В Україні створена парламентська коаліція, яка має сформувати уряд. Цей процес був надзвичайно тяжким, і тому можна очікувати, що й процес формування уряду також буде нелегким. Але основне питання полягає в тому, чи буде дієздатним коаліційний уряд і як довго він зможе виконувати покладені на нього обов’язки? Сьогодні на це питання важко дати однозначну відповідь, але деякі прогнози зробити можна, якщо врахувати національний досвід державного будівництва, а також досвід деяких зарубіжних країн. Почнемо з історії.
Ще не стерлась із пам’яті громадян України та ніч, коли народні обранці шляхом неймовірних зусиль усе-таки прийняли Конституцію України. Тоді всі сподівалися, що з прийняттям Конституції життя в країні стане кращим і Україна, нарешті, буде правовою, демократичною й високорозвиненою державою. Але пройшло зовсім небагато часу й стало зрозуміло, що нова Конституція не створює систему, яка забезпечувала б баланс між гілками влади. Навпаки, за цією Конституцією вся повнота державної влади була зосереджена в руках президента. Президент Л. Кучма сповна скористався наданими йому повноваженнями. Він керував країною практично в режимі «ручного» управління, не звертаючи особливої уваги на закони. До чого призвело таке правління, всім відомо. У цьому контексті особливо цікавим є той факт, що Конституцію приймав парламент і, за логікою, цей орган мав би урізати права президента й залишити основні важелі управління державою за законодавчим органом, але народні обранці чомусь віддали реальну владу президентові. Складається враження, що за кулісами парламенту стояв якийсь невідомий режисер, який спрямовував хід голосування в потрібному йому руслі. Мабуть, цей таємничий режисер сам сподівався в недалекому майбутньому зайняти крісло президента України й сповна використати надані йому Основним Законом повноваження. Цього не сталось через те, що Леонід Кучма виявився досвідченим гравцем на політичному полі й тому був президентом два терміни підряд, оскільки це було дозволено Конституцією України.
Напередодні президентських виборів 2004 року соціально-політична ситуація в Україні складалась так, що до влади міг прийти кандидат від опозиції, й тому провладні сили за сприяння деяких представників опозиції, прикриваючись гаслами про необхідність демократизації державного управління, зробили все для того, щоб позбавити майбутнього Президента тих владних повноважень, які мав Леонід Кучма. Вони боялися, що новий глава держави, маючи практично необмежену владу, примусить представників старої влади відповісти за зловживання, які були за часів президента Л. Кучми. Під час відомих подій осені 2004 року соратники тогочасного кандидата в Президенти Віктора Ющенка пішли на поступки й проголосували за внесення змін до Основного Закону. Як це вплинуло на повноваження глави держави та які це матиме наслідки для суспільства?
Спробуємо розібратися. Взагалі, якщо виходити з того, що Конституція — це Основний Закон, в якому закладені організаційно-правові основи діяльності влади й суспільства, то очевидно, що перед внесенням будь-яких зміни до цього нормативно-правового акту спочатку потрібно добре зважити всі «за» й «проти». Такі зміни мають бути продумані й виважені, також їх аж ніяк не потрібно вносити під впливом емоцій або для досягнення тимчасової вигоди.
Обставини внесення змін до Конституції України всім відомі. У період суспільно-політичної кризи опозиція на чолі з Віктором Ющенком пішла на поступки соціалістам О. Мороза заради збереження коаліції опозиційних сил на президентських виборах. Запропоновані соціалістами зміни до Конституції, на перший погляд, є демократичними, але вони ускладнюють управління державою.
За Конституцією зразка 1996 року при формуванні уряду президент сам визначав, хто із міністрів краще впорається з поставленим завданням. У цьому випадку й влада, й відповідальність були зосереджені в одному центрі впливу. Очевидним є той факт, що уряд, залежний від президента, є більш керованим і стабільним, що підтверджує й світовий досвід. Недоліком цієї системи була відсутність контролю за діями президента й уряду.
За умов формування уряду парламентом, виконавчу владу формує законодавчий орган, а точніше, парламентська більшість. Якщо протягом визначеного Конституцією терміну Верховна Рада не створить більшість і не сформує уряд, то Президент має право розпустити парламент і призначити нові вибори. Але ніхто не дасть гарантії, що результати дострокових виборів будуть іншими, й новообраний парламент зможе створити більшість і сформувати уряд. У такому випадку Президент знову матиме право розпустити Верховну Раду й так може продовжуватися до безкінечності. Очевидно, що це негативно вплине на стабільність у державі й аж ніяк не сприятиме розвитку економіки та зростанню добробуту наших громадян.
І ще одна проблема, на яку слід звернути увагу. Вона полягає в принципах формування уряду нинішньою парламентською коаліцією. Якщо вірити словам Романа Безсмертного, то при формуванні уряду міністр буде від однієї політичної сили, яка входить у коаліцію, а його заступники мають бути від інших. Такий підхід аж ніяк не сприятиме нормальному управлінню міністерствами, адже між першою особою та її заступниками завжди буде конкуренція, причому кожен із них спиратиметься на серйозну підтримку в парламенті. Колись, під час служби в армії, автору цієї статті довелося почути висловлювання про те, що «найгірша рота з командирів рот». Дійсно, в людей, які здійснюють управлінські функції, з часом формуються певні стереотипи й методи управління, які важко змінювати й підлаштовувати під інших. Особливо важко буде співпрацювати міністру зі своїми заступниками, які опиратимуться на підтримку різних фракцій у парламенті. Усе це призведе до нестабільності в уряді й зробить виконавчу владу дуже слабкою. Нестабільний уряд не зможе ефективно виконувати свої обов’язки, що весь час провокуватиме соціально-економічні та політичні кризи. Як приклад можна навести негативний досвід Італії, де свого часу уряди мінялись з космічною швидкістю, що негативно впливало на життя країни.
В Україні також не можна виключати виникнення аналогічної ситуації. У такому випадку для того, щоб вивести країну з політичної та економічної кризи, потрібно буде знову вносити зміни до Основного Закону. Для того щоб не розпускати парламент, який не може сформувати виконавчу вертикаль, доцільно було б повернути Президенту право формувати уряд, а Генерального Прокурора України підпорядкувати Верховній Раді, що дало б можливість народним обранцям більш ефективно здійснювати контроль за діяльністю виконавчої влади. Щоб судова гілка влади була більш незалежною, Державну судову адміністрацію потрібно позбавити статусу центрального органу виконавчої влади й підпорядкувати її Верховному Суду України. Також із метою забезпечення більшого впливу Президента на забезпечення дотримання Конституції й законів України потрібно, щоб Вищу Раду Юстиції очолював Президент України як гарант дотримання Конституції й законів України. Так, як це зроблено, наприклад, у Франції. Нові зміни до Конституції мають забезпечувати баланс між гілками влади й створювати таку систему стримувань і противаг, де органи державної влади могли б знаходитись під постійним контролем один одного, що полегшувало б контроль за ними з боку суспільства. Така система давала б більше гарантій від узурпації влади, що могло б сприяти зміцненню законності та дозволило б суттєво скоротити рівень корупції в органах державної влади. Якщо нинішній парламент не зможе внести необхідні поправки до Основного Закону, тоді це питання потрібно виносити на всенародний референдум. Але перед тим, як виносити проект Конституції на всенародне обговорення, потрібно підготувати цілісний і науково обґрунтований проект Основного Закону, через засоби масової інформації донести до громадян України його основні положення й переконати всіх або хоча б більшість наших співвітчизників у тому, що саме така Конституція потрібна Україні, а реалізація її основних положень зробить Україну правовою й демократичною державою та забезпечить краще життя нашого народу.
