Гліба Павловського називають особистим політтехнологом російського президента — зокрема, Павловському приписують розробку концепції виборчої кампанії ВВП 2000-го року, кажуть, що протягом перших років правління Володимира Путіна колишній одесит входив до найвужчого кола, з яким радився російський президент. На сьогодні президент Фонду ефективної політики Гліб Павловський хоч і став рідше зустрічатися в повідомленнях ЗМІ поруч із феноменом Путіна, проте репутація «першого кремлівського політолога» — все ще в його активі. У інтерв’ю «Дню» — думка Павловського про «Путіна-2». Примітно, що терміни «російська нація» та «національна держава» Г. Павловський вживає як основні при оцінці цілей другого терміну Путіна. І на це слід зважати, кажучи про різні інтеграційні проекти: націоналізм сьогодні запитаний у Росії.
— Після другої перемоги на виборах президента РФ у руках Володимира Путіна виявилася зосередженою найбільша влада. Водночас чітких програмно-ідеологічних установок від вашого глави держави досі ніхто не чув. Куди Путін веде Росію?
— Я би не сказав, що в нього якась надзвичайна влада. У Путіна влада президента Російської Федерації і, будучи конституційною, вона не є необмеженою. Крім того, наш державний апарат усе ще слабкий, бюрократична машина надто громіздка. Тому сигнал зверху проводиться нехотячи і не повністю, погано виконують команди, обов’язкові до виконання. Отже, влада президента насправді в нас ще не досягла стадії своїх нормальних конституційних рамок. Інша справа, що у Володимира Путіна величезний потенціал довіри, політичної підтримки. І цей потенціал перевищує його можливості як президента. Російський президент згідно з Конституцією не може займатися всім на світі, але йому доводиться це робити — інспірувати різні відомства, шарпати їх, щоб вони виконували свої завдання, робили те, за що тамтешні чиновники зарплату отримують. Програма Путіна сформульована, це — програма націонал-ліберального духу, сильної соціальної модернізаційної політики, за якої розвиток і необхідні реформи постійно повинні проходити в руслі соціальної згоди. Тобто Путін на кожному етапі реформ прагне суспільної згоди, і в цьому його головна відмінність від Єльцина. Володимир Путін не йде «наперекір», за ним не спостерігається жодної шокотерапії, жодних закулісних у цьому значенні дій. Він роз’яснює свої наміри населенню та діє в даному коридорі підтримки, просуваючись настільки, наскільки можна. Це стосується й іпотеки, й адміністративної та військової реформи. Так само він поводитиметься й надалі. Тобто чекати, що він влаштовуватиме революцію, не варто. Путін зовсім не революціонер.
— Чого прагне ваш президент? Ось Хрущов, наприклад, говорив, що має намір побудувати комунізм за 20 років, це була його офіційно задекларована мета. А яка в Путіна мета?
— Вона абсолютно очевидна — Путін хоче побудувати сильну національну Росію. Її не існувало. Цієї держави 15 років тому просто не було в природі. Росія поки що не має місця в світі — вона заново його знаходить. Як, проте, й Україна. Мета — побудувати національну суверенну державу, яка зможе себе захищати, зможе бути надійним союзником і протистояти загрозам, які в світі поки що тільки наростають. Сильна, багата, демократична, відкрита Росія. Остання риса — відкритість, — для Путіна дуже важлива. Він не вірить в жодні ізоляціоністські схеми. Він будує країну, яка буде частиною світової спільноти. Якихсь ідеологічних, доктринерських завдань — створити якоюсь особливу Росію, не таку, як усі, — він не ставить. Просто є величезне новаторське завдання — побудувати Росію вперше в її історії на базі свободи, вільних інститутів. Це гігантська світова імпровізація.
— Але ми бачимо по телевізору військові навчання, запуски ракет, що важко трактувати інакше, крім як демонстрацію сили. До чого вся ця «гра мускулами?» Прояв імперських амбіцій?
— Путін не має жодних імперських амбіцій, оскільки він будує не імперську, а національну держава. Він повернув до політичного словника поняття «російська нація» як політичне, громадянське поняття. Він не будує імперію, це не наднаціональна держава. А що стосується «гри мускулами», то поки що мускули в нас ще не дуже сильні — прямо скажемо.
— Росії хтось загрожує?
— Як і всім іншим державам. Сьогодні в усіх є ті або інші загрози, і всі так чи інакше розвивають свої збройні сили. Росія є гігантською країною з дуже маленьким населенням — це саме по собі є загрозою. Гігантська, багата на природні ресурси країна, дуже слабко заселена. Отже, ми повинні усунути спокусу в інших поставити запитання: «можливо, вона має існувати в скромніших кордонах?»
— У Росії дедалі частіше тривають розмови про реформування Конституції. Зокрема, деякі політики пропонують надати Володимиру Путіну можливість працювати необмежену кількість термінів. Як ви ставитеся до такої ідеї?
— Якби постала така проблема, її б вирішили за тиждень — у Держдумі повна президентська більшість. Питання в іншому — в унікальності лідерства Володимира Путіна. Воно настільки велике та нероздільне, що виникає питання про формування протягом цих років у виборців уявлення про інших політиків, які можуть зайняти його пост. І це проблема. Але це не проблема Володимира Путіна. Це проблема слабкості політиків.
— Можливо, через чотири роки, крім Путіна, просто нікому буде очолити країну?
— Якби вибори були сьогодні, то було б нікому — ми це бачили. А через чотири роки, я сподіваюся, вже буде кому. Ми не маємо наміру спати в цей час.
