Сторони конфлікту не «опускаються» до взаєморозуміння
Чи потрібен кримським татарам особливий статус?
Сьогодні Крим розвивається як багатонаціональне суспільство
На депутатських слуханнях, що відбулися в Сімферополі, знову розглядалося питання про ситуацію в міжнаціональних стосунках в автономії. Слухання було скликане для того, щоб, за словами Бориса Дейча, «без суєти та мітингових пристрастей» за участю фахівців і вчених та громадськості знайти відповіді на поставлені життям питання, а саме — про причини останнього загострення міжнаціональної ситуації в Криму. Як відомо, у Верховній Раді України для повернення ситуації в нормальне русло вже поставлене питання про створення парламентської слідчої комісії з вивчення причин цього явища.
Слухання закінчилися прийняттям рекомендацій, які містять таку пропозицію як створення Міжнаціональної асамблеї народів Криму при Верховній Раді, намічене на квітень нинішнього року, а також заходи з удосконалення законодавчої та нормативно- правової бази, що визначає розвиток міжнаціональних стосунків у нинішній ситуації, комплекс заходів до 60-річчя депортації кримських татар із Криму, 200-річчя поселення німців у Криму і багато іншого.
Усе це добре. Але це загальні, безперечно, корисні заходи, які розряджають обстановку, але проблеми загалом не вирішують. Немов на рингу в залі засідань парламенту «зустрілися» з одного боку заява групи кримськотатарських депутатів, а з іншого — заява депутатської групи «Стабільність» і звернення ветеранських організацій. І навіть спільна заява митрополита Кримського та Сімферопольського Лазаря і муфтія мусульман Криму Еміралі Аблаєва, покликана примирити обидві сторони, не усунула барикад. Причина — сторони так і не «опустилися» до того, щоб зрозуміти одна одну. Існує реальна небезпека того, що ситуація може перерости в ще більш гостре протистояння чи більш жорсткий конфлікт.
Складність розв'язання кримськотатарської проблеми на нинішньому етапі має особливу причину. Чим ближче до завершення облаштування репатріантів, тим відчутніша проблема іншого роду: в автономії все частіше — цілком серйозно — обговорюється перспектива створення національної кримськотатарської держави. Як відомо, кримські татари проголосили цю мету в спеціальній резолюції ще на 2-ому курултаї 1991 року. Так, заступник Голови Верховної Ради АРК Ільмі Умеров вважає, що кримські татари повинні мати особливий статус порівняно з іншими національностями, оскільки їхні права до цього часу не відновлено.
З іншого боку, наприклад, депутат Сергій Шувайников підкреслював, що «ті бюджетні 776 мільйонів гривень, які витрачено на облаштування потерпілого народу, що повернувся — це гроші слов'янських платників податків» і «навіть титульна нація — український народ, і той у Криму не має таких фінансових можливостей, які мають представники татарської етнічної групи в усіх сферах соціального й культурного життя». Росіяни, за його словами, «вже давно перестали сподіватися на допомогу держави». У той час, як одні виступаючі твердили, що нинішнє міжнаціональне протистояння — це «криза влади», яка нібито не вирішила проблем переселенців, Сергій Шувайников відзначив, що кримська влада в міру сил і можливостей намагається «згладити критичні проблеми та погасити міжнаціональну напруженість». Однак він же говорив про «страусячу» політику подвійних стандартів офіційного Києва». Він вважає, що «саме позиція Києва провокує ту міжнаціональну напруженість і безкарно заохочує антиконституційні та протиправні екстремістські дії певної частини татар Криму. Там же в Києві, у Верховній Раді України, лежать сьогодні зареєстровані законопроекти «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою». Людині недосвідченій у політиці та правових питаннях може здатися, що такий закон необхідний, нехай навіть у тому варіанті, який запропонував Кабінет Міністрів України. Але не можна не бачити, за його словами, що прийняття закону України про відновлення прав чи статусу татар Криму в будь-якому варіанті стане правовою підвалиною створення на півострові в найближчій перспективі татарської державності…» Ставши громадянином України, будь-хто з представників народу, який повернувся, дістає всі політичні та інші права, які гарантує Конституція України всім громадянам. Навіть Президент України погодився на безпрецедентний крок — створення Ради представників кримськотатарського народу, чим де- факто легалізував меджліс. Висновок депутата полягає в тому, що об'єктивних причин для прийняття особливого Закону для татар Криму немає, а є послідовне й жорстке прагнення лідерів меджлісу створити правову підвалину для татарської державності. Прийняття особливого закону для татар Криму призведе до найсерйознішої ескалації міжнаціональної напруженості в автономії, і ситуація може вийти з під контролю.
Ця тема раз у раз потрапляє на екрани телевізорів і на сторінки газет. Керівник Кримської філії інституту стратегічних досліджень Сергій Цикуренко, наприклад, схильний вважати формування національної автономії ознакою сепаратизму й загрозою для національної безпеки України. Зі свого боку Рефат Чубаров у програмі кримського телебачення «Небезпечна зона» твердить, що елементи державності кримських татар не несуть небезпеки країні. Адже з 1921 до 1944 року в Криму існувала фактично кримськотатарська національна автономія і це не являло жодної небезпеки для навколишніх. А депортація була фактичною реалізацією гасла «Крим — лише для росіян!» На думку кримського прем'єра Сергія Куніцина, в Криму потрібна дискусія про національну кримськотатарську автономію.
Свого часу колишній голова комісії ВР СРСР з проблем кримськотатарського народу Геннадій Янаєв, звертаючись до кримського керівництва, говорив: «Незважаючи на ваші заперечення, кримські татари до Криму повернуться все одно, і чим більше ви нагромадите перешкод, тим важче буде розгрібати ці завали». Сьогодні завалів дійсно багато й розгрібання їх призводить до численних конфліктів.
На думку місцевих аналітиків, процес формування національної державності кримських татар вже триває. Процес поступового переростання нібито безетнічної (територіальної), а насправді російської за характером кримської автономії на кримськотатарську вже почався. Він займе декілька десятиріч, і завершиться також без ексцесів — просто кримські татари поступово посядуть належне їм місце в органах державної влади, управлінні, економіці, освіті, науці, культурі. Експерти заспокоюють кримчан — в Криму ніколи не буде поставлене питання про те, що Крим лише для кримських татар.
Однак сьогодні в Криму просто не до наукових досліджень на етнічному грунті. Крім питань державного устрою, в Криму є ще багато інших проблем — економічних та побутових. Лише для забезпечення житлом кримських татар, що вже повернулися до Криму, необхідно ще побудувати до 1,5 мільйонів квадратних метрів житла, з яких близько 300 тисяч — за рахунок державних капітальних вкладень. За інформацією кримського прем'єра, в 1991—2003 роках за рахунок коштів Державного і республіканського бюджетів було введено в експлуатацію близько 360 тисяч кв. метрів житла для кримських татар: за рахунок коштів держкапвкладень побудовано понад 7 тисяч і викуплено понад 1 тисячу будинків і помешкань, що дозволило забезпечити житлом понад 32 тис. осіб. 130 тис. кримських татар повністю або в основному закінчили будівництво власних будинків чи придбали житло самостійно. Але й зараз у черзі на отримання державного житла в міськвиконкомах і сільрадах перебувають понад 6,3 тисяч родин репатріантів. А ще, за різними даними, за межами Криму мешкає не менше ніж 100 тисяч кримських татар, у тому числі 80 тисяч — в Узбекистані.
У Криму і зараз ведеться серйозна робота для збереження міжетнічної згоди, розвитку всіх культур. Представники національних меншин широко використовують своє право на національно-культурну автономію, задеклароване Законом України «Про національні меншини в Україні». Тут зареєстровано 27 національно-культурних товариств і громад, утворених представниками двадцяти чотирьох етносів, які мешкають у Криму. Починаючи з 2001 року, з республіканського бюджету на культурно-масові заходи національно-культурних товариств Криму щорічно виділяються кошти. 2003 року на ці цілі було виділено 267,6 тисяч гривень. Профінансовано видання газети «Межнациональное согласие», створення експозиції прикладного мистецтва національних меншин у Кримському етнографічному музеї. Найважливішим аспектом забезпечення прав національних меншин є розвиток освіти рідними мовами та відродження національних культур. 2003 — 2004 навчального року в Автономній Республіці Крим функціонує 14 шкіл (із 560) з кримськотатарською мовою навчання і 150 класів з навчанням кримськотатарською мовою в 62 школах з російською мовою навчання. У 16 дошкільних установах працюють 23 групи з кримськотатарською мовою виховання. Нарівні із загальноосвітніми, в Криму при національно- культурних товариствах діє 34 недільні школи.
1999 року в Старому Криму відкрито школу з поглибленим вивченням української, вірменської, болгарської, грецької, німецької мов, із контингентом 230 учнів. Успішно функціонує Танківська школа-інтернат Бахчисарайського району з трьома мовами навчання (англійська, російська, турецька). Здійснюється система заходів щодо підготовки педагогічних кадрів для загальноосвітніх навчальних закладів, у яких викладання ведеться мовами національних меншин України. Важливу роль у процесі інтеграції кримських татар до кримського суспільства відіграє Кримський державний інженерно-педагогічний університет, на базі якого створено науково-дослідний центр кримськотатарської мови та літератури і де вчаться понад три тисячі юнаків і дівчат різних національностей, а також створення Кримськотатарської республіканської книгозбірні ім. І. Гаспринського та Кримськотатарського музично-драматичного театру. Під охорону держави взято десятки пам'яток історії та культури кримських татар, вірменів, греків і німців. Останнім часом виконувалися роботи з реставрації мечетей Джума-Джамі в Євпаторії, Муфті-Джамі в Феодосії, «Юсупівської» в селі Соколине Бахчисарайського району, Кебір-Джамі в Сімферополі, вірменської церкви в Феодосії та інші. Створення національних телерадіоредакцій у ДТРК «Крим» і національних засобів масової інформації забезпечило конституційне право етносів на свободу думки та слова, на вільне висловлення своїх поглядів і переконань. Зараз на каналі ДТРК «Крим» діють національні редакції, які ведуть мовлення кримськотатарською, вірменською, болгарською, грецькою, німецькою, українською і російською мовами. З 1992 року в Сімферополі працює редакція кримськотатарської художньої літератури. У листопаді 1990 року створено держбюджетну лабораторію з підготовки підручників та навчальних посібників із кримськотатарської мови та літератури, а 1993 року, відповідно до постанови Ради міністрів Криму, створюється навчально-педагогічне видавництво «Кримучпедгиз», у завдання якого входить забезпечення підручниками та навчально- методичною літературою шкіл, ВНЗ і середніх спеціальних навчальних закладів Криму.
Весь цей перелік говорить про те, що Крим сьогодні розвивається як багатонаціональне суспільство. Українська держава намагається задовольнити потреби всіх національних громад. Чи є за таких умов передумови для постановки питання про національну автономію? Відповіді на це запитання ще немає — і саме це є певною небезпекою. В Україні сьогодні просто нікому не відомо — куди ж рухається Крим? А невідомість і є джерелом невизначеності, невпевненості кримських етносів, підвищеної схильності до конфліктів у їхньому середовищі.
