Чим ближчі вибори, тим більше в місті агітаційних матеріалів за того чи іншого кандидата на посаду президента. Перше, що впадає у вічі: політична реклама виступає в різних вагових категоріях. У прямому та переносному значенні слова. З одного боку — величезні бігборди, з іншого — плакати, плакатики та листівки. Неймовірно відрізняється реклама і за місцем її розміщення. Одна прикрашає драмтеатр у центрі міста, інша тулиться на стовпах, зупинках, у підземному переході чи десь на задвірках. Напевно, є й спеціально встановлені для політичної реклами стенди, але поки що ні населення, ні агітатори не приділяють їм належної уваги.
«За Донбас! За Януковича!» — свідчать лозунги місцевої організації Партії регіонів. Якщо за Донбас, то проти кого? Зміст реклами на підтримку Віктора Януковича носить суто регіональний характер, тому створюється враження, що ми маємо обирати не главу держави, а президента Донбасу. Дивує, що донбаський патріотизм ставиться не лише попереду українського, а й наче на противагу йому. Саме таке враження справляють численні бігборди «Із Донбасом у серці», «Донбас — це ми», «Донбаський характер» тощо. Водночас любові до України був присвячений лише один бігборд, встановлений у переддень Дня Конституції. Та й назва нашого краю — Донеччина, лише частиною його є вугільний басейн. У Приазов’ї, наприклад, де розташований наш Маріуполь, вугілля не видобувають. Політики регіонального рівня явно недооцінюють роль політичної реклами, спрямованої на консолідацію громадян усієї України. Замість цього повсюдно зустрічається реклама, спрямована на розділення країни за географічною ознакою.
Політичну рекламу можна зустріти в найнесподіванішому місці. Наприклад, у телефонній будці. Знявши слухавку, буквально німієш від того, що з плаката з написом «За Симоненка!» на тебе пильно дивиться вождь світового пролетаріату. Опам’ятавшись, розумієш, у чому річ. Очевидно, в очікуванні відповіді невловимого абонента невідомий художник доповнив побачений портрет, прималювавши йому вуса та борідку точнісінько такі, як у Ілліча. Напевно, як полум’яний ленінець П. Симоненко не ображається на такі витвори. А ось бізнесмени, схоже, образилися на те, що для реклами їхньої продукції вже практично не залишилося місця. Утім, відкинувши емоції, ділові люди успішно використовують у потрібних їм цілях плакат «За Симоненка!», наклеївши просто на нього свою рекламу. У результаті виходить наступне: «З людьми і для людей! Вранці й увечері! Доставляємо в нашій тарі. Кришталево чистий смак. Артезіанську воду: 10 літрів — 6 гривень. Чесність, турбота про людей, професіоналізм». Але це що! Ось перед парламентськими виборами біографії кандидатів із їхніми фотографіями можна було побачити на циркових афішах під заголовком «Екзотичні тварини!» Проте найбільше плакатів «За Симоненка!» висить чомусь на стовпах. Так, проїжджаючи по довгому мосту через річку Кальміус, на кожному стовпі бачиш портрет Симоненка, від чого навіть починає в очах рябіти. І тоді спересердя присвоюєш головному комуністу титул «стовповий кандидат».
Агітаційні плакати на підтримку О. Мороза найчастіше зустрічаються на зупинках, і в цьому є свій резон. Під час очікування потрібного транспорту іноді можна встигти не лише лозунги, але й програму кандидата прочитати. Але як це зробити, якщо вона висить ззовні маршрутного таксі та ще й надрукована дрібним шрифтом? Немов змагаючись за приз у конкурсі чорного гумору, прихильники Віктора Януковича розмістили його програму «Надійне майбутнє» таким чином, що прочитати її можна хіба що залізши на дах маршрутки та звісившись звідти униз головою. При цьому текст виявиться перед очима догори ногами. Справді надійне майбутнє настане після такого акробатичного етюду, виконаного при поїздці з вітерцем...
Але є ще один вид реклами, точніше, антиреклами — несанкціонованої, підпарканної як за формою, так і за змістом. Минулого четверга дорогою на роботу з вікна трамвая несподівано побачила прикрашену огорожу: «Ющенко — фашист. За Симоненка!» Ці написи та свастику ніхто не стер і понині. Важко уявити, щоб звичайний житель міста, стурбований повсякденними проблемами, спеціально їхав у таку далечінь трамваєм, потім метрів п’ятсот повертався назад для того, щоб підійматися на крутий схил, продираючись крізь чагарники бур’яну до шуканого об’єкта. І художники — зовсім необов’язково з лав комуністів. Можливо, навпаки, тут наявна спроба приписати їм авторство вчиненого невідомими покидьками. Їх ніхто й не шукатиме. І маріупольський депутат Олександр Колоніарі не затаврує їх ганьбою з трибуни Верховної Ради. Цікаво, що ця огорожа з написом, що порочить кандидата на посаду президента України, сина в’язня нацистських концтаборів, стоїть безпосередньо на території виборчого округу О. Колоніарі.
