Незважаючи на те, що депутатський корпус так і не спромігся внести зміни до тих норм нового закону про вибори президента, які Конституційний Суд назвав такими, що не відповідають Основному Закону країни, робота ВР на виборчому полі вирує.
Голосувати українцям проти всіх хоче заборонити депутат від БЮТ Валерій Писаренко. Він пропонує прибрати з виборчого бюлетеня графу «не підтримую жодного кандидата». Писаренко вже підготував і зареєстрував у ВР відповідний проект закону й пояснив: це відповідає досвіду демократичної Європи, де виборці так само не можуть голосувати проти всіх. Народний депутат вважає, що відсутність такого вибору заохочує електорат до активного голосування.
Розкритикували ініціативу бютівця в Центрвиборчкомі. Заступник голови ЦВК Андрій Магера зазначає, що скасування в бюлетенях графи «проти всіх» обмежить права виборців.
Чому свідомі громадяни йдуть на виборчу дільницю, навіть якщо їм не подобається жоден із кандидатів? З однієї простої причини: щоб їхнім чистим бюлетенем не скористалися фальсифікатори виборів.
До речі, після критики експертів автор законопроекту Валерій Писаренко, схоже, й сам засумнівався в доцільності скасування графи «проти всіх». Адже чимало депутатів, навіть його однопартієць Микола Томенко, розкритикували ідею, у найкращому випадку назвавши її невчасною, в найгіршому — антидемократичною.
Зауважимо, що графи «проти всіх» дійсно немає в більшості країн Європи. Тамтешні законодавці вважають графу протесту зайвою, мовляв, ті виборці, які виступають проти всіх, можуть просто не йти на вибори. Але Україна в цьому плані — не Європа, говорять експерти-соціологи. Аргументів фахівці наводять безліч, ключовий один: якщо, скажімо, в Європі низька явка означає, що люди здебільшого задоволені нинішнім політичним курсом, то в нашому випадку це означає відразу виборців до всіх політиків.
Під час попередніх президентських виборів 2,34% українців не підтримали жодного з кандидатів.
Про те, чи збільшиться або, навпаки, зменшиться цей показник на нинішніх виборах, про те, чому кандидати на головну посаду країни озвучують обіцянки, які явно не можна реалізувати, з’ясовуємо разом із відомими соціологами.
«День» поставив експертам такі запитання:
1. Як ви оцінюєте ініціативу щодо скасування у виборчому бюлетені графи «проти всіх»?
2. Чому кандидати на посаду президента у своїй агітаційній риториці зачіпають теми й озвучують обіцянки у тих сферах, які перебувають у компетенції парламенту й уряду? Свідомий обман виборця?
3. На ваш погляд, чи матимуть місце під час нинішніх виборів маніпуляції соціологічними даними. Зменшиться чи збільшиться кількість таких фактів порівняно з виборами глави держави 2004-го?
Ірина БЕКЕШКІНА, заступник директора Фонду «Демократичні ініціативи»:
1. По-перше, треба зважати на наші реалії. Коли говорять про європейську практику, то слід говорити, що ми не маємо дуже багато чого такого, що є в європейській практиці. Наприклад, у нас немає ідеологічних партій. Тому казати, мовляв, усе, що там, має бути тут, неправильно. До речі, в багатьох країнах обирають президента в парламентах. І що, ми теж мусимо? Люди навряд чи погодяться віддати своє виборче право депутатам.
Тож ми повинні зважати на українські реалії. І коли в нас значна частина населення готова голосувати проти всіх, то не можна людей позбавляти цієї можливості. Це, зауважу, означає позбавити можливості зробити свій вибір не пасивну, а активну частину населення, бо пасивна просто не прийде на виборчі дільниці.
Гадаю, політики, котрі ініціюють скасування графи «проти всіх», намагаються себе убезпечити від того, щоб, узагалі-то, не дуже приємний для себе вердикт побачити після закінчення підрахунку голосів.
І чому ця пропозиція походить саме від БЮТ (хоча я знаю, що й у цій фракції не всі згодні)? Тому що, згідно з даними різних соціологічних опитувань, у другому турі від 16% до 20% хотіли б проголосувати проти всіх. Я не думаю, що так буде насправді, але те, що проблема другого туру гостро стоїть саме перед Юлією Тимошенко — факт.
Її команді слід сконцентрувати голоси тих, хто в першому турі проголосує за Яценюка, Гриценка, Ющенка, Тягнибока. Так, значна частина цих голосів перейде до Тимошенко, але частина голосуватиме проти всіх. І коли люди, прийшовши на вибори, не побачать цієї графи, то ті, хто не готовий проголосувати за Януковича, змушені будуть проголосувати за Тимошенко.
2. Це відбувається з однієї причини — щоб набрати більше відсотків на виборах і відповідати на ті запитання, на які люди хочуть отримувати відповіді. А, згідно із соцопитуваннями, не лише на цих виборах, а й на всіх попередніх, найбільш значущими для людей є питання щодо економіки. Це актуально зараз, під час кризи особливо. Але відмінність цих виборів від попередніх полягає лише в тому, що повноваження Президента дуже урізані, а люди цього не знають. Народ як вважав, так і вважає, що Президент може все. Тож подібна тактика тих, хто балотується на посаду голови держави, — це відповідь на очікування виборця.
Щодо якості — цей виборчий старт далеко не найкращий, тому що розпочалася кампанія з компроматів, обвинувачень тощо. Я б сказала, що в нас дедалі посилюється тенденція змагання між політиками, як між кока-колою та пепсі-колою. Це не змагання того, що, коли і як реалізовуватиметься, а змагання політиків на рівні іміджів. А взагалі, змагання між кока-колою та пепсі-колою навіть змістовніше (бо люди можуть скуштувати), а тут — поки не оберуть, то й «скуштувати» не можуть.
3. Жодних соціологічних фірм-одноднівок не було й немає. Є лише люди, яким платять за те, щоб вони вийшли й озвучили потрібні цифри, і є ЗМІ, які не за «дякую» цю інформацію тиражують. До речі, подібні замовні технології мали місце навесні — на початку літа, вочевидь, вони матимуть місце й у найближчому майбутньому. Але я боюся іншого — появи маніпуляцій під час екзит-полів. Це може бути зроблене для того, щоб внести сум’яття.
На останніх двох виборах (2006-го та 2007-го років) різниці між екзит-полами, проведеними, скажімо так, за різні гроші, не було. Але я боюся, що зараз, коли почалася ну дуже принципова боротьба (щоправда, не розумію за що, адже ситуації ці вибори ніяк не вирішують), можуть мати місце маніпуляції навколо екзит-полів.
З іншого боку, в нашому суспільстві вже чудово знають, хто є хто, які фірми реально існують, які з них проводили екзит-поли. Тобто для кваліфікованого виборця (передусім для представників ЗМІ, для західних посольств, для громадянського суспільства) ситуація буде зрозумілою. Але ж проблема в тому, що пересічні громадяни цього не знають. Вони махнуть рукою, а, мовляв, що ці екзит-поли, всі вони однакові...
Андрій БІЧЕНКО, директор соціологічної служби Центру ім. О. Разумкова:
1. Я вважаю, що графа «проти всіх» потрібна. Автори таких поправок апелюють до практики європейських країн, але вони не враховують (або не хочуть враховувати) особливостей українських реалій. Якщо, скажімо, в Європі низька явка означає, що люди здебільшого задоволені нинішнім політичним курсом, то в нашому випадку це означає відразу виборців до всіх політиків, незалежно від партійної приналежності, незалежно від того, ким вони себе називають, владою чи опозицією.
Тому я гадаю, що в інтересах самих депутатів залишити цю графу, щоб людина могла виявити свою незгоду всім наявним політичним гравцям, таким чином, а не за допомогою протестних настроїв, які можуть, зрештою, й вибухнути.
На мій погляд, кількість тих, хто проголосує проти всіх, не дуже зміниться порівняно з останніми президентськими виборами. Але я б запропонував таке: якщо на парламентських виборах проти всіх голосує більше ніж 3% виборців, залишити цей відсоток як за партію й залишити цю кількість місць у ВР порожньою. Тоді, думаю, це, по-перше, стимулювало б політичні сили, по-друге, громадяни реально впливали б на ситуацію.
2. Якщо підійти зовсім суворо, то слід зазначити, що, на жаль, у нашій країні вся виборча агітація (і на парламентських, і на президентських виборах) — це і є маніпуляція громадською думкою. Подивіться, як виконуються виборчі обіцянки й главою держави, й різними політичними силами... Якщо щось і реалізовано, то це, швидше, випадковість.
А те, що кандидати в президенти зараз активно обіцяють після перемоги реалізувати питання, які перебувають у компетенції парламенту й уряду, — це відповідь на очікування виборця, який сприймає Президента як людину, зобов’язану задавати стратегічний напрямок усіх процесів в Україні. З огляду на це я вважаю таку тактику кандидатів у президенти виправданою.
Інше питання — як вони потім ці обіцянки збираються виконувати. Шкода, але попередній досвід, як партійний, так і президентський, свідчить про те, що обіцянки не надто й намагаються реалізувати.
3. На жаль, на будь-яких виборах з’являються якісь цифри, що подаються як результати соціологічних досліджень. Я схильний думати (хоча стверджувати не беруся), що там ніхто жодних опитувань і не проводить. Але я вважаю, що це проблема загального виборчого процесу, адже не ті люди, які називають себе соціологами, ініціюють ці «фокуси» з цифрами. Усе це ініціюють політики. І насправді політики навіть не уявляють, який ефект дають неправдиві результати. А ефект часто зворотний від очікуваного тими політиками, які замовляють опитування «під себе».
Проблема в політиках, які під час агітації обманюють людей і намагаються обдурити щодо свого рейтингу.
Мій досвід дозволяє говорити, що насправді оприлюднення результатів соцопитувань не надто впливає на громадську думку. І я вважаю, це правильно. Результати опитувань можна розцінювати як елемент громадянського контролю, однак люди, як правило, розумніші, ніж про них думають політики.
Але проблема все-таки існує, й депутати навіть, пам’ятається, пропонували затвердити законопроект із контролю над соціологічною діяльністю. Але контролювати треба насамперед самих політиків.
Євген КОПАТЬКО, керівник Research & Branding Group:
1. На мій погляд, графу «проти всіх» зараз скасовувати не обов’язково. Раніше це не заважало нормально обирати й Президента, й Верховну Раду. Поясню. Проти всіх у нас, згідно з опитуваннями, голосуватимуть близько 7—8%. На останніх виборах цей показник був значно меншим. Враховуючи, що це висока явка, графа проти всіх не є критичною для кандидатів-фаворитів і навіть тих, кого можна вважати середняками.
З іншого боку, цей пункт у виборчому бюлетені може бути недоречним, коли дуже низька явка й коли працює спеціальна технологія «проти всіх». У нас така технологія поки не працює, хоча її й намагаються застосувати люди, котрі не є фаворитами перегонів. Я, гадаю, навів декілька аргументів, які дають підстави стверджувати, що ця графа не заважає проведенню виборів.
2. Не до кінця згоден із таким твердженням. Не всі кажуть, що вони сильні. Це по-перше. По-друге, ще не всі кандидати чітко виголосили свої обіцянки. Так, є програмні речі, але це лише старт.
На мій погляд, у питаннях особливостей нинішньої кампанії вестиметься окрема боротьба. Ключові кандидати свої пріоритети вже позначили. Чи потрібен сильний Президент? Потрібен. Але питання в тому, що хтось є реально сильним, а хтось — несильний, видаючи себе за сильного. Це видно навіть із політичної реклами. Не називатиму персонально, але впевнений, ви розумієте, про що й про кого йдеться. Що можу сказати точно, запит на сильного лідера, безумовно, є.
Ця кампанія відрізняється від кампанії зразка 2004-го передусім тим, що поки (підкреслюю, поки) до другого туру не потрапляє нинішній Президент. Крім того, попередня виборча кампанія все-таки відбувалася в умовах не такої жорсткої політичної кризи й тривала в період економічного підйому.
А зараз кампанія відбувається в умовах дуже жорстокої політичної кризи, коли влада не сприймається суспільством як щось, на що можна розраховувати. Тобто очевидним є величезний ресурс недовіри до всіх інституцій влади.
Наступний момент. Ми перебуваємо в умовах економічної кризи, що найбільше серед усіх країн Східної Європи вдарила саме по Україні.
Я вважаю, що під час цих виборів усе-таки буде менше технічних кандидатів. Чому? Тому що є дефіцит ресурсів.
Ще один важливий момент, на який варто звернути увагу: стартовий розрив між Януковичем і Тимошенко досить великий. Але навіть враховуючи такий розрив, жодна зі сторін (маю на увазі фаворитів) не може почуватися впевнено. Це теж одна з особливостей цієї кампанії.
3. 2004 року, мабуть, єдиний прецедент який був пов’язаний із екзит-полом. Що ж до так званих одноразових соціологічних контор, то я поки не бачу в інформаційному просторі особливих розривів. Є різниця у відсотках (умовно хтось говорить 24, хтось 16), тобто всі фіксують різні цифри, але розрив між Януковичем і Тимошенко тримається на рівні 11—13 відсотків, якщо брати перший тур.
Щодо можливих маніпуляцій і фальсифікацій надалі, то вони не виключені. І, до речі, такі спроби вже були, однак поки вони певного ефекту не дають.
