Лише деякі зміни урядів у Європі привертали таку увагу преси, як вибори, що пройшли у жовтні 1999 року в Австрії та привели до уряду партію Свободи Йорга Хайдера. Через два роки після формування уряду можна вже оцінити вплив цього уряду на австрійську економіку — ту галузь, в якій правляча коаліція у своїй передвиборній риториці обіцяла найбільші зміни.
Щоб збагнути, що робить австрійський уряд зараз, необхідно зрозуміти, яким було економічне становище Австрії раніше. Економіка Австрії твердо стояла на ногах протягом 90-х років, її показники в основному знаходилися на рівні середніх значень для країн Євросоюзу та зони євро. Але багато хто з австрійців очікував більш високих темпів економічного росту, оскільки у 1995 році Австрія вступила до Євросоюзу, а також робила інвестиції у перебудову економіки сусідніх країн Східної Європи та торгувала з ними.
Більш низьким, ніж очікувалося, темпам економічного росту Австрії сприяли два фактори: уповільнена фінансова консолідація та запізнілі структурні реформи. У 1990-і роки зусилля з проведення фінансової консолідації звичайно призводили до більш значного структурного дефіциту, і хоча ринкові реформи обговорювалися, лише деякі з них втілювалися в життя. Дві ці проблеми зробили свій внесок у падіння уряду соціал-демократів та консерваторів (the Volkspartei — народна партія), який тривалий час знаходився при владі.
Коаліція консерваторів та Партії свободи, утворена після виборів 1999 року, опинилася перед необхідністю важкої роботи. Хоча програми партнерів по коаліції збігалися у багатьох пунктах, між ними існували розбіжності у питаннях стосовно Європи. Консерватори сподівалися, що якщо Австрія зробить гнучкiшими ринки товарів та праці й візьме на себе зобов’язання провести ретельну ревізію системи управління державного сектора економіки, то вона збільшить свою конкурентоздатність і в такий спосіб підніме темпи економічного росту.
Партія свободи, на противагу консерваторам, ніколи не була проєвропейською, принаймні починаючи з 1990 року; вона, також, не підтримувала прийняття до складу Євросоюзу колишніх комуністичних держав Східної Європи. Запроваджені після виборів санкції Євросоюзу проти Австрії зробили рекламу Партії свободи, залучаючи до неї австрійців, які дотримувалися антиєвропейських настроїв. Як наслідок усього цього, залишається неясним, чи розглядає нинішній уряд Австрії розширення Європи та Євросоюзу на схід як базис, котрий забезпечив би Австрії більш привабливий вигляд на міжнародній арені та ще більший економічний ріст?
На самому початку свого правління коаліційний уряд запровадив програму стабілізації, розроблену з метою ліквідації бюджетного дефіциту до 2002 року. Ця мета може бути досягнута цього року, головним чином за рахунок збільшення доходів, отриманих від більш високих непрямих податків (наприклад, податків на електроенергію, збільшення податку на страхування транспорту, мита на тютюнові вироби, а також запровадження плати за навчання в університетах). Були також введені більш жорсткі податки з корпорацій.
Для зменшення видаткової частини бюджету було вжито заходів структурного характеру, зокрема пенсійну реформу, а також програму поетапного зниження кількості державних службовців та більш цілеспрямованого розподілу соціальних виплат. Але ці обмеження витрат протікають винятково повільно, і це означає, що стабілізаційна програма перевантажена тягарем збільшених податків, що досягли безпрецедентного рівня.
Зроблені урядом кроки у напрямку збалансованого бюджету були почасти сміливими, оскільки вони викликали опір з боку людей та організацій, інтересів яких вони торкалися. Деякі із заходів уряду, такі як система державного пенсійного забезпечення, були добре продумані (хоча необхідність у додатковій реформі все ж таки залишається), у той час як інші заходи, наприклад, заходи, спрямовані на збільшення доходів і зниження витрат у системі охорони здоров’я, були здійснені занадто поспішно — скажімо, нова система спільної оплати за лікування вимагає допрацювання. Більше того, реформа системи охорони здоров’я поки що не призвела до очікуваного рівня економії бюджетних коштів.
Новий уряд також розпочав процес змін у різних галузях державного управління. Він зменшив кількість робочих місць в урядових закладах, гарантував лише незначне збільшення зарплати та різко скоротив державні інвестиції. Усе це допомогло консолідувати бюджет, однак створило в країні опозиційний клімат.
Реформи системи управління звичайно вимагають ретельної підготовки, і цю підготовку уряд намагався провести за допомогою дослідження, виконаного комісією з цільових реформ, результати якого були опубліковані у березні 2001 року. І хоча пропозицій про те, як збільшити ефективність державного сектора економіки було дуже багато, законодавчих ініціатив, якi базувалися на рекомендаціях комісії, було недостатньо, і вони не були розроблені належним чином.
Добре відомо, що за допомогою політичних засобів складно перетворити державні установи на підприємницькі структури. Минулий досвід Австрії дає мало позитивних прикладів. Одна з причин такого становища може полягати в тому, що перед цими підприємницькими відділеннями часто ставилися нереальні цілі, і створювалися вони без ретельного аналізу вигод та витрат, очікуваних від їхньої діяльності.
У 2000 та 2001 роках багато державних авуарів у промисловості було приватизовано, що різко скоротило боргову позицію материнської компанії в націоналізованих галузях промисловості. Її борги накопичувалися через прийняте старою урядовою коаліцією рішення, відповідно до якого втрати націоналізованих галузей промисловості приймала на себе держава. Новий уряд, поряд з подальшим проведенням приватизації, вжив багато політичних заходів, спрямованих на поліпшення функціонування ринку: наприклад, він раніше, ніж інші країни Євросоюзу, відкрив для конкуренції ринки електроенергії та газу, а також телекомунікаційний сектор, за допомогою зміни податкової системи підсилив ринок цінних паперів, уніфікував контроль на фінансовому ринку і вжив низку інших заходів.
І все ж таки, незважаючи на ці реформи, ще залишилося багато обмежень. Наприклад, час роботи магазинів має підкорятися жорстким правилам. Дійсно, у секторі роздрібної торгівлі Австрія зберігає серед країн-учасниць Організації економічного співробітництва і розвитку найжорсткіші норми. Зберігаються також і багато обмежень на ринку праці.
Однак залишається без відповіді більш фундаментальне питання про природу австрійської політичної/економічної системи. Успіхи Австрії в економіці та політична стабільність після Другої світової війни ґрунтувалися на системі соціального партнерства. Економічна політика здебільшого визначалася чотирма соціальними партнерами: торговельною палатою, об’єднанням сільськогосподарських палат, палатою праці та австрійських профспілок. Перша пов’язана з консерваторами, а дві останні — із соціал-демократами. Створення коаліційного уряду консерваторів/Партії свободи поставило під сумнів це партнерство.
Найближчим часом наслідки цих подій можливо й не будуть негативними, бо саме через відсутність згоди серед соціальних партнерів не вирішувалися структурні проблеми, що існували в економіці у 90-і роки. Тому нинішні зусилля уряду, спрямовані на їхнє вирішення, можуть виявитися успішними. Але довгострокові наслідки цього розпаду соціального партнерства залишаються невідомими. Оскільки доведено, що саме соціальне партнерство дозволяло Австрії протягом десятиліть бути стабільною та процвітаючою країною, ми маємо сподіватися, що зміни, які нині відбуваються, слугуватимуть каталізатором для відновлення соціальної згоди.
Георг ВІНКЛЕР, ректор університету Відня, професор економіки.
