У вівторок Верховна Рада розглянула в першому читанні два законопроекти про основи зовнішньої політики та зовнішніх відносин. Цікаво, що вони досить мало розрізняються за своєю суттю. Один з них визначає довгостроковою перспективою вступ до Євросоюзу, інший — повноправне членство в ЄС одночасно з вступом до НАТО. Як відзначається в одному iз законопроектів, європейський напрям у зовнішніх стосунках України є пріоритетним, і йому підпорядковуються і не можуть вступати з ним у конфлікт все інші завдання зовнішньої політики країни. Призначення екс-міністра економіки України Романа Шпека представником України при Європейському Союзі свого часу сприймалося мало не як почесне заслання. Але зараз зрозуміло, що якість представництва Києва в Брюсселі відображається на шансах України наблизитися до ЄС. Як наша країна реалізовує свій вибір, чи наближається вона до європейської спільноти? Про це в інтерв’ю з Романом ШПЕКОМ.
— Романе Васильовичу, що це дасть українцям інтеграція в Євросоюз?
— В умовах дедалі зростаючої глобалізації найбільшу вигоду отримують ті країни, економіки яких найкраще пристосовані до залучення світових потоків капіталу. Україна, маючи ринок, що інтенсивно розвивається, потребує такого фінансування для успішної трансформації. Беручи до уваги географічне розташування нашої країни, загальну культуру і філософію сприйняття суспільних цінностей, ми, українці, цілком природно орієнтуємося передусім на Європейський Союз. Бо життєві стандарти і цінності, які домінують у ньому, нам найближчі. Такий вибір допоможе нам позбутися викривлень у ринковій структурі, зменшити відсталість в окремих ключових секторах економіки — особливо у сфері високих технологій та ноу-хау.
Зближення з ЄС також забезпечить поступове зменшення рівня ризику ведення бізнесу в Україні та поліпшення інвестиційної привабливості нашої держави. А це, в свою чергу, забезпечить появу нових можливостей для самореалізації наших співвітчизників та підвищення суспільного добробуту зі зменшенням диспаритету у доходах громадян держав-членів ЄС й України.
Саме тому курс на інтеграцію України до ЄС є пріоритетом внутрішньої і зовнішньої політики нашої держави.
— Навесні цього року у Брюсселі відбулася зустріч між Президентом України Леонідом Кучмою і президентом Єврокомісії Романо Проді. Це спроба нагадати про Україну, про яку ЄС починає забувати?
— Зустріч, яка відбулася між Президентом України Леонідом Кучмою і президентом Єврокомісії Романо Проді, мала велике значення для посилення нашого діалогу. Адже незадовго до нєї Рада міністрів закордонних справ ЄС на своєму засіданні в Люксембурзі доручила Генеральному секретаріату Ради міністрів ЄС та Єврокомісії розробити концепцію подальшого розвитку відносин з новими країнами-сусідами ЄС. Принагідно зауважу, що нинішні країни-кандидати до вступу в Європейську спільноту попервах також були лише її сусідами. І не більше. Тільки поглиблення співробітництва Євросоюзу з Польщею, Чехією, Угорщиною чи іншими країнами дало змогу останнім отримати статус кандидата. І тепер їхні стосунки ведуть до одного — до членства в ЄС.
Розширення ЄС невдовзі відбудеться, й Україна, як і деякі інші країни, стане безпосереднім сусідом Євросоюзу. Отож, у Брюсселі цілком закономірно замислюється: а як надалі розвиватимуться стосунки ЄС з Україною? Значною мірою цьому сприяють ініціативи, з якими виступає Київ. Зокрема наша країна однозначно заявила про свій європейський вибір, про бажання стати членом ЄС. Ми добре розуміємо: за рік-півтора цього не станеться. Але щоб прискорити ці процеси, треба насамперед продовжувати виконувати свої зобов’язання, передбачені Угодою про партнерство і співробітництво, підписаною 1994 року, вступити в Світову організацію торгівлі, укласти з ЄС угоду щодо створення зони вільної торгівлі... Такі відчутні кроки з нашого боку дадуть змогу Україні стати спочатку асоційованим членом співтовариства, а в перспективі — поповнити ряди Євросоюзу.
Між Україною і Європейським Союзом постійно відбуваються зустрічі на різних рівнях. Отож говорити про те, що Україну в Європі забувають — аж ніяк не відповідає дійсності. Торік, під час Ґьотеборгського саміту ЄС, Україну запросили до участі в Європейській конференції. Це великий форум, де беруть участь як члени Євросоюзу, так і країни-кандидати. І такі, що мають намір стати спочатку кандидатами, а невдовзі — і повноправними членами. До них і належить Україна. Запрошення України до участі в Європейській конференції – це опосередковане визнання права нашої країни на членство в ЄС.
— Європейська конференція відбудеться наступного року?
— Це мало статися ще цього року, коли головує в ЄС Данія. Однак на даний момент ми не маємо чіткої інформації, коли відбудеться це засідання. Йдеться навіть про перенесення на першу половину наступного року, щоб саме під час засідання Євроконференції були підписані угоди про вступ в ЄС нових країн. Підсумки референдуму, який відбувся в Ірландії, дають новий поштовх розширенню кордонів ЄС, і сьогодні вже ніщо не заважає Європі ухвалити доленосні для майбутнього нашого континенту рішення, спрямовані на розширення ЄС.
— На початку липня цього року в Копенгагені відбувся шостий саміт «Україна — ЄС», де нашу делегацію очолював Президент України Леонід Кучма. Які, на ваш погляд, головні підсумки зустрічі в датськiй столиці?
— Зустріч у Копенгагені підтвердила, що стосунки між Україною і Європейським союзом перейшли від заяв і декларацій до конкретних справ. Це — рух уперед. «Ми отримали обнадійливі відповіді щодо перспектив надання Україні з боку Європейського союзу статусу країни з ринковою економікою», — наголосив у датській столиці Леонід Данилович. Під час саміту ми домовилися про підготовку звіту щодо виконання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Євросоюзом. Водночас є намір активізувати співробітництво на рівні міністра закордонних справ України Анатолія Зленка, Члена Єврокомісії з питань зовнішніх зносин Крістофера Паттена і Голови Ради Євросоюзу, Верховного представника з питань Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС Хав’єра Солани, які працюватимуть над розв’язанням проблем, з якими стикається наша країна у процесі поглиблення стосунків з ЄС.
Ще один позитив — домовленість провести наступного року в Києві саміт на рівні міністрів закордонних справ країн, які невдовзі поповнять склад Євросоюзу. Ця зустріч, сподіваємося, допоможе виробити пропозиції, реалізація яких дасть змогу істотно пом’якшити проблеми, пов’язані з приєднанням до ЄС наших безпосередніх західних сусідів. Українців цей процес не повинен застати зненацька. Тим паче, що Україну очікує такий же шлях, який нині активно проходять Чехія, Угорщина і Польща.
«Ми вважаємо Україну ключовим гравцем на європейському полі» — як на мене, ці слова прем’єр-міністра Данії Андерса Фога Расмуссена, адресовані журналістам після завершення його зустрічі з Леонідом Кучмою, доволі точно віддзеркалюють тенденції, які домінували на саміті у Копенгагені.
— Відомо, що Євросоюз надалі планує свою роботу з Україною як з країною-сусідом ЄС. Як, скажімо, з Білоруссю чи Молдовою. І такий своєрідний статус, коли ми опинилися в одному ряду з цими державами, сприйнято в українському суспільстві із здивуванням, навіть — з певною образою.
— Про жоден «статус сусіда» поки що не йдеться. А продовжується напрацювання концепції розвитку відносин ЄС з майбутніми сусідніми країнами. Та настрої в українському суспільстві, про які ви згадали, мають спонукати нас усіх до певних висновків і дій. Насамперед — консолідувати проєвропейські настроєні сили як у Верховній Раді, так і в уряді. І на цій основі прискорити демократичні і ринкові реформи. Щоб підвищити ступінь готовності України для набуття всіх критеріїв, які дають право на повне членство в ЄС.
А з іншого боку, треба розуміти, що Європейське співтовариство по-різному вибудовує свої стосунки як з окремими країнами, так і з цілими регіонами. Так, є пакт стабільності Південно-Східної Європи, і є політика ЄС щодо Балкан, де донедавна тривало збройне протистояння. Є окрема політика щодо регіону Середземномор’я... І це закономірно...
Втім, я вітаю такі настрої в українському суспільстві. Бо маємо більше нагадувати про особливості України. Як і про вищий рівень її готовності до економічних реформ та демократичних перетворень у порівнянні з іншими країнами регіону. Про той рівень, який нерідко намагаються занизити. І водночас пам’ятати, що нинішня Рада міністрів Євросоюзу із загальних питань, говорячи про регіональний підхід, наголошує й на іншому. А саме на тому, що взаємовідносини ЄС з кожною країною мають будуватись у відповідності із внутрішньою ситуацією в цій країні. Так, географічно Україна разом з Білоруссю і Молдовою належать до одного регіону. Очевидно, саме цим продиктована її поява у «компанії» з цими країнами. І я не бачу в тому якогось натяку на ослаблення саме наших відносин. Коли у Брюсселі заходить мова про Білорусь чи Молдову, то найперше мають на увазі збереження стабільності в цих країнах. Отже, масштаби, рамки взаємин Євросоюзу з нашими сусідами зовсім інші, ніж з Києвом.
Отож тепер наша країна має продемонструвати свої переваги у зміцненні демократичних засад суспільства, у становленні ринкової економіки. Як і переконати європейську спільноту в тому, що Україна реалізовує саме ту політику, яку проголосила, що вона поділяє європейські цінності і послідовна в своїх діях. І я вірю, що вироблена концепція стосовно подальших контактів з Україною буде сприятливою щодо поглиблення, посилення співробітництва між Києвом і ЄС.
Під час зустрічей, які я маю тут, у Брюсселі, ніхто не відкидає права України на майбутнє членство в ЄС. І всі наголошують на потребі поглиблення співробітництва на багатьох напрямках: економічному, військовому, науково-технічному, культурному... Але без створення на даному етапі якихось нових спільних інституцій, без перестрибування через етапи розвитку відносин. Бо країни ЄС до таких кроків просто не готові. І не тому, що не бажають співпрацювати з нами. У них є свої внутрішні проблеми, які потребують розв’язання ще до прийняття остаточних рішень про розширення і майбутній устрій ЄС.
Що ж до України, то найголовніше для нас — не збиватися зі стратегічного курсу на державному рівні, не відходити від національних інтересів. І робити усе для того, щоб Україна дедалі виразніше — за змістом і формою — відповідала тим критеріям, яких вимагає членство в Євросоюзі.
— Цього року наш уряд схвалив Програму розвитку єврорегіонів, створених за участю України, на 2002 — 2006 роки. Чим це, на ваш погляд, насамперед обумовлено?
— Для сучасних міжнародних відносин характерні доволі інтенсивні інтеграційні процеси, серед яких важлива роль відведена транскордонному співробітництву. Україна має великі потенційні можливості для його подальшого розвитку завдяки своєму вигідному геополітичному розташуванню. Судіть самі: 19 із 25 областей є прикордонними, а зовнішній кордон — один з найдовших серед європейських країн. Отож транскордонне співробітництво є, без перебільшення, потужним важелем соціально-економічного розвитку регіонів та пом’якшення територіальних диспропорцій, які там мають місце. А створення єврорегіонів — одна з ефективних форм такого співробітництва.
На території України з 1993 року функціонують чотири єврорегіони: «Буг», «Верхній Прут», «Нижній Дунай» і Карпатський єврорегіон. Волинська, Чернівецька, Одеська, Івано-Франківська, Закарпатська і Львівська області залучені до їх діяльності з українського боку, співпрацюють з регіонами сусідніх країн — кандидатами в члени ЄС. Саме підтримати і розширити такі взаємовигідні зв’язки у найближчій перспективі, створити належні умови для подальшої активізації участі українських регіонів у транскордонному співробітництві і покликана дана Програма.
Транскордонне співробітництво доволі промовисто усім нам нагадує про те, що кордони мають розмежовувати держави, а не людей, які там живуть, а також демонструє наше вміння просувати свої пріоритети, знаходячи з сусідами консенсус і водночас не поступаючись національними інтересами. Дуже важливо, аби реалізація спільних проектів, які стосуються розв’язання складних регіональних проблем, відбувалася не тільки через технічну допомогу з боку сусідів, що здебільшого має місце тепер. Треба виходити на новий рівень, щоб втілення в життя цих проектів ставало доброю підставою для залучення приватних інвестицій.
— Однак Євросоюз вимагає від України зміцнювати кордони, особливо з нашими східними і північними сусідами. Чи немає тут певної суперечності?
— Ні, немає. Кордони мають бути відкритими для чесних громадян і легальних вантажів. Але непрохідними для нелегальних мігрантів, торговців наркотиками, зброєю, людьми, контрабандистів. Відсутність належного контролю на кордонах, звісно, не подобається цивілізованому світу, викликає справедливі нарікання з боку європейських країн. Не може це бути прийнятним і для нас.
Правда, одними силовими методами це зло подолати неможливо. Потрібна ціла система заходів. Податки не повинні «заганяти» підприємця в тінь, що відбувається тепер в Україні, а навпаки — сприяти легалізації бізнесової активності. Це, погодьтеся, складне рівняння з багатьма невідомими.
— Через рік-півтора без візи потрапити українцю в Угорщину чи Польщу буде вже неможливо. Ще швидше запровадили візовий режим з Україною Чехія, Болгарія, Словаччина. Очевидно, це створить певні незручності для наших співвітчизників?
— Багато залежатиме і від нас самих. Наскільки зуміємо домовитися з Євросоюзом і з новими його членами — нашими сусідами — про те, щоб перетин кордону для наших співвітчизників не став обтяжливим. Тобто, має розширитися мережа консульських установ в Україні. І насамперед — у прикордонних областях. Щоб наші співвітчизники, які там проживають, могли без зайвих клопотів, на основі спрощених правил і документів, перетинати кордон для ділових, культурних, спортивних чи родинних контактів. Щоб якомога більше наших співгромадян, які в тому зацікавлені і мають для того законні підстави, могли отримувати багаторазові візи, на рік чи навіть декілька років. І тепер зусилля з боку України спрямовані на те, щоб мінімізувати наші проблеми у зв’язку із запровадженням візового режиму нашими західними сусідами. Ми шукаємо компроміс з Європейським союзом, який не суперечитиме інтересам і законодавству обох сторін.
— Що ви можете сказати про можливу зацікавленість західних інвесторів українським нафтопроводом Одеса — Броди? Адже каспійська нафта потрібна і Центральній, і Західній Європі?
— Таке зацікавлення і навіть політична підтримка справді є. Але говорити про якісь конкретні пропозиції з боку Євросоюзу чи окремих країн, які до нього входять, не можемо. Наше завдання зацікавити економічно наших ймовірних партнерів, щоб вони знали, на який прибуток можуть розраховувати у майбутньому і що насамперед гарантує такий зиск. Я особисто вірю, що проект нафтопроводу «Одеса — Броди» очікують добрі перспективи, і він стане одним з найвиразніших елементів інтеграції України у європейський економічний простір.
— Українська держава уже, звісно, не terra incognita для більшості європейців. Насамперед для політиків, людей ділових кіл, спортсменів... І все-таки ще недостатньо інформації про нашу країну потрапляє в західноєвропейські ЗМІ. Тим паче, позитивної. Як представництво України при ЄС виправляє цю ситуацію?
— Бачите, одних наших зусиль для цього явно недостатньо. Потрібна систематична робота і державна програма щодо посилення іміджу нашої країни за кордоном. Тим паче, що в нас є чим гордитися і є що репрезентувати світовій спільноті. Буквально кілька тижнів тому в інтернетівській мережі з’явився офіційний веб-сайт представництва України при ЄС. На ньому можна знайти найважливішу інформацію з усього спектра відносин між Україною й ЄС.
— Соціологічні опитування, які проводять в Україні, засвідчують: майже 60 відсотків українців підтримують наближення нашої країни до ЄС і загалом інтеграцію в Європу. Чи можна стверджувати, що наше суспільство усвідомило необхідність, невідворотність такого кроку?
— Це справді доволі промовистий показник. Та не можна цим тішити власні амбіції. Навпаки — треба посилювати в суспільстві роз’яснення необхідності вступу України в ЄС. Причому робити це серед усіх верств населення. Наші співвітчизники мають бути готовими до того. Зі вступом в ЄС ми не тільки значно розширимо свої можливості — економічні, освітні, культурні, а й делегуємо цій авторитетній організації цілий ряд своїх повноважень. Тут нам багато про що треба знати, зокрема, яким чином формують в ЄС політику підтримки окремих галузей: вугільної, машинобудування чи транспорту, на яких принципах будується регіональний розвиток і як можна отримати доступ до коштів, з допомогою яких стимулюють цей розвиток. Дуже важливо, щоб наші співгромадяни знали, який рівень соціальних гарантій і свобод отримають вони після вступу України в Євросоюз. І яким стане вплив нашої країни, як члена ЄС, на прийняття тих чи інших рішень. Таку роз’яснювальну роботу слід вести на всіх рівнях, так би мовити, ешелоновано. Звісно, насамперед через вітчизняні ЗМІ, а також через освітні програми: від шкільних — до університетських. Тільки такий «всеобуч» дасть нам змогу залучити якомога ширші верстви населення до євроінтеграції.
