З кожним днем, який наближає день виборів президента, відчуття смутку та відвертої огиди щодо так званих передвиборних технологій наростає. Суспільству дедалі агресивніше намагаються нав'язати вибір між нинішнім «гарантом» і Наталею Вітренко, цим «птахом щастя завтрашнього дня», стiльки ж економічно неосвiченої, скільки й агресивно упевненої у власних талантах.
Однак провину за все те, що відбувається, треба покладати не тільки на передвиборні штаби Леоніда Кучми, а й на всю політичну еліту країни. Всі передвиборні технології, що застосовуються у нас, характерні для країн «колумбійського» типу, де відсутні ефективно діючі інституції правової держави, де панує необмеженість і безкарність можновладців стосовно будь-кого, хто намагається протистояти їй. От про причини, які дозволили створити такий мафіозний режим, хотілося б поговорити.
Як економіст я дедалі більше переконуюся в тому, що демократичні сили свого часу зробили серйозну помилку, зосередивши всю свою увагу на проблемах економічної реформи і надто мало зробивши для розбудови правової держави. Внаслідок цього всі зусилля з реформування економіки не могли не розбиватися об нереформовану систему радянської держави. Нереформована система призводила і не могла не призводити до чиновницького свавілля, тотальної корупції, придушення з боку виконавчої влади економічної бази опозиційних партій. У той момент, коли, по суті, всю економічну програму можна звести до двох слів, що звучать на адресу влади у вигляді крику, репетування і стогону громадян з усіх кінців нашої країни: «Перестаньте красти», саме формування засад правової держави могло б забезпечити реформування економіки.
Ми лаємо Президента Леоніда Кучму за свавілля, яке чинить міліція, податкова адміністрація щодо опозиції та її прибічників. Та чи тільки Президента ми повинні лаяти за це? Він лише користується можливостями, які йому дали (чи не забрали) парламентарії. Зараз його лають опозиційні кандидати в президенти, деякі з яких вже вдруге, а то й втретє поспіль є депутатами ВР і які своїм нерозумінням необхідності розбудови правової держави, а також механізмів її функціонування, своїми діями чи бездіяльністю мимоволі створили умови для свавілля чиновницької верхівки, котра крала понад усяку межу.
Подивіться, в чому причина того, що можна безкарно знищити будь-яке підприємство методом нескінченних перевірок, арештом рахунків, відбором і припиненням дії ліцензій і дозволів, арештом з будь-якого приводу керівників підприємств. Яка природа залежності засобів масової інформації від влади або від так званих «олігархів»? Кого ми повинні винуватити за те, що досі не реформовано судову систему і не створено інституцію суду присяжних, не прийнято новий карно-процесуальний кодекс, який передбачає арешт громадян тільки за рішенням суду. (До речі, ця норма передбачена Конституцією, але наші законодавці, як погані студенти, намагаються дочекатися кінця усього перехідного періоду, передбаченого Перехідними положеннями Конституції і тільки потім поспіхом прийняти необхідні зміни законодавства). Абсолютно очевидно, що моральна провина за це багато в чому лежить і на нинішніх депутатах — кандидатах у президенти, бо загалом за ними стоїть більша половина депутатського корпусу. Саме їм ми багато в чому повинні бути «вдячні» за те, що законодавчо не закріплені норми, що передбачають можливість арешту рахунків і безакцептне списання з них грошових коштів, проведення позапланових перевірок підприємств, позбавлення або припинення дії ліцензій і дозволів на діяльність тільки лише за рішенням суду, котрий розглянув, по суті, висунуті підприємству обвинувачення. Якби всі ці норми були, то може і не наважився б нинішній «гарант» на хамські зауваження на адресу опонентів про «немужиків» і «нелюдей». А якби при цьому було законодавчо визначено, що встановлене в судовому порядку порушення державних органів щодо підприємств чи фізичних осіб передбачає автоматичне судове рішення про звільнення винного в такому порушенні державного чиновника чи групи чиновників (у разі прийняття незаконного рішення колегіальним органом — цим «чиновницьким органом колегіальної безкарності») з державної служби, із забороною обіймати будь-які посади на державній службі протягом 5—10 років, то, може, і чиновники не наважувалися б так нахабно порушувати законодавство.
Проблема зараз не тільки у цих виборах президента. Проблема в тому, що або депутати незалежно від своїх політичних поглядів, в найкоротші терміни приймуть вищезгадані норми, котрі реально захищають права та свободи громадян, або нас ще багато років чекає правління інтелектуально сіреньких «гарантів» укупі з «олігархами», які бажають вічно грабувати національні багатства країни.
Н., банкір
