Пам’ятаєте відому фразу з легендарного фільму Георгія Данелії «Міміно»: «Така особиста неприязнь у мене до потерпілого, що просто їсти не можу»? Схоже, такий настрій охопив частину українського суспільства. Мало не щодня на стрічках інформаційних агентств з’являється інформація, що в тому чи іншому регіоні знову «потерпів» бігборд Януковича. До того ж такі випадки трапляються як на Західній Україні, так і в «традиційних» областях Партії регіонів, приміром у Луганську.
Але особливо вирізняється інцидент на Волині. На президентський бігборд вчинив напад 73-річний дідусь. Він, намотавши ганчірку на палицю, коричневою фарбою замальовував зображення гаранта, продовжуючи дії своїх попередників, які вже до цього закидали фарбою бігборд на автошляху Київ — Варшава.
Дідусь пояснив правоохоронцям, буцімто до таких дій його спонукало те, що він не може бачити це зображення, а також не вважає Віктора Януковича Президентом України.
Тим часом Юлія Тимошенко навіть у Качанівській колонії залишається хедлайнером українського політикуму. То тюремники не хочуть давати їй ходунків, то хочуть перевести до іншої колонії — заховати якомога далі від Євро-2012, то не пускають до неї французького посла з прав людини. Більше того, вперше після виборів 2010 року Юлія Тимошенко рівно на три відсотки випередила Віктора Януковича в президентському рейтингу. Вочевидь, зіпсований рейтинг Віктора Федоровича і знущання з бігбордів — це речі взаємопов’язані.
Що спонукає людей до такої творчості? І до чого призведе такий некерований викид народного невдоволення? Міркують провідні українські соціологи Віктор Небоженко і Євген Головаха.
Віктор НЕБОЖЕНКО, директор соціологічної служби «Український барометр»:
— Річ не в підвищенні рейтингу Тимошенко, а, скоріше, у зменшенні поваги до чинної влади і до президента. А паралельно цьому люди відчувають, що сьогоднішня опозиція не виконує своєї ролі. Афганці, чорнобильці, потужна політична критика в інтернет-спільноті і нарешті масове народне знущання з біѓбордів — все це ланки одного ланцюга. У чому проблема спецслужб і міліції? У тому, що вони не можуть знайти єдиних замовників і джерел. Просто в кожній області люди, не знаючи одне одного, вчиняють акт вандалізму щодо біѓборду, який вони сприймають як форму панування і зверхності. От і все.
Востаннє це було 20 років тому, коли закидали радянські символи і плакати. Це було під час перебудови, коли різко знизився престиж КПРС. І тоді теж спецслужби й міліція не знали, що робити. Тому що змови немає, опозиція не діє, а люди таке чинять.
І цей вияв народного невдоволення поширюватиметься й далі. Він поширюватиметься на державні установи, на окремих чиновників. Це свідчення того, що опозиція не діє, а невдоволення владою зростає.
Чи здивує нас на цих виборах виборець на південному сході? Він просто відмовиться брати участь у виборах, а влада просто скористається цими «порожніми» голосами і намалює той результат, який їй потрібен. Я навіть передбачаю, що явка у Східній Україні вперше буде не більш як 25% відсотків.
Гадаю, тільки-но рейтинг головної особистості Партії регіонів Віктора Януковича впаде нижче 10%, миттю розпочнеться переорієнтація середнього ешелону бюрократії, силовиків та інших. Ті ж самі «тушки» і мажоритарники так само, як за часів Кучми, дуже швидко зорієнтуються в політичній кон’юнктурі. Це виявлятиметься, передусім, у формах саботажу. Президент приходитиме в Раду з якимись своїми законопроектами, а вони чомусь не набиратимуть потрібної кількості голосів. Все це вже було в нас з 1994 по 1999 рік.
Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук, заступник директора Інституту соціології:
— Що таке зниження рейтингу? Це зниження популярності. Це накопичення невдоволення. Звідси й виникають різні форми протесту. Одна з них набула такого характеру. Наскільки це «здорова» форма протесту? У принципі, це акт вандалізму, заподіяння певного збитку майну. Але якщо це набуває масового характеру, то це привід для влади замислитися, що власне штовхає людей на такі от протизаконні дії. Вочевидь, відбувається певна екстремізація настроїв.
Щодо майбутніх парламентських виборів, то робити прогнози зарано — там є значна кількість тих, хто не визначився. Загальна тенденція така — влада втрачає електоральні позиції. І ця тенденція виникала не протягом місяця, вона вже понад рік спостерігається. Якщо ця тенденція збережеться, то опозиція матиме гарні шанси на перемогу. Але щось конкретне казати зарано. Хоча вже зараз помітно, що в Регіонів не буде більшості за пропорційною частиною виборів. А мажоритарка — це дуже складно. З нашою мажоритарною системою, гадаю, ніхто не розбереться до пуття. Хоча зрозуміло, що в «традиційних» областях Партії регіонів з ними можуть конкурувати лише комуністи.
На жаль, у нас мажоритарну систему більш розуміють як можливість маніпуляції виборцями, ніж як можливість дати виборцеві справжнього депутата.
Я б висловився так: на Південному Сході люди уникають конкретної відповіді. Вони створюють невизначеність. Вони можуть здивувати низькою явкою чи проголосувати більше, ніж зазвичай, за комуністів. Але до виборів ще великий термін. Його ще треба прожити. У будь-якому разі вже не буде того, що два роки тому — такого одностайного голосування Південного Сходу.
