Пройшло чимало часу, поки українська держава залишила в спокої жовто-блакитні гасла й почала цілеспрямовано займатися економікою країни. У 2000 вперше за десять років зріс внутрішній валовий продукт, уряду вдалося значною мірою виплатити заборгованість із зарплат та пенсій, майже на 2 мільярда доларів зменшився зовнішній борг України. Повірили в спроможність України й на Заході: Світовий банк затвердив трирічну програму допомоги Україні обсягом 1,8 мільярда доларів, Рада Міністрів Європейського Союзу визнала економіку України ринковою, а міністр фінансів Ігор Мітюков стверджує, що Україні вдалося переконати Міжнародний валютний фонд в «українському прогресі», а отже можна розраховувати на поновлення фінансування за програмою EFF. Проте українські дослідники економічних процесів усім цим не тішаться і вважають однією із найскладніших проблем української економіки — платіжну кризу.
Як не прикро, але усі оті показники — певним чином тільки бутафорія. На тлі зростання ВВП на 5,3 відсотка, відбувається реальне зниження заробітної плати (за 7 місяців нинішнього року на 9,3 відсотка), а взаємна заборгованість підприємств на 1 серпня становила 235,1 мільярда гривень, тобто з початку року зросла на 20 відсотків. Підприємства живуть за принципом «рука руці винна». Отож ці борги збільшують, накопичуються, що призводить до викривлення макроекономічних показників. Крім того, порушується ланцюжок відтворення національного капіталу — товар не перетворюється в гроші. Фахівці стверджують, що платіжна криза значною мірою перешкоджає економічному зростанню країни.
Президент Центру антикризових досліджень Ярослав Жаліло вважає, що для розв’язання проблеми платіжної кризи потрібно перейти до економічного прагматизму в монетарній сфері і розглядати гривню як засіб господарського обігу, а не чинник макроекономічної стабілізації. Однак вирішення цього питання потребує серйозних системних змін на рівні пріоритетів економічної політики. Сьогодні варто говорити про нестандартні заходи, які поєднають подолання системних чинників платіжної кризи та збереження потенціалу економічного зростання — фінансового, кадрового, організаційного.
Платіжна криза виникла не від жадібності декількох підприємців. Експерти Національного інституту стратегічних досліджень вважають основною причиною виникнення платіжної кризи, насамперед, гіперінфляцію початку 90-х, яка призвела до знецінення оборотних коштів підприємств. По- друге, фіскальне навантаження, яке хоча й «на європейському рівні», проте не під силу українським підприємствам через дефіцит оборотних коштів. Адже ліквідна частка підприємств у 1993 році становила 77 відсотків, а в 1999 році вона зменшилася до 27 відсотків.
Криза неплатежів негативно впливає насамперед на економічну політику. Замість того, щоб здійснювати кредитну, бюджетно-фінансову, податкову політику, які мають забезпечувати стійке економічне зростання, провадиться політика витискання живих грошей iз національної економіки. При чому грошовий обіг обслуговує не більше третини господарського обороту, а це означає, що монетарна система не має ефективних важелів впливу. На тлі збільшення обсягів реалізованої продукції, збільшуються обсяги заборгованості й створюється ілюзія, що в нас прискорюється обіг грошової маси. Крім того, платіжна криза веде до хронічної нерентабельності виробництва, а отже закладає майбутню збитковість підприємств.
За словами віце-президента УСПП Олександра Шніпка , розглядаючи питання платіжної кризи, варто мати на увазі реальний сектор і віртуальні гроші. Платіжна криза може бути наслідком не тільки об’єктивних, а й суб’єктивних причин. Тим більше, що із розвитком технологій збільшилася можливість управління великими грошовими масами, підприємствами. Крім того, ми маємо поняття так званих інформаційних війн, які мають своєю складової економічні війни з метою послаблення або й знищення конкурента.
Невідомо як війни, а кризу «грошового жанру» відчуває на собі переважна більшість громадян України, які впевнені в тому, що краще мати гроші в «твердій обкладинці», тобто долари, ніж оту національну гордість — гривні. Однак крім того, що українська гривня фактично не виконує функцій засобу платежу та засобу накопичення, навіть суто технічно грошова маса не може забезпечити повноцінний обіг валового національного продукту. Система господарського обігу має два незалежно функціонуючі сектори: грошовий і безгрошовий, співставлення яких оцінюється фахівцями як 1 : 4.
Заради конструктивності варто зауважити, що для вирішення проблеми необхідно знайти, як мінімум, того, кому це вигідно. А його, «на жаль», немає. Підприємства розглядають немонетарний обіг як спосіб уникнути горезвісного оподаткування і вивести кошти в тінь. Податкова мріє, як «видавити» гроші з підприємств до бюджету, а взаємна заборгованість підприємств, яка, до речі, за 7 місяців 2000 року зросла на 22 відсотка, її не обходить. Національний банк «чахне» над стабільністю національної валюти і цілком розуміє, що при розширенні сфери грошового обігу від тієї стабільності не залишиться й сліду.
Отож розв’язання проблеми платіжної кризи справа не одного дня. Воно тісно пов’язане з низкою питань, що потребують комплексного вирішення на державному рівні. Має бути сформована послідовна довгострокова політика, спрямована на зниження податкового та адміністративного тиску. Подолання кризи можливе тільки за умов відновлення функцій національної валюти як засобу платежу, обігу та заощадження.
