— Спадкоємицею яких традицій Києво-Могилянської академії ви вважаєте теперішню «Могилянку»?
— На мою думку, найяскравішою рисою, успадкованою від старої Києво-Могилянської академії, є бажання виховати в стінах університету українську еліту. Еліту духовну, наукову; еліту нашої культури. Другою традицією нашої культури, успадкованою нами, є те, що університет дає всебiчні, глибокі, серйозні знання. Третя — дуже серйозна і важлива, i майже відсутня в сучасних українських університетах — це традиція поєднання навчання й науки з культурою, з мистецтвом. Про це свідчить постійно діюча галерея мистецтв, вернісажі відомих українських художників і художників-початківців, що є важливою складовою виховання людини в широкому і високому розумінні цього слова. Ці риси, традиції старої «Могилянки», збережені і розвиваються в сучасному університеті «КМА».
— Відомо про дуже широкі міжнародні зв’язки НаУКМА. Академія співпрацює з десятками вузів Західної Європи, Америки, Канади. Що нового привнесла «Могилянка» в цьому питанні, бо ж не секрет — ви стали першопрохiдниками в цьому напрямку?
— Дійсно, широкі зв’язки КМА з університетами світу — це ще одна традиція, що виходить з ХVII—XVIII стст., бо відомо, що багато випускників і професорів Академії або вчилися, або викладали чи то співпрацювали з університетами тодішньої Європи. Багато з них знали європейські й старі класичні мови і це сприяло, безумовно, таким (кажучи сучасною мовою) міжнародним контактам. Цю традицію, на щастя, ми зберегли. Як це не може здатися парадоксальним, перевагою Академії є те, що вона не існувала в радянські часи. За нею немає вантажу радянської зашореності, замкненості, немає недоброї традиції дивитися підозріло на все закордонне. З самого початку відродження Києво-Могилянської академії був взятий напрям на сучасну європейську і світову вищу освіту. А таким чином ми мусили вийти на контакт, на співробітництво з університетами Європи, Північної Америки, познайомитися з їхнім досвідом і постаратися перенести, по можливості, на український грунт. Чому по можливості? Тому що і наше законодавство, і наші економічні можливості, і наш менталітет не завжди дозволяють у повній мірі (та й чи варто це робити?) копіювати досвід. Університет намагався і намагається взяти найкраще з європейської і американської моделей вищої освіти. І це відразу проявилося в тому, що університет відмовився від багатьох традиційних радянських методів навчання (форм і організації), системи вступу до університету. До речі, про вступ. Я не хочу нічого поганого сказати про радянську освіту (і там було достатньо хорошого). Але разом із тим вона хворіла невиліковними хворобами. До речі, і зараз українська вища школа продовжує хворіти. Перш за все: корумпованість, хабарництво. Це погано, аморально й відразу ранить, ламає молоді душі і сіє зневіру в будь-що. Бо коли людина бачить, що її незаслужено не зарахували в університет і поряд із тим зарахували бездарних людей, то втрачається віра в суспільство, у можливість чогось досягти. Отже, наш університет відмовився від вступних іспитів і перейшов на анонімне вступне тестування. Це є не просто форма, не є забаганка. Тестування дає можливість відібрати в університет здібну талановиту молодь. Моральна атмосфера в університеті від цього сильно виграє, тому що більшість студентів, ми знаємо за опитуваннями — 80—90%, на запитання, чому ви поступаєте саме в НАУКМА, відповіли, що «тут немає хабарництва, тут справедливо зараховують до університету». Але якщо від цих ніби зовнішніх ознак відійти, то принциповою рисою сучасного університету «Києво-Могилянська академія» є те, що ми готуємо не фахівців вузького профілю (колишніх радянських інженерів); завданням університету є дати глибоку, серйозну вищу освіту людині, виховати дійсно українську національну еліту, всебiчно освіченого громадянина. При цьому, звичайно, йому даються базові знання. У нас двоступенева система освіти; не формально, а фактично. Тобто перші чотири роки студенти вчаться в бакалавраті. А потім — в магістеріумі. В бакалавраті ми намагаємося дати базову освіту не дуже наполягаючи, так би мовити, на спеціалізації. Ми стараємося, щоб випускники бакалаврату були не тільки фахово підготовлені. Тобто, щоб вони були розвинені і виховані як люди інтелігентні; знали культуру, політику, соціологію. З другого боку, вони добре володіють комп’ютерною технікою, вільно володіють кількома іноземними мовами.
Умовно кажучи, є три кити, на які опирається високий авторитет випускників нашого університету. Це — грунтовні знання (грунтовні не тому, — як в цій пісні «від сесії до сесії»); студенти у нас вчаться постійно — система навчання рейтингова і вони повинні набрати певну кількість балів із кожного предмету. Студенти добре володіють комп’ютерною технікою і вільно — двома, а іноді й трьома європейськими мовами. І це дає можливість їм практично самостійно виходити на ринок праці. Поки що — це зовсім вільна ніша. Практично ні один університет України, як мінімум, не може похвалитися двома моментами — знанням мов і вільним володінням комп’ютерною технікою. Я маю на увазі університети класичного типу, не технічного. А от вже у магістеріумі в нас іде більш вузька підготовка. Але, знову ж, ми готуємо, як правило, людей до наукової роботи, до викладацької роботи. Можливі, звичайно, і інші сфери для застосування знань. Базова освіта – магістеріум — дає можливість працюючи, орієнтуючись на ринок праці, вчитись далі, займатися самоосвітою. Завдання вищої школи не в тому, щоб якомога більше втиснути знань, які тут же забуваються. Необхідно людину навчити працювати самостійно і займатися самоосвітою. Як правило, лекції у нас не пасивні; дуже активно проходять семінарські, практичні заняття. Студенти НАУКМА мають тиждень самостійної роботи – чого немає в будь–якому іншому університеті (кожного триместру). Вони багато працюють із рефератами, з ними часто проводять бесіди і консультації. І що основне – ми вчимо студентів працювати в бібліотеці. Зовсім недавно ми порівнювали, скільки ж відвідувань на одне місце. Приблизно в 10 разів у нас більше відвідувань, ніж у будь-якому іншому університеті. А раз студенти працюють в бібліотеці, то значить, працюють самостійно. Система «лекція – іспит» мало що дає в цьому плані. При всьому тому у нас відвідування (принципова наша позиція) є вільними. Зате семінарські і лабораторні заняття є обов’язковими, тому що там студенти набирають бали і відповідний рейтинг.
Отже, освіта в Києво–Могилянській академії будується на тому, що створюється фундамент серйозної підготовки, а вже далі йде спеціалізація. Тоді як радянська школа виховувала спеціалістів вузького профілю. Це був серйозний недолік; хоча й були певні переваги – чисто теоретично спеціаліст вузького профілю добре знає, як тоді жартували, «все про ніщо». Світовий досвід показує, що змінюються потреби суспільства, його замовлення, ринок праці. Між працею і тим, що людина заробляє, на Заході є досить жорсткий зв’язок – у нас, на жаль, цього немає – платять часто ні за що, а ніщо платять за роботу. Але українське суспільство потроху позбувається цієї недоброї традиції. Людина мусить розвиватися, мусить пристосовуватися до ринку праці, повинна займатися самоосвітою. Світовий досвід говорить: принципом освіти є її безперервність – умовно кажучи, від дитячого садочка до похилого віку люди вчаться, поки працюють, поки активно займаються громадською роботою.
— Які вимоги властиві сучасній «Могилянці» — при вступі й при навчанні?
— Принципом НАУКМА – при вступі і при навчанні, є відсутність будь-яких пільг. Якщо у вас є здібності, талант і вміння працювати – ви будете вчитися в Києво–Могилянській академії. Ви можете мати закінчену вищу освіту, незакінчену вищу освіту, можете бути медалістом – це не має при вступі ніякого значення. Ви повинні пройти вступне тестування. І якщо ви маєте знання – то будете вчитися в університеті. Відсутність пільг, відсутність цього атавізму колишнього радянського суспільства оздоровлює атмосферу в університеті, дає можливість відібрати здібних і талановитих студентів.
