Україні необхідна активна національна політика в медичній сфері — ця галузь передусім потребує глибокого реформування. Про це заявив недавно Президент Віктор Ющенко в Національному інституті хірургії й трансплантології ім. Олександра Шалімова. Глава держави підкреслив, що медицина повинна бути «національним пріоритетом номер один» на всіх рівнях. Навколо цього питання, за його переконанням, повинні бути консолідовані й всі зусилля суспільства. До речі, говорячи про фінансування галузі, гарант відмітив його щорічне збільшення протягом останніх трьох років на 28—32%. Разом із тим, констатував Президент, зараз в Україні сформована затратна медицина, яка містить квадратні метри, але не забезпечує ефективного лікування. Ситуацію змінити можна, й це зовсім нескладно, переконувала «День» медик за освітою «нашоукраїнка» Лілія Григорович, яка, до речі, і супроводжувала Президента під час його недавньої «медичної» екскурсії.
— Пані Ліліє, чи не вперше на фоні другосортних проблем, про які говорять кандидати в депутати, нарешті, прозвучало щось важливе — загроза депопуляції. Віктор Ющенко, виступаючи днями на Всеукраїнському форумі «Наша мета — здорова людина, здорова нація», підкреслив, що населення України невпинно скорочується, і якщо в 1993 році в Україні проживало 52,2 мільйона осіб, то на сьогодні — 46,6 мільйона. За цей час Україна втратила населення більше, ніж за роки Великої Вітчизняної війни, і якщо така тенденція збережеться, то в 2010 році в Україні залишиться всього 35 мільйонів осіб. Можливо, риторичне, але, проте, актуальне запитання: куди йдемо, до чого прийдемо?
— Ви абсолютно праві, коли саме так формулюєте запитання... Знаєте, насправді, якщо ми на рівні держави не робитимемо радикальних заходів, то в 2010 році нас дійсно залишиться 35 мільйонів. Це, погодьтеся, вельми негативний прогноз, і, по суті, країна, яка не має здорового людського ресурсу — це неуспішна країна з будь-якими мовними й іншими перипетіями. І ніяка реформа ніякої галузі, ніяка навіть найкраща програма тут не допоможе. Одним словом, національного прориву в державі з хворим суспільством не станеться.
— Вельми й вельми невтішно. І що нам робити?
— Якщо взяти здоров’я людини за 100%, то 51% залежить не від медицини. Від медичної галузі, від лікування залежить усього 10% нашого здоров’я. Все інше — це навколишнє середовище, спосіб життя, генетичні чинники. Тобто ми завжди говоримо тільки про лікування хворого, а Президент вів розмову про збереження здоров’я здорової людини. Ось про що сьогодні необхідно говорити! І це коштує не так і багато.
На першому місці в Україні, як й принципі і в усьому світі, стоять серцево-судинні захворювання. І ключову роль тут грає куріння, зловживання алкоголем, нераціональний спосіб харчування. Ось маленький приклад. Фінляндія заборонила куріння в публічних місцях, і через рік на 11% поменшала кількість інфарктів. А що сталося? Усього — нічого: люди почали дихати чистим повітрям. Ми готові вкладати величезні кошти в медичні установи, лікувати людей, що перенесли один або два інфаркти чи інсульти, а виявляється, це так просто — виконувати закон. Закон про обмеження або заборону куріння. Ось ще один приклад. Одна з європейських країн ухвалила закон про заборону куріння. Це Італія. Було попередження, що закон вступає в дію, наприклад, із 01.01.07. У 00:05 поліцейський затримав першого курця, який курив у недозволеному місці й оштрафував його. Про цей випадок відразу дізналася вся Італія.
А ми готові лише кричати: «Рятуйте хворого!», «Рятуйте медичну галузь!» тощо. Безумовно, на медицину, як того вимагає ООН, необхідно давати не менше 5% ВВП, бо якщо десять років потримати медичну галузь на меншому показнику, ця галузь буде стагнаційною й фактично непоправні втрати будуть при лікуванні хворих. Однак є запитання номер два: а як ми користуємося цими коштами? У нас кошти ходять за ліжком, за установою, а вони повинні ходити за пацієнтом.
— Знаєте, напевно, навіть найпереконаніший оптиміст не може собі уявити, що в нашій медицині таке можливе... Це щось, пробачте, на межі фантастики.
— У нас 49 стаття Конституції, можливо, найкраща в Європі, але вона мертва. Мертва тому, що вона не несе правдивої інформації. Цитую: в державних і комунальних установах захисту здоров’я медична допомога надається безкоштовно. Фантастика! Всій Європі втерли ніс. І що далі?
49 стаття Конституції була б чесною, якби вона несла правдиву інформацію: в державних і комунальних установах охорони здоров’я надається безкоштовно. А далі три маленьких слова в доповнення: в межах бюджетного фінансування. Крапка. А далі, чого нам не вистачає до шести, семи або восьми відсотків ВВП, ми додаємо шляхом, наприклад, упровадження загальнообов’язкового державного медичного соціального страхування. Ви розмовляєте з автором цього багатостраждального законопроекту, який ось уже третє скликання ВР не може пройти через парламент.
— А чому не може пройти?
— Із банальної причини: ми не маємо 226 пальчиків, які натиснуть кнопочку «за». Чому? Бо лобіюють приватні страхові компанії. У нас є дві концепції страхової медицини. Першу сповідує пані Бахтєєва (Партія регіонів. — Авт. ). Вона є автором закону про комерційну модель медичного страхування. Її закон називається «Про загальнообов’язкове, державне медичне страхування». Слово «соціальне», як бачите, тут, на відміну від нашого законопроекту, не звучить. У чому різниця? Комерційна модель у кінцевому результаті випустить на арену кілька страхових компаній, які боротимуться між собою за право страхування депутатів, співробітників МНС, пожежників, залізничників і так далі. Але хто страхуватиме жителів умираючих сіл, скажімо, південних степів України? Такі люди, згідно із законом пані Бахтєєвої, нікому не потрібні. У нашому ж законі передбачено, що за пенсіонерів, дітей, безробітних, інвалідів страховий внесок оплачує держава. У результаті виходить: здоровий — за хворого, багатий за бідного і в результаті виграють усі. Це та модель, яку розумний батечко Бісмарк упроваджував в Європі. Тому я дуже сподіваюся, що в майбутньому парламенті буде сформована демократична більшість, яка дасть зелене світло саме соціальній моделі страхування. У цьому немає сумнівів, оскільки й «Наша Україна», і БЮТ підтримують таку модель. Цей закон, до речі, дасть не тільки збільшення коштів, передбачених на лікування, діагностику, забезпечення апаратурою. Це дозволить розрахувати: скільки й на що ми можемо виділити коштів, як ці кошти раціонально розподілити, оскільки паралельно ще йде інший закон «Про самостійний, некомерційний статус медичних установ». Якщо ми ці два законодавчих акти проведемо, а ще, скажімо, проголосуємо закон про лікарняне самоврядування, то я вважатиму, що та частка реформування медичної галузі, від якої залежить усього-навсього 10% здоров’я наших громадян, буде виконана.
— А як же інші відсотки?
— 51% здоров’я нашої нації залежить від способу життя. У країнах Європи рівень смерті серед молоді, який в 1970 роках був вельми високий, впав на 25—30%. Чому? Бо молодь там не п’є пиво, як у нашій рекламі, а сидить у спортзалі. Через це Президент акцентує увагу на тому, що ми повинні розробити державну програму, що популяризує здоровий спосіб життя на законодавчому рівні. Президент зупинився на причинах, які дуже шкодять здоровій людині. На першому місці — куріння. На другому — зловживання алкоголем. На третьому — неправильний спосіб харчування. На четвертому — обмеженість у русі. Сьогодні наша країна дуже потребує того, щоб програма здорового способу життя суспільства була розроблена й затверджена.
— Скільки на це необхідно часу й коштів?
— Насправді це коштує зовсім не багато. Що, скажіть мені, коштує більше: будівництво спортивних майданчиків у навчальних закладах чи тривале лікування ракового хворого? Зрозуміло, що побудувати майданчики набагато дешевше й ефективніше. Збереження здоров’я здорового важить дуже багато, а коштує дуже дешево, але про це чомусь ніхто не говорить.
Ще хочу сказати кiлька слів про туберкульоз і СНІД. Це ті хвороби, які забирають безліч життів. Адже туберкульоз — це соціальна проблема! Дайте людині належні умови життя, і все буде нормально. У країнах Балтії туберкульозом займається Міністерство соціального захисту, а не міністерство охорони здоров’я. Те саме стосується і ВІЛ/СНІД. Це хвороба моралі. І всі ці хвороби дуже складно й дорого лікувати, але легко й дешево попередити...
— Пробачте, а можливо, потрібно почати з того, що наші політики популяризуватимуть українського лікаря й медицину загалом? Можливо, потрібно лікувати коліно в Україні, а не Іспанії; можливо, можна пройти реабілітаційний післяінфарктний курс у Феофанії, а не в Німеччині...
— Ви абсолютно праві... Річ у тім, що референдум проводити проти НАТО, хоч це людей абсолютно не цікавить, вони готові завжди. А людей, від Луганська до Закарпаття, цікавить: по-перше, рівень життя, по- друге, забезпечення охорони здоров’я. Але в нас, бачте, коли заболить прем’єрське коліно ми нічого й нікого не боїмося, не соромимося й лікуємо його в натовській, іспанській Барселоні. А на референдум ми не виносимо питання про те, як зробити нашу медицину якісною й доступною, ми виносимо питання про вступ у те саме НАТО. Тому я хочу віддати належне Президенту, який сьогодні, на фоні всієї цієї дешевої політико-сорочинської ярмарки, говорить про речі, які дійсно хвилюють серця українців. Але багато політиків цього не бачать. Вони думають про те, хто кого крутіше обізве, хто кому крутіше дасть під дих...
З огляду на це, я вважаю, що референдум щодо НАТО — це суто політична, затерта, виборча «фішка», не більше. Судячи з усього, вони нічого нового вигадати, не можуть. Спочатку ставили помаранчеві намети — тепер сині. Спочатку в’язали помаранчеві стрічки, тепер в’яжуть сині. Спочатку був «помаранчевий» Майдан — тепер «синій». Тільки є одна різниця: тоді це було закликом душі, тепер — гаманця. Я лише благаю Бога, щоб наш народ був сильним, оскільки ми живемо в еру інформаційного суспільства, і тільки та людина є успішною, яка має інтуїцію й аналітичне мислення. Тому благаю Бога, щоб інтуїтивно українці викидали з пам’яті не тільки рекламу сигарет і алкоголю, але й рекламу всіляких політичних пасток.
Я дуже багато їжджу Україною. Є деякі села, що живі на третину, бо ми не встигли... Але, разом із тим, є дуже багато місць, де ми встигли. І коли в Ромнах, Конотопі або навіть маленькій Бурині дітей так багато, що потрібно відкривати садки, які колись, пробачте, здуру позакривали, я радію. Вперше за 16 років, у 2006 році, ми не мали тотального, провального падіння демографічних прогнозів. Ми мали трохи більшу народжуваність і навіть трохи меншу загальну смертність. Але це, питається, зробив Президент хіба за допомогою парламентської більшості? Ні, всупереч їй. Два з половиною роки Президент працює без підтримки парламенту. Ніколя Саркозі обирали три місяці тому, а три тижні тому підтримали пропрезидентську більшість. У Міхаіла Саакашвілі — пропрезидентська більшість, у президента Путіна — пропрезидентська більшість.
Я не кажу про рівень демократії в цих країнах, однак, на відміну від цих трьох президентів, свою програму Віктор Андрійович виконує не завдяки волі парламентської більшості, а всупереч їй. Один приклад: пам’ятаєте, як у грудні минулого року Азаров хотів забрати допомогу при народженні дитини? Пам’ятаєте, які «красиві» слова він тоді говорив? За 16 років ми ще ніколи не мали її — народом даної парламентської більшості, без недоторканності, пільг і привілеїв. Без якісних виконавців навіть найпрогресивніші програми залишаться лише якісно надрукованими брошурами...
— Ви вимовили слово «якість». Нинішні вибори, у тому числі й Президентом, презентувалися й презентуються як очищення влади, як її оновлення. Ви аналізували списки провідних партій? Ви можете завірити, що ті, хто сьогодні є фігурантом виборчих списків-2007, дійсно очистять, а не навпаки — ще більше забруднять політику?
— Наші політичні сили умовно можна поділити на три види. Перший вид — це ті, хто сповідує культ влади. Другий — ті, хто сповідує культ персони. І третій — це ті, хто сповідує культ України. Блок НУ—НС відноситься до третього виду. Так, у нас були помилки, але помилок не робить тільки той, хто не працює. Але ми народ чули, помилки визнавали й виправляли й тому очищення дійсно є. Що ж до інших політичних сил... Знаєте, минулого року, коли був обраний новий парламент і все почалося з того, що Партія регіонів дуже довго блокувала трибуну, у парламентських боях брав участь деякий житель Луганщини пан Пенчаєв. Ви собі можете уявити, що до сесійної зали зайшла людина, яка не має ніякого відношення до депутатства для того, щоб помахати кулаками!? Та такого за 16 років не було. А чому дивуватися, якщо в списку Партії регіонів числиться обслуга, охорона, масажисти тощо. Ця політична сила не збиралася і, судячи з усього, не збирається очищатися й оновлюватися. Щодо якості політики... Ну давайте подивимося, що сьогодні є топ-новинами? Говорять про те, хто, де й скільки украв, вчинив рейдерське захоплення тощо. А хіба ми чуємо, щоб хтось щось віддавав? Ні. А ось 155 людей віддали. Вони віддали свої мандати. Мені приємно доповісти вам, що знову-таки нашоукраїнці очолили процес виходу з парламенту. За нами пішли й бютівці. Я також маю честь доповісти, що є четвертою, хто отримала свою трудову книжку й пішла з парламенту. Чому? Бо в лікарнях працювала, у студентських будівельних загонах працювала, але в політичному борделі, де торгують совістю й честю, працювати не збираюся. І в зв’язку з цим можу сказати, що звільнення від мандатів — це не подвиг. Подвиг — це коли під час Великої Вітчизняної війни віддавали життя. Це був сильний і чесний крок на фоні безчестя. Я дуже радію, що знайшлися 155 людей, які, пробачте, не спаскудилися. Я вважаю, що ми рухаємося в правильному напрямі і нова якість нової, народом обраної, а не купленої коаліції дасть новий якісний поштовх і в суспільстві. Риба не тільки гниє з голови, її потрібно й чистити з голови, й ми це почали.
— Майдан. Скоро три роки. Чим для вас персонально був Майдан, які уроки Майдану винесла для себе Лілія Григорович і «помаранчеві» загалом?
— Майдан — це унікальна планетарна дія, яка дала старт новому якісному шляху для України. А в Святому Письмі говориться: «Дорогу подужає той, хто йде». З огляду на це, я не зневіряюся, що комплекс гетьманства вилився в події літа минулого року. За одного битого — двох небитих дають. Ми — биті, тому навчені, і друга спроба створення демократичної коаліції буде швидкою, успішною, а наші дії будуть чіткими й визначеними.
Майдан поставив перед нами мету: належне життя народу в цій країні. Щоб виконати будь-яку роботу, необхідний інструмент. Інструментом для виконання доручень Майдану є демократична вертикаль влади. Та, заради Бога, коли я чую, що наші люди такі розчаровані, бо вони, знаєте, два тижні побули на Майдані! Так, побули. Першому поколінню випало два тижні Майдану. Так, був дискомфорт, мокрі ноги, але було ж і багато щастя, радості, пісень, теплого спілкування. А ось нашим батькам випало п’ять років Великої Вітчизняної війни, де була смерть, де були поранення, де були сльози непоправних втрат. А дідам нашим випав Голодомор, а ще комусь Берестечко, Крути... Тому, я вважаю, що бути розчарованим — це погана мода. Нехай кине в мене камінь той, хто скаже, що ми сьогодні перебуваємо на найтрагічнішому відрізку нашої історії. Та ні! Ми зараз на суперечливому, однак, вельми перспективному відрізку нашої історії. І, нарешті, у Святому Письмі сказано: «Віра камінь кришить». Так нехай за нашою вірою нам віддасться: і 30 го, і далі...
P.S. Днями Лілія Григорович святкувала свій день народження. «День» приєднується до всіх поздоровлень, що надійшли на адресу іменинниці, і бажає вам, Ліліє Степанівно, як людині, що йде, легко й безперешкодно подолати шлях...
