Тема входження української «правиці» в передвиборний ліво-ліберальний блок «Нашої України» і «Народної самооборони» довгий час залишається навряд чи не головною при обговоренні перспектив дострокових парламентських виборів в Україні 2007 року. Занадто вже вони ідеологічно несумісні — українські праві і ліберали, не говорячи вже про лівоцентристів.
Останнім часом обговорення цієї проблеми охопило і безпосередньо наші праві партії: НРУ, УНП і КУН. Лідери цих партій, зокрема, звинувачують своїх соратників, які не приймають цього сумнівного альянсу, в тому, що ті протестують проти нього, оскільки самі не потрапили у виборчий список «мегаблоку». А не потрапили другі номери наших партійних патріотів туди начебто через недостатню активність — хто в лавах парламентаріїв, а хто партійних функціонерів. Тобто їх протести засновані виключно на особистих інтересах.
Лідерам у цьому випадку, як говориться, видніше. Однак чи такі вже в цьому плані бездоганні вони самі — залишається вельми спірним питанням. Принаймні, навряд чи не на одностайну думку вітчизняних політологів, це блокування не принесе дивідендів національно-демократичному руху в Україні.
Дійсно, цілком можлива широка «синьо-помаранчева» коаліція в майбутньому складі Верховної Ради поставить хрест на політичній кар’єрі сьогоднішніх лідерів «правиці». Самі вони, схоже, це чудово розуміють і віддають, проте, перевагу депутатським (а може й міністерським) кріслам перед статусом лідерів позапарламентських партій. Адже уявити і Костенко, і Тарасюка, і Івченка (виходячи з їх біографій) міністрами від широкої коаліції легко й просто. А от збереження ними після цього авторитету партійних лідерів серед широкого кола однопартійців уявити вже важко.
Можливо, це й на краще для націонал-демократів загалом, оскільки в кінцевому результаті може привести до появи в їх лавах нових харизматичних лідерів, здатних вивести свої партії з явної тривалої кризи. А те, що ця криза є реальністю, чітко проглядається з неможливості всіх цих партій самостійно подолати тривідсотковий бар’єр, при тому, що їх сумарний електоральний потенціал становить приблизно 25%.
Однак сьогодні своїм входженням у «мегаблок» ці партії, на мій погляд, втрачають непогані шанси входження в парламент виключно на своїй ідеологічній платформі шляхом створення блоку правих патріотичних сил. Зумовлене це насамперед тим, що сьогодні все більше українців сумніваються в щирості патріотичних декларацій Віктора Ющенка, а від Юлії Тимошенко їх і зовсім останнім часом не чути.
Проте, можна не сумніватися, що тоді на цей виборчий блок було б вилите море чорного піару не лише з боку лівих і регіоналів, але й насамперед з боку тих же БЮТу, «Нашої України» і «Самооборони». І якщо Юрій Костенко ще якось був готовий до цього (саме він свого часу був ініціатором створення такого блоку), то Борис Тарасюк, і особливо Олексій Івченко — жодною мірою. Саме ця обставина, можливо, і стала вирішальною при визначенні в кінцевому результаті передвиборної стратегії правих сил.
Адже йти самостійно на вибори жодна з них сьогодні не готова. І пов’язане це насамперед зі слабою харизматичністю їх лідерів. Важко собі уявити, щоб такий патріот, як пан Івченко, користувався авторитетом у широких колах національно-демократичного електорату. Той же факт, що він досі залишається лідером КУНу, свідчить лише про те, що ця партія переживає найглибшу кризу в своїх структурах і найближчим часом або зникне з політичної карти України, або кардинально перебудує свої лави.
Що стосується Бориса Тарасюка, то його лідерство в НРУ — хороший урок тим партійним функціонерам, хто вважає, що будь-який патріотично настроєний високопосадовець спроможний бути лідером їх політичної сили…
З Юрієм Костенком усе дещо складніше. По-моєму, він просто не зрозумів, яким чином олігархічні БЮТ і «Наша Україна» забрали свого часу у його УНП виборців цієї партії. А може, навпаки, дуже добре зрозумів, що боротися йому з цими троянськими кіньми, українського націоналізму, куди ризикованіше в плані його особистих шансів попадання в парламент, ніж якщо не товаришувати з ними, то хоча б не укласти пакт про ненапад.
Самі ж умови, на яких лідери «правиці» входять сьогодні в «мегаблок», не варто вважати принизливими. Адже коли генерали (включаючи весільних) здаються в полон, вони повинні бути готові до того, що ними будуть командувати унтер-офіцери cупротивника. Так і місця у виборчому списку «мегаблоку» для лідерів УНП, НРУ та КУНу, схоже, визначають політтехнологи «Нашої України» і «Самооборони», виходячи виключно з особистої харизми добродіїв Костенка, Тарасюка та Івченка. Більш того, є всі підстави передбачати, що будь- який з них проведе з собою в Верховну Раду не більше двох-трьох своїх однопартійців…
У цій ситуації з’являються непогані шанси для проходження в парламент українських крайніх правих. Адже серед нашої патріотичної громадськості досить людей, які не мають наміру голосувати за Порошенка, Третьякова, Мартиненка, Жванію, Бичкова і компанію тільки для того, щоб бачити в Верховній Раді Тарасюка, а тим більше Івченка. Уже сьогодні, за даними соцдосліджень, «Свобода» Олега Тягнибока стала третьою за електоральними симпатіями в західних регіонах України, значно випереджаючи при цьому ті ж УНП, НРУ і КУН. І можна не сумніватись у тому, що ті, хто стоїть за Тягнибоком, не пожаліють ані коштів, ані політтехнологій для того, щоб їх люди потрапили в парламент… Але чи добре це?
