Якщо у листопаді—грудні в Україні відбулася революція, то де революційні зміни? І чи можна стверджувати зараз, рік по тому, що зміни в українському суспільстві були незворотними? Про це «День» запитав у експертів.
Ігор ЛОСЄВ, доцент кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
— За великим рахунком, будь-які соціальні зміни за певних обставин (хаосу, протистояння в суспільстві) можуть бути оборотними. Недарма кажуть, що нація — це щоденний референдум. І навіть найбільш зріла нація, якщо вона побудувала демократичне суспільство, щодня складає певний іспит на відданість демократичним принципам.
Тому стверджувати про безповоротність наших соціальних процесів, з огляду на наш надзвичайно складний геополітичний стан, було б просто наївно. Так, «помаранчеві» події дуже змінили маси, низи. Населення вперше опинилося в такому собі соціальному збудженні, вперше переглянуло свою думку про те, що «від нас нічого не залежить». А ось що стосується еліти, то вона, на жаль, навіть простоявши на Майдані на подіумі, як каже наш Президент, абсолютно не змінилася, принаймні на краще. Еліта й надалі розглядає народ як нерухомий постамент для своїх політичних міжсобойчиків. Вони, наївні, подумали, що маси винесли їх на своїх плечах вгору, після цього маси можуть повернутися в свої «закутки», а вони спокійно, спираючись на отриманий від народу мандат, займатимуться вирішенням своїх проблем: місцем у владній ієрархії, переділом власності, тобто тими звичайними іграми, якими наша еліта займалася всі ці 14 років.
Важливим іспитом на зрілість нашого суспільства стануть, без сумніву, майбутні парламентські вибори, які відбуватимуться на дуже несприятливому тлі. Це тло зумовлено, по-перше, крахом зовні єдиної помаранчевої команди, яка продемонструвала суспільству всю свою «брудну білизну». І в результаті минулого ентузіазму й зачарованості в масах уже немає, оскільки «верхівка» виявилася не достойною того рівня підтримки, який вона мала. Крім того, нова влада вже встигла наробити безліч помилок. При чому абсолютно абсурдних помилок через дурість, непрофесіоналізм, соціальну безвідповідальність, моральну обмеженість.
Крім того, вибори відбуватимуться і в умовах колосального геополітичного тиску. Ми вже отримали «газову війну» з боку Росії. Можливо, нам доведеться сидіти в холодних квартирах. І це буде ще одне, дуже серйозне випробування на національну спроможність і національну гідність нашого народу. Свого часу Литовська РСР пережила газову блокаду зі сторони Горбачова. Литовці вистояли, і після цього вже ні в кого не виникало сумнівів в їхньому прагненні до незалежності. Тепер і нам, можливо, слід витримати подібний іспит. Якщо нам це вдасться, то, крім 24 серпня — Дня незалежності, — треба буде оголосити ще одне свято — складення іспиту на справжню незалежність. Тобто не на «незалежність фестивалю», а на незалежність національної гідності в надзвичайно важких випробуваннях. Як у цих умовах поводитимуться маси, поки що сказати складно. З одного боку, це може призвести до зростання проросійських настроїв і до настроїв покаяння (мовляв, ми неправильно поводилися з Росією і вона нас покарала. Але це холуйська психологія, якою, хотілося б вірити, українці не керуватимуться). Може перемогти і прямо протилежне — посиляться антиросійські настрої, в тому числі й на сході України. Ми вже були свідками, як сильний тиск із боку Росії на користь Януковича зробив йому «ведмежу послугу». Дуже важливо, щоб влада в цих умовах проявила стійкість, солідарність і внутрішню єдність. Адже еліта в будь-якій країні схильна до того, щоб вести внутрішньовидову боротьбу. Але в хвилини небезпеки зрілість національної еліти якраз і проявляється в її здатності консолідуватися.
Володимир ПОЛОХАЛО, шеф-редактор журналу «Політична думка»:
— Революція виявила ті суттєві зміни в громадянській свідомості, ментальності українців, які накопичувалися багато віків, і які не помічали ані аналітики, ані політики. Вони швидше, і я в тому числі, відзначали ті риси, які властиві суспільству негромадянському. І водночас сама революція, її хід і процес, справили вплив на формування такого типу середньостатистичного українця, який за усіма ознаками своїх громадянських, політичних та соціальних настанов ближчий до середньостатистичного поляка чи словака, і набагато дальший від середньостатичного білоруса чи росіянина.
Революція виявила також той факт, що саме суспільство стає самостійним історичним і політичним актором. Що його не задовольняє роль статиста чи пасивного спостерігача тих трансформацій, що відбуваються в економіці, політиці і духовній сфері. Ця нова роль суспільства як самостійного і самодостатнього актора дає підстави говорити, що воно не буде і надалі пасивним спостерігачем тих чи інших дій як державних і соціальних інститутів, так і окремих політиків, від яких залежить ухвалення важливих рішень. Сьогодні ніхто з політиків не може собі дозволити нехтувати тими змінами, що відбулися в суспільстві, без суттєвих втрат для себе. Дії Віктора Ющенка і його команди викликали не стільки навіть банальне розчарування, скільки засвідчили високу планку вимогливості, критичності, прискіпливості уже в форматі нової якості самого суспільства. Саме це стало причиною падіння рейтингів довіри як до самого Ющенка, так і до владних інститутів в цілому, а також до партійних структур помаранчевого табору. І це було неприємним сюрпризом і для Президента, і для його оточення. Вони зараз пробують знову завоювати прихильність населення. Але, як це буває у стосунках між людьми, така реабілітація буває дуже нелегкою. Баланс довіри-недовіри першої десятки НСНУ сьогодні має мінусове значення. І з таким балансом цьому блоку буде дуже важко претендувати на роль фаворита виборчих перегонів.
З іншого боку, Україна не є самостійним актором у своїх внутрішніх процесах. Колись відомий капіталіст Павел Рябушинський казав про «кістляву руку голоду, яка задушить революцію». Так само сьогодні Росія, якщо не політично, то економічно, цілком може спровокувати в контексті непідготовлених провладних і опозиційних українських еліт серйозну соціально-економічну кризу в нашій державі. Тобто, в глобальному сенсі Україна залишається державою, в якій немає консенсусу еліт відносно базових пріоритетів розвитку, і ця слабкість є дуже уразливим місцем. Поведінка помаранчевих відносно Росії останнім часом засвідчує несамодостатність і неконкурентоздатність, і просто політичну інфантильність діючої влади. Власне через це важко говорити про незворотність суспільних змін, бо в умовах соціально-економічної кризи, розчарувань, соціальної анемії і поганого самопочуття населення завжди виникає потреба у сильній руці або в якомусь авторитарному лідері. Можливо, Росія розігрує зараз саме цю карту.
Власне, українське суспільство, як і рік тому, залишилося наодинці (через слабкість еліт) із зовнішнім світом. Саме суспільство змушено захищати країну, національні інтереси, змушено бути активним політичним актором в контексті інтересів глобальних акторів. «Синдром Шредера» демонструє, що насправді не існує солідарності в демократичній спільноті. А важать насправді геоекономічні і особисті інтереси та стосунки окремих лідерів. Тобто, для демократичного західного світу не є проблемою зворотність чи незворотність змін в українському суспільстві. Це не входить в його інтереси. І цією ситуацію користується сьогодні Росія. А це означає, що незворотність змін в Україні знову залежить від самих українців — їм нема на кого сподіватися і нема на що сподіватися. Чи зможе наше суспільство протистояти байдужості демократичного світу і брутальній доктрині Росії щодо України — питання залишається відкритим.
