діалогу може дати Заходу той аргумент, внаслідок якого він змінить сучасну наступальну позицію проти України.
Олександр СУШКО , директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України:
— Український «iракгейт» позначив остаточну вичерпаність основного ресурсу, необхідного для ефективної зовнішньої політики — довіри.
З погляду стратегічних інтересів України важливо, наскільки порушення її керівництвом правил fair play відіб’ються на міжнародному становищі України. Сам факт компрометуючої розмови між Президентом України і покійним головою «Укрспецекспорту» вже визнано як американськими експертами, так і українською стороною. Звісно, що цей факт сам по собі не призведе до впровадження офіційних міжнародних санкцій щодо України, однак у випадку держави, що намагається інтегруватися в євроатлантичний простір, ціна навіть суто моральних санкцій буде високою.
Декларування максимальної відкритості і запрошення іноземних експертів — вочевидь запізнілий інструмент, яким нині намагаються скористатись як Ірак, так і Україна. Для обох держав готовність до справжньої відкритості — швидше акт відчаю, аніж свідчення їхніх природних якостей. Але не будемо драматизувати — Україну як не запрошували до НАТО, так і не запрошують, як не допускали до процесу розширення ЄС, так і не допускають. Формально все залишиться на місцях, однак дистанція збільшиться, і для її подолання в майбутньому потрібно буде значно більше зусиль та часу.
Фактичні зміни чекають нас лише на звичному для таких ситуацій східному напрямку. Найближчим часом можна очікувати прискорення капітуляції України у більшості стратегічних суперечок з Росією, насамперед, щодо здачі стратегічних газотранспортних магістралей під виглядом консорціуму на умовах Росії, не виключена й зміна позиції Києва щодо ЄврАзЕС.
Борис ПАРАХОНСЬКИЙ , доктор філософських наук:
— США — це дійсно світовий лідер, до думки якого прислухаються керівники багатьох країн Західного світу. Безумовно, не в усіх питаннях, бо не секрет, що думки стосовно операцій Америки в Іраку коливаються. Але від позиції Сполучених Штатів наразі залежить доля України: якщо США почнуть переглядати політику стосовно нашої держави, то можна очікувати, що й інші країни підуть цим шляхом.
А це в свою чергу загрожує нам тим, що можуть бути застосовані певні санкції до України, як ось припинення частини допомоги з боку США, що вже були введені. Якщо ситуація і далі буде накручуватись, то згодом і інші інституції, якщо будуть переконані у правоті США, теж почнуть запроваджувати певні обмеження стосовно України, а може навіть утримуватимуться від переговорів. У світі буде створено не дуже сприятливий для України режим відносної міжнародної ізоляції. Найгірше буде, якщо це буде з боку таких поважних інституцій, як НАТО, ЄС, а також з боку Польщі.
Тому нам зараз потрібно терміново реагувати і бути послідовними у своїх заявах. Спершу треба визначитись — чи то є правда, що записано на плівках Мельниченка, чи неправда. У нас це весь час спростовується, але не дуже категорично, і певні посадові особи припускають, що така розмова могла мати місце. Виходячи з цього, має вибудовуватись певна лінія поведінки. Якщо вести мову про причетність України до несанкціонованої торгівлі зброєю, то зрозуміло, що на офіційному рівні Україна до того не причетна. Найімовірніше, якщо таке щось і мало місце, то це було на рівні нелегальних механізмів і проходило поза увагою вищого керівництва. Якщо якимось чином був допущений факт нелегальної торгівлі озброєннями, то потрібно негайно вибачитись, застосувати певні заходи для уникнення повторних випадків і висловити готовність до санкцій, однак наголосити, що на офіційному рівні Україна цим не займалася. Якщо ж факт продажу «Кольчуг» не мав місця, то потрібно знайти необхідні аргументи і докази, щоб спростувати це. Безумовно, ми зараз не в такій позиції, щоб звинувачувати всіх у тому, що вони не праві. Ми не є настільки потужними, щоб бути агресивними. І мусимо толерантно вказати світові, що ми до того не причетні.
Що ж до того, наскільки нинішній міжнародний скандал пов’язаний з діями опозиції, то я вважаю, що зв’язок тут мінімальний. Думаю, якби такий факт був оприлюднений навесні, то хтось би побачив в тому прив’язку до виборів, влітку — до формування парламентської більшості. Мені здається, що час було визначено особливостями роботи механізму американських судових і експертних органів. Не думаю, що керівництво США має якісь приховані мотиви, бо то є результати експертних досліджень американської Феміди, а вона, як нам відомо, є незалежною інстанцією і може навіть їхнього президента достроково відправити у відставку.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— В «іракгейті», що розгортається, є декілька площин. Перша площина — глобальна, де Україна присутня як об’єкт впливу. Це велика геополітична гра, яка, на жаль, не залежить від наших побажань. Я хотів би підкреслити тільки один момент — Україна не відбулася на одинадцятому році незалежності як самостійний геополітичний суб’єкт. Це проблема української політичної еліти, влади, яка, напевно, завжди плутала для себе дипломатію з власне міжнародною політикою, а інтереси влади з інтересами національного капіталу. Це призвело до того, що вона не знає, які інтереси треба просувати, за якими правилами розвиваються геополітичні ігри і що потрібно в них відстоювати. Тому вона набирається сорому на різних сегментах, включаючи і збройовий ринок. Хіба для нас новина скандал із «Кольчугою»? А ще зовсім недавно — ситуація з Македонією, звинувачення у вивозі ядерних технологій? Я вже не говорю про різноманітні звинувачення на адресу України щодо торгівлі звичайним озброєнням. Це все компоненти, що характеризують рівень геополітичного інтелекту нашої еліти.
США вигідно зараз розіграти і Україну, і ряд інших країн для того, щоб продемонструвати іншому світу, і передусім Європі, що є певна змова дрібних режимів, які з корисливих мотивів підтримують так звані терористичні режими, що пояснює необхідність проведення операції проти Іраку. Ця версія очевидна, про неї багато говорять, і я думаю, не без підстав.
Є друга площина, пов’язана з морально-політичним виміром ситуації. На жаль, те, як судорожно наші політики, які представляють і президентську вертикаль, і різні органи представницької влади, виправдовуються, що цього ніколи не могло бути, виглядає вже не смішно, а дико. Тому що, по-перше, на елітному рівні відсутній будь-який консенсус із приводу позиції влади, друге — влада вже не вірить сама собі, тому що кожен із її представників вільно-невільно припускає, що взагалі-то це можливо. А якщо в принципі допускається, нехай навіть на внутрішньополітичному рівні, що влада здатна на порушення правил гри, які визнаються міжнародним співтовариством, то можна припустити й інші порушення. Тобто морально- політичний образ влади, на жаль, підірвано, і я не бачу варіантів його відмиву. Це не означає, що Захід, Росія чи ще якісь групи впливу будуть прагнути повалити існуючу владу. Справа не в цьому. Справа в тому, що незалежно від результату геополітичної гри, нинішньому складу влади винесено моральний вирок — мовляв, «з вами ми в майбутньому працювати не будемо. Будете здатні самостійно політично оновитися — оновлюйтеся, але вирок наявний».
І третій аспект — це власне внутрішні події в Україні, де є провайдери цього скандалу. Це ті сили, яким вигідно, щоб влада опинилася в такому бруді. Сказати, що ці сили діють за підказкою, як ляльки на ниточках, я остерігся б, тому що не все так просто. Я можу припустити тільки одне — існує два компоненти внутрішньополітичних вимірів. Один — це гра спецслужб. Тут є певна координація українських спецслужб зі спецслужбами Росії та Заходу. Тут задіяні як діючі, так і відставні фігури. Адже не випадково за останні два роки на провідні позиції в партіях, що презентують опозицію, висунені колишні «специ» — я маю на увазі Григорія Омельченка, Олександра Жира і т.д. Я не вважаю це випадковим. Вони виявилися організаторами і провідниками інформаційних кампаній. А другий компонент — це власне політичні провайдери. Тобто ті, хто волею випадку, обставин чи завдяки позиціям, які займають, користуються цією ситуацією. Я далекий від думки, що провідні політики, які представляють опозиційні сили, є якимись агентами. Але те, що ці політики можуть собі дозволити скоординувати дії із зовнішніми консультантами і між собою, і активно користуватися продуктами скандалу, що вибухнув, — це очевидно. Той інформаційний викид, який виник зараз, став результатом тих невдач і прорахунків, із якими зіткнулася опозиція за останні два тижні.
Враховуючи те, що провідниками збройового скандалу є зовнішній менеджмент, я сумніваюся, що цей зовнішній менеджмент зацікавлений у революції в Україні і в жорсткій зміні влади. Думаю, що все простіше і в той же час трагічніше. Публічно виражений вотум недовір’я діючій політичній еліті, яка монополізувала виконавчу вертикаль. Якщо ця частина політичної еліти буде здатна хоча б частково продемонструвати готовність поділитися владою, готовність до самореформування, вона знаходить реальний шанс спокійно і безболісно добути свій легітимний термін і до 2004 року зійти з політичної арени. Якщо ж ця частина еліти буде демонструвати готовність до бою, до жорсткої агресивної позиції, тоді я не виключаю форсованого варіанту, про який також зараз почали говорити, — це політична блокада, різноманітні санкції і прямий тиск на українську владу.
