25 травня разом з виборами президента херсонці обиратимуть нового очільника міста. 2012 року, після того, як колишній мер Володимир Сальдо був обраний депутатом Верховної Ради від Партії регіонів, Херсон залишався фактично без повноправного міського голови. А спроби тодішньої опозиції призначити позачергові вибори ігнорувалися і затягувалися регіоналами. Понад рік обов’язки мера виконувала екс-секретар міської ради Зоя Бережна. Однак під час всеукраїнських протестів на майданах вона не витримала тиску суспільства і пішла у відставку. Нині в.о. міського голови є голова обласного осередку «Батьківщини» Володимир Миколаєнко.
Усього на посаду голови міста претендують 15 кандидатів. Серед них є як відомі в місті особи, так і відверті аутсайдери. В умовах скорочених термінів підготовки кампанії та реакції на події на сході України кандидати намагаються донести до містян свої програмні засади і сподобатися виборцям. Однак способи переконання виборців — не відрізняються прозорістю і чесністю. Дешева політична реклама і старі популістські лозунги, спекуляція на темах загального добра і порядку, «чорний» агітаційний матеріал, взаємні звинувачення один одного у шахрайстві і підкуп виборців — такі риси місцевої херсонської політики. І це — після жахливих зимових подій на майданах і під час військової агресії проти України. Здається, що місцеві політтехнологи не хочуть змінюватися разом із свідомістю людей, яких уже не так легко заманити спокусливими обіцянками і красивими картинками.
Окремо в цьому процесі «відзначаються» місцеві ЗМІ. Разом з матеріалами про єдність країни, вони не гребують відвертою «джинсою» від комуністів або регіоналів, які ще кілька місяців тому голосували у міській і обласній радах за розгін Майдану, введення надзвичайного стану. Ті журналісти, які тоді прославляли «Беркут», не змінили загальної риторики. Додали лише агітацію за екс-регіоналів. А ось позиція інших видань, здавалося б, доволі об’єктивних — викликає подив і розчарування. Чи не кожен матеріал на тему місцевих виборів є замовним, хоча має нібито аналітичний характер. Це пояснюється просто. У невеликому обласному центрі деякі впливові бізнесмени не бажають втрачати преференції, отримані від попередньої влади. Самі ж регіонали і наближені до них прагнуть реваншу. Вони хочуть бачити в кріслі міського голови «свою» людину, тому влаштували неприховану травлю незручних опонентів. У такій ситуації місцеві медіа, особливо — інтернет-ЗМІ, втрачають позитивні бали, здобуті під час висвітлення революційних подій на Майдані. Тепер під виглядом плюралізму думок ці ЗМІ публікують «джинсу» від різних кандидатів. Головне тут — ціна питання. Часто це стосується і матеріалів від окремих політичних «експертів», які у своїх прогнозах малюють лідером того чи іншого претендента.
Як наслідок такої боротьби за останній місяць у Херсоні сформувалися кілька реальних кандидатів на посаду мера. Найвірогідніше 25 травня більшість голосів розділиться між в.о. міського голови Володимиром Миколаєнком, екс-секретарем міськради Зоєю Бережною, бізнесменами Олексієм Урсуленком, Станіславом Путіловим та Ігорем Семенчевим.
Популярність кожного з кандидатів має певне підгрунтя. Володимир Миколаєнко з перших днів Майдану брав участь в акціях протесту на місцевій площі Свободи. Ледь не щодня, навіть коли на херсонський Майдан приходило по 50 — 70 людей, він був серед них. Крім того, за весь час роботи у міській раді Миколаєнко не скомпрометував себе у корупційних схемах чи непрозорих махінаціях. Зі зростанням патріотичного настрою в Херсоні, він асоціюється у містян як чесний політик, який відстоює цілісність країни на посаді в.о. мера. Разом з тим, ефективність роботи депутатського корпусу під керівництвом Миколаєнка не є показовою. Свіжий приклад — останні сесії міськради, на яких колишні регіонали, а тепер члени нових фракцій блокують низку фінансових рішень. Зокрема, щодо виділення коштів на вибори міського голови. «Тінь» на Миколаєнка кидають і його заступники, які нещодавно вірою і правдою служили Володимиру Сальдо. Це — не найкращий піар для нової влади і причина обурення частини місцевих майданівців. Так само, як і відсутність бажання в.о. мера кардинально оновити склад начальників міських управлінь і департаментів. Утім, цьому є й об’єктивні причини: депутатів можна переобрати лише на виборах, а деяких скандальних чиновників екс-в.о. мера Бережна відправила у відпустку, що гальмує процес кадрових змін.
Упізнаваність Зої Бережної пояснюється її часом перебування на посаді колишнього в.о. мера. За майже півтора року публічної діяльності вона акцентувала увагу на естетичному вигляді міста. Організовували примусові суботники, локальні свята, висаджували квіти тощо. Бережна запам’яталася вмінням домовлятися з деякими опозиціонерами, за що її часто не підтримували навіть у своїй Партії регіонів. Екс-секретарка міськради також підтримувала благодійників і окремі громадські ініціативи, як-от популяризацію велоруху. Разом з тим, у важливих фінансових і комунальних питаннях Бережна приймала рішення, вигідні «своїм» бізнесменам і, зокрема, наближеним до В. Сальдо, креатурою якого завжди вважали Бережну. Сесії міськради проводилися з порушеннями регламенту і тиском на депутатів. Під час революційних подій вона не йшла на діалог з громадою і сприяла підтримці недолугих звернень до ВР і президента, які ще більше піднімали протести у Херсоні.
Щодо інших кандидатів можна сказати небагато. Всі вони — представники бізнесу. Станіслав Путілов очолює Херсонський механічний завод. Він відомий у місті як керівник свого підприємства, але — слабкий політик. За свою кар’єру він змінив кілька політичних партій. Проти нього грає відверта популістська кампанія, відсутність чітких програмних тез та вік кандидата. Станіславу Ісідоровичу — 71 рік. Так само не відзначається лідерськими політичними якостями й Олексій Урсуленко. Він — найбагатший із кандидатів. У декларації про доходи Урсуленко чесно вказав понад 30 мільйонів гривень прибутку від підприємницької діяльності. У місті цей бізнесмен відомий успішною популяризацією здорового харчування і способу життя. На цьому власне й була побудована його передвиборча кампанія до ВР 2012 року. Під час неї Урсуленко поступився Володимиру Сальдо з різницею у кількасот голосів. Це дало підставу громадським активістам звинуватити нинішнього кандидата в мери у здачі своєї перемоги Сальдо. Останній наростив перевагу в голосах на дільницях у виправних колоніях і спецлікарнях, а Урсуленко навіть не наполягав на перерахунку голосів і перший привітав опонента з перемогою. «Темною» конячкою в херсонській політиці раніше був Ігор Семенчев. Він непогано зарекомендував себе на посаді селищного голови Антонівки, що межує з Херсоном. Це молодий енергійний політик, який вів свою діяльність не в останню чергу завдяки вдалому бізнесу свого батька. Однак кар’єру Семенчева сильно зіпсував корупційний скандал, через який він був змушений переховуватися за кордоном. Тепер його популярність у Херсоні незначна.
КОМЕНТАР
Володимир МОЛЧАНОВ, експерт ХОО КВУ:
— Особливістю передвиборчої кампанії в Херсоні є відсутність або принаймні розпорошеність адмінресурсу. Прошарок херсонської господарської номенклатури встиг побити глеки ще за часів Януковича, не поділивши пересохлий фінансовий потік, через що іде на вибори кількома таборами. Із іншого боку, колишній опозиції так само забракло сил для перебирання влади. Замінивши першу особу міста, вона не спромоглася поміняти жодного з його заступників чи начальників управлінь. Другою особливістю виборів є ігнорування міських проблем як кандидатами, так і самими виборцями через загальнополітичну ситуацію в країні. Це призводить до набирання кандидатами балів на ототожненні себе з кандидатами у президенти або на непов’язаній з містом безпосередньо риториці. Наприклад, на антисепаратистських заявах.
Відсутність адмінресурсу однак не робить кампанію чистою. Місто заполонила відверта газетно-плакатна «чорнуха», а у виборчій комісії «помаранчева» меншість, небезпідставно підозрюючи «блакитну» більшість у підготовці фальсифікації шляхом друку додаткових неврахованих бюлетенів, їх заповнення «як треба», не придумала нічого ліпшого за використання тролінгу від свого технічного кандидата.
Через відсутність ідей для міста і прив’язку до кандидатів у президенти, кандидати конкурують переважно в межах двох електоральних полів. Миколаєнко — Путілов — Урсуленко — Базилєв живуть окремим життям від Бережної — Яременка — Рибакова — Халупенка. Гірін і Семенчев стоять осторонь і намагаються з допомогою реклами компенсувати відсутність політичного забарвлення. Найбільші шанси поки що у Миколаєнка, хоча, оскільки він нічого для утримання результату не робить, підсилення когось з конкурентів на його полі дає певні шанси комусь із представників протилежного табору.
