Природа обдарувала Євгена Оскаровича Патона блискучими здібностями, феноменальною працездатністю, а ще — залізним характером і абсолютною цілеспрямованістю. Він ніколи не мав сумніву в тому, що прийшов у цей світ виключно заради того, щоб перекидати мости. Євген Оскарович Патон був віце-президентом АН УРСР, Героєм Соцпраці, професором КПІ, директором Інституту електрозварювання, який він створив.
У 58 років Євген Патон усвідомив (одним із перших у світі) значення електрозварювання для мостобудування й набув новий фах — «став зварником» та засновником вітчизняної школи зварювання. Ним були запропоновані методи й технології підвищення міцності швів, а також ідея автоматизації зварювання: для підвищення швидкості процесу. Електрозварювання почали широко використовуватись в інших галузях — при спорудженні трубопроводів, великих цистерн, а з часів війни — у воєнній промисловості. Програми, технічні пропозиції академіка Патона підписував «сам» Сталін.
Євген Патон народився 1870 року в шляхетній аристократичній родині. Його хрещеними були Їх високості великі князь та княгиня. Дитинство проминуло в Ніцці, де його батько працював російським консулом. Дід Патона брав участь у війні 1812 року, дослужився до генерала. Батько почав кар’єру як військовий інженер, але після Кримської кампанії полковником пішов у відставку і служив дипломатом. Старші брати Євгена навчалися в Пажеському корпусі — готувалися до придворної кар’єри. Цим шляхом мав іти також Євген. Та вийшло інакше. Вже в гімназії він виявив неабиякі здібності до науки, а до того — вміння невтомно працювати, «сидіти за письмовим столом стільки, скільки потрібно». Він також намагався бути першим — в усьому. Вищу освіту Євген здобув у Дрезденському політехнічному інституті; пізніше екстерном отримав диплом Петербурзького інституту інженерів шляхів. А 1904 року молодого дуже кваліфікованого інженера та вченого було запрошено до Києва: створити при Київському політехнічному інституті кафедру мостів. З того часу Патон став киянином і залишався ним протягом майже 50 років — до кінця свого життя.
Як склалися стосунки Євгена Патона із радянською владою? Ще під час революції 1905 року Євген Патон вирішив для себе, «що політика й усяке громадське життя мене просто не стосуються. Моя справа — лекції, підручники, мости». За його власними словами, після 1917 року «представники нової влади спочатку підозріло приглядалися до таких людей, як я. Приглядався до них також я». Вирішило справу скоріше за все те, що шквал війн та революцій позносив у країні сотні мостів, які терміново треба було відбудовувати. «Нагорі» добре розуміли, що Євген Патон, з його аполітичністю та пристрастю до роботи, — дуже необхідна й зовсім безпечна людина. В результаті маємо надзвичайний феномен — «старий спец», аристократ став улюбленцем нової влади, від якої постраждало стільки його колег. Прихильність та підтримка влади дали Євгенові Патону найбільшу перевагу в житті — працю, в якій він «звик бачити сенс свого життя».
