У суботньому номері ми почали підбивати підсумки року, що минає, запропонувавши членам Клубу експертів «Дня» з якими ми, можна сказати, разом випускаємо газету, відповісти на запитання передноворічної анкети. Упевнені, їхні відповіді допоможуть усім нам краще осмислити та запам’ятати неповторні риси 2006 року.
1. Якими є основні підсумки 2006 року? Ваш особистий рейтинг: три події зі знаком плюс і три зі знаком мінус. Як із класики: хто винен і що робити?
2. Які головні події вашого внутрішнього світу? (Думки, кіно, книги, вчинки, etс).
3. Три речі, які надають вам сили і наповнюють оптимізмом?
Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ , професор, заступник директора Інституту історії НАН України:
1,3. Українське суспільство поступово звільняється з-під економічної і духовної опіки держави. Цей процес триває півтора десятиліття, але триватиме ще півтора, якщо не більше. Громадянське суспільство не можна будувати, як радянський лад. Його формування — це об’єктивний процес. Вселяє оптимізм й те, що нечисті на руку політики не можуть, хоч дуже стараються пересварити між собою українців, росіян, євреїв, кримських татар. Вони неспроможні внести в соціум криваве протистояння за національною ознакою. Це означає, що процес формування громадян України як політичної нації триватиме.
Поступово ліквідується прірва, що відділяє Україну від Європи. Ми все ще за економічними параметрами знаходимося в індустріальному суспільстві, тоді як в Західній Європі панує постіндустріальна епоха. Але всі, хто має владу в Україні, змушені засипати прірву, щоб утриматися на поверхні політичного життя. У нас нема велетенських запасів нафти, газу, золота й алмазів, які полегшують життя сьогодні, але перешкоджають реформам. Нам треба «крутитися», щоб наздогнати сусідів по континенту. На жаль, поки що найбільш успішно ми «крутимося» за кордоном поодинці, збагачуючи своєю працею чужі країни.
Перелічені процеси розтягнуті на тривалий період, але події 2006 року підтверджують, що вони таки відбуваються і, мабуть, із зростаючою інтенсивністю. Назву три конкретні події року, які вселяють оптимізм.
Зроблено практично все, щоб став реальністю вступ України до Світової організації торгівлі. Він принесе багато неприємностей, але оздоровить економіку. Незручності переживемо й подолаємо, переваги залишаться.
Прийнято закон про Голодомор-33 як геноцид. У цьому є й заслуга газети «День», яка провадила активну просвітницьку кампанію. В 2006 році я написав книгу «Чому Сталін нас нищив?», фрагменти якої опубліковані цією газетою. Але тільки в книзі можна розгорнути доказову базу й перекрити заперечення опонентів фактами, які піддаються однозначній інтерпретації. Книга повинна була з’явитися у цьому році в бібліотеці газети «День», але Державний комітет телебачення і радіомовлення не дав коштів на друк. Віддав рукопис І.Р. Юхновському, але Верховна Рада не виділила коштів на Інститут національної пам’яті.
І третя, мабуть, найголовніша подія: уряд фактично визнав, що не знає, як змусити народ, який пережив Майдан в 2004 році, сплачувати подвоєні чи потроєні комунальні платежі.
Коротко викладу суть справи, як я її розумію. Кремль постачав енергоносії по демпінгових цінах і Л.Кравчуку, і Л.Кучмі. Постачав навіть тоді, коли Кучма наважувався заявляти, що Україна — це не Росія. Економічна залежність давала підстави сподіватися, що Україна у перспективі все-таки стане другою Росією і зіллється з першою. Безпосередньо на енергоносіях, а також на металі і хімпродуктах Донецько-Придністровського регіону, які виявилися конкурентноспроможними на світовому ринку тільки завдяки дешевим газу й нафті, сформувалося багатство українських олігархів. Коли ж Росія виставила підвищені (хоч все ще далекі від світових) ціни на енергоносії, уряд олігархів зробив спробу перекласти тягар цього підвищення на населення. Населення, однак, розуміє, що його потреби в енергоносіях можна задовольнити вітчизняним видобутком. За імпортоване паливо хай платять власники заводів! Це призведе до зменшення темпів економічного зростання, але збереже існуючий рівень матеріального добробуту.
2. Внутрішній світ злився із зовнішнім. Думки і вчинки пов’язані з історичною наукою, яка поглинає весь час. Хочу дізнатися, як все було насправді у ХХ столітті, а для цього доводиться постійно витискувати з свого розуму стереотипи, прищеплені радянською епохою. Поспішаю поділитися «переписаною» історією з іншими людьми, хоч це явно не подобається багатьом ровесникам. Форми спілкування із зовнішнім світом різноманітні: круглі столи, наукові семінари і конференції, написання монографій і підручників для середньої та вищої школи, виступи в засобах масової інформації, спільна робота з майбутніми магістрами у двох університетах, робота з аспірантами і докторами.
Книги, кінофільми, концерти, театри — все це захоплює. Маю бібліотеку в двi тисячі книг, яку півстоліття збираю методом «витискування»: купую й постійно відбраковую книги. В результаті залишилися тільки ті, які варто прочитати чи перечитати. З студентських часів, як тільки з’явилися довгограючі платівки, збирав фонотеку. Зараз залишив собі не більше півтисячі платівок, але придбав кілька сотень касет та різних дисків, у тому числі найсучасніших, які зберігають в кількох одиницях всю творчу спадщину Баха, Моцарта або Чайковського. Маю сотню телевізійних каналів і чекаю появи телевізора, поєднаного з Інтернетом. Все це «гріє», тому що можу в будь- який момент взяти в руки книгу, платівку, касету, диск. Проте не часто трапляються такі моменти. Та зі страхом чекаю, коли їх стане більше, бо це означатиме, що наука перестала поглинати.
Рефат ЧУБАРОВ , народний депутат України, заступник голови меджлісу кримськотатарського народу:
1. Нема сумніву, що 2006 рік був ще одним кроком України по шляху прогресу. Перша подія зі знаком плюс — це прихильність більшості українського суспільства до демократії, факт, що більшість голосів на виборах віддано тим політичним ідеям, тенденціям, силам, які були на Майдані. Друге — це збереження високого рівня свободи слова, досягнутого завдяки помаранчевій революції, що сприяє розвитку демократії. Третє — це те, що серед широкого загалу української громади відбулося усвідомлення власної ролі в політичних процесах через велике розчарування українським политикумом, який відразу ж забув про потреби народу та почав діяти у власних інтересах.
Серед тенденцій зі знаком мінус, по-перше, я б відзначив, безвідповідальність лідерів політичних сил помаранчевого табору, що втратили довіру переважної частини української громади. По-друге, це зволікання з боку української держави з вирішенням проблем з відновленням прав та стану кримськотатарського народу. По-третє, це лобіювання певною частиною політичних сил та державних діячів України геополітичних та економічних інтересів Російської держави, що несе загрозу на шляху дальшого просування України до європейської та євроатлантичної спільнот.
2, 3. Мене сповнюють оптимізмом люди, заради яких я змушений займатись політичною діяльністю. По-друге, це дружина та діти, які усвідомлюють важливість моєї діяльності та роблять все можливе, щоб вона була якомога успішнішою. По-третє, це мої батьки, які, незважаючи на поневіряння в депортації, не втратили оптимізму та любові до життя, які виховали чотирьох синів та оточені тепер 12-ма онуками.
