Інтерв'ю «Дню» голова політради Партії регіонів Микола Азаров, як він сам признався, погодився дати тому, що «на відміну від макулатури, якої зараз більшість на газетному ринку, в газеті «День» з'являються серйозні аналітичні публікації, серйозні роздуми». Микола Янович вважає, що зараз треба обговорювати не одномоментні питання коаліції або скандали навколо СБУ, а говорити про системні речі — про ситуацію в економіці, про місце України в сучасному світі та її перспективи. Однак у ході розмови ці глобальні теми все одно зводилися до вже набридлого процесу створення парламентської коаліції, оскільки, на думку М. Азарова, економічні та політичні перспективи нашої країни залежать від того, хто прийде в український уряд і хто його очолить. «Треба рятувати країну», — вважає один із найпомітніших регіоналів і додає, що, крім професіоналів із ПР, втілити в життя антикризовий план не зможе ніхто. На які компроміси готова піти Партія регіонів, щоб стати учасницею парламентської коаліції та взяти участь в управлінні державою? Якою буде стратегія дій регіоналів в опозиції? Кому і навіщо знадобився «парад суверенітетів»? Про це в інтерв'ю «Дню» розповідає колишній глава Державної податкової адміністрації України (1996 — 2002), екс-перший- віце-прем'єр і міністр фінансів Микола Азаров.
ЕКОНОМІКА: ТЕНДЕНЦІЇ НЕГАТИВНІ
— Яка ваша оцінка сьогоднішніх економічних тенденцій?
— Я неодноразово говорив, що економічна ситуація в Україні розвивається в несприятливому напрямі. Насамперед різко знизилися темпи економічного зростання. Припинилося зростання промислового виробництва. За чотири місяці Держкомстат показує 0,4% — це цифра в межах похибки виміру. Імпорт дедалі більше заміняє вітчизняного товаровиробника. За перші чотири місяці цього року Україна в 11 разів (!) порівняно з відповідним періодом минулого року збільшила завезення бензину. Це означає, що наші власні нафтопереробні заводи різко знизили обсяги виробництва. Значно погіршилася фінансо ва ситуація на підприємствах, зросла кількість збиткових підприємств, знизилися прибутки. Нещодавно я читав інтерв'ю керівника Податкової служби, де він заявив, що план по доходах не буде виконано, оскільки різко зменшилася рентабельність роботи підприємств. До від'ємного сальдо торгового балансу (це різниця між експортом та імпортом, і вона досягла майже двох мільярдів за чотири місяці) додалося ще від'ємне сальдо платіжного балансу. Тобто країна вже витрачає більше, аніж вона може собі дозволити. І якщо ці тенденції нікого не насторожують, якщо відповідальні особи акцентують увагу на успіхах — це означає, що або вони не розуміють ситуації в економіці, або займаються тривіальною пропагандою.
— Усі уряди так робили, себто акцентували на успіхах...
— Ні, не всі. Наш уряд завжди досить чітко говорив про проблеми. Ми в грудні 2002 — січні 2003 року заявили, що немає підстав для підвищення мінімальної заробітної плати. Я зокрема виступав у Верховній Раді та пропонував доволі непопулярні рішення. Наш уряд у цей період добився перегляду вже прийнятого бюджету та значного скорочення державних витрат. Ми зробили це, оскільки розуміли: дефіцит державного бюджету знижує можливості для економічного зростання. А без економічного зростання неможливе зростання реального добробуту людей. Тому не всі уряди займаються пропагандою, відповідальні уряди завжди кажуть так, як воно є, і ніколи не спотворюють ситуації.
— Падіння економіки, про яке ви говорите, — це наслідок об’єктивних економічних процесів чи результат чиєїсь поганої роботи?
— Та ні, жодної об’єктивної реальності в цьому немає. Є абсолютно суб’єктивні помилки, допущені насамперед урядом Тимошенко. Адже саме дії уряду Тимошенко забезпечили таке від’ємне сальдо нашого платіжного балансу. Тут позначилося і зниження імпортних зборів, і відкриття внутрішнього ринку. Це призвело до спаду нашого товаровиробництва, орієнтованого на внутрішній ринок. Тому що коли відкривається наш внутрішній ринок, то ми повинні думати, що разом із перевагами для нашого покупця, які полягають у можливості більшого вибору, закриваються наші власні підприємства та знижується купівельна спроможність людей. І якщо сьогодні людині добре від великої кількості товарiв на ринку, то завтра їй погіршає, бо вона не зможе купувати на свою зарплату стільки товару, скільки купувала раніше. Другий чинник — дуже серйозний — це вже не лише суб’єктивна помилка уряду Тимошенко, це — системна помилка обох останніх урядів. Вона полягає в тому, що ці уряди не виробили нормальної грошово-кредитної політики разом із Національним банком. За один лише рік удвічі збільшилася грошова маса в державі. Якщо при нашому уряді вона становила 125 млрд. грн., то зараз грошова маса підскочила до 250 млрд. Тобто вдвічі більше обертається грошей, але вони нічим не забезпечені. Це призвело до того, що купівельна спроможність наших людей різко знизилася. Державна статистика орієнтує нас на 10% інфляції на рік, але ця статистика створюється за величезним переліком товарів, які населення практично не купує, і ціни на такі товари стабільні. А тим часом зросли ціни практично на всі необхідні товари, продукти та послуги. От і виходить, що реальна купівельна спроможність населення знизилася. Подивіться, як виросла ціна на газ. І якщо в цьому звинувачують Росію, то це неправда, бо з Росією треба було домовлятися. Треба було не робити з Росії ворога, а вести ту політику, яку ми проводили. Це — спільні економічні проекти, участь у Єдиному економічному просторі. І тоді ми могли б планувати модернізацію нашої енергетики — та навіть що завгодно планувати! А зараз ми вимушені стикатися з тим, що вичерпуються наші валютні резерви — валютні резерви Нацбанку зменшилися більше ніж на ,5 млрд. за короткий період...
— Якщо ми говоримо про тенденції, то які прогнози їх розвитку та від чого вони залежатимуть?
— Прогнози залежать від того, з якою програмою і хто прийде в український уряд, хто його очолюватиме. І якщо надалі триватиме політика «помаранчевого курсу» (я так для простоти розуміння називаю), якщо буде створена «помаранчева» коаліція, то я можу однозначно сказати: прогнози для розвитку економіки України будуть негативними. Більш того, вже зараз треба приймати антикризову програму дій, але ніхто її в тому уряді не прийматиме. Адже перед ними стоятиме те саме завдання, що стояло й раніше, — виграти вибори. Донедавна це були вибори 2006 року, тепер це будуть вибори 2009 року або дострокові вибори. Чи можливий у таких умовах нормальний інвестиційний клімат? Ні. У таких умовах отримає бізнес сигнали від уряду на стабільність, надійність, передбачуваність політики? Ні. Отже, як скорочувалися інвестиції в основний капітал (в півтора разу), так і скорочуватимуться, — це означатиме, що наша промисловість не оновлюється, не реконструюється, не модернізується. Назвіть мені за ці півтора року хоч один великий проект. У нас, наприклад, були такі проекти — введення в експлуатацію двох атомних енергоблоків, будівництво дороги Одеса — Київ, швидкісні поїзди тощо...
— А якщо буде широка коаліція?
— Я насамперед хочу пояснити, що я вкладаю в поняття «широка коаліція». Це коаліція, об’єднана розумінням того, що економіка України зараз перебуває в кризовому стані, а для того, щоб її вивести з кризи, необхідні дуже серйозні заходи, реалізація яких залежить від підтримки цих заходів парламентом. І ця підтримка має вимірюватися не 230-ма голосами, а щонайменше 270-280. І мінімум на три-чотири роки. Якщо буде створена така стабільна коаліція iз серйозною програмою, то з’явиться надія, що в кінці 2007-го ми отримаємо перехід на траєкторію швидкого зростання.
«БЕЗ ПАРТІЇ РЕГІОНІВ СТВОРЕННЯ СТАБІЛЬНОЇ КОАЛІЦІЇ НЕМОЖЛИВЕ»
— Ви читали матеріал в «Україні молодій» про ситуацію в СБУ?
— Я не читаю «України молодої».
— Там стверджується, що нібито голова СБУ Ігор Дріжчаний намагається налагодити контакти з представниками вашої політичної сили та представниками колишнього режиму. Що нібито були зустрічі І. Дріжчаного з Віктором Пшонкою, екс-прокурором Донецької області, якого називають у статті зв’язковим Ріната Ахметова. Що Дріжчаний нібито заблокував розслідування кримінальної справи за фактами розкрадання злочинними угрупованнями Донецького регіону податку на додану вартість у розмірі 1 млрд. грн., що були використані на кампанію Януковича тощо.
— Я нічого не знаю (а я все- таки входжу до керівного складу партії) про жодні контакти Дріжчаного з будь-ким із керівництва партії. А Пшонка до керівництва партії не входить... Якщо чесно, я не хочу обговорювати різні нісенітниці, зараз стільки дурниць друкують. Напевно, когось у помаранчевому таборі у світлі розподілу портфелів не влаштовує Дріжчаний на посаді глави СБУ. І його хочуть скомпрометувати, кинувши паралельно тінь на Партію регіонів. Не хочу обговорювати дурниць... Адже чому я дав згоду на інтерв’ю газеті «День»? Тому що, на відміну від макулатури, яка зараз переважає на газетному ринку, в газеті «День» з’являються серйозні аналітичні публікації, серйозні роздуми. Я можу не погоджуватися з думкою, висловленою в деяких публікаціях, однак вони написані аргументовано та грамотно. Усіх зараз цікавить проблема створення коаліції — але це тактичне завдання. Але ж перед Україною стоїть завдання глобальне — вижити в цьому жорсткому конкурентному світі, який слабаків не терпить. Україна як держава з’явилася недавно. По суті, ми перебуваємо на історичному старті. Які ж наші стартові умови, де ми зараз знаходимося і що на нас чекає через 5–10 років? Я хотів би, щоб такі теми переважали. Тому що з ким там Дріжчаний пив чай, про що він домовлявся і чи буде Дріжчаний головою СБУ — з погляду історичної перспективи абсолютно нічого не означає. Будь-яка влада — це скороминуще. А для простих людей і їхнього життя набагато більше значення має аналіз чинників, що визначають розвиток України, і правильні державні висновки з такого аналізу.
І в цьому сенсі я хотів би зазначити, що той стартовий потенціал, який мала Україна на початку шляху, за 15 років був розгублений. Ми не маленький острів, що спеціалізується на виробництві комп’ютерів, — ми дуже велика за європейськими, та й за світовими мірками країна з численним населенням. І цю величезну територію треба облаштовувати — потрібні дороги, інфраструктура, комунікації, лікарні, школи, вищі навчальні заклади... Країна, яка не розвиває всього цього, не має перспектив. Зупинімося, подивімося на пройдений етап й винесімо звідти уроки. І я саме це говорив Тимошенко, коли передавав їй справи. Я казав їй: так, у чомусь ми помилялися, чогось не зробили, але ти спершу розберися, з’ясуй логіку, за якою ми діяли, перш ніж ламати дрова. Але вона не прислухалася до моїх порад.
— Ви говорили про чинники, що визначають розвиток нашої країни. Що це за чинники? Зовнішньополітичний вектор — один із них?
— Абсолютизація «векторності» — це стереотип. Яке має значення зовнішньополітичний вектор? Китай хіба задається питанням, куди спрямований його вектор? Або Індія? Дуже важливо, щоб наші люди для початку усвідомили, що річ не в тому, куди прагне уряд або куди скеровує їх президент, а в тому, до чого вони самі прагнуть. Чи прагнуть вони жити добре та чи є в них стимули, щоб жити добре? Це дуже важлива складова державної політики в конкурентному глобальному світі — націлити людину на те, щоб вона прагнула жити краще, максимально використала свої можливості. Ми ж увесь час віримо в царів, думаємо: ось прийде хороший Ющенко і щось змінить. Та не змінимо ми нічого, поки наші люди не зміняться, самі не захочуть жити краще, більше працювати, а влада їм у цьому допоможе, створить відповідні умови. От чому я говорю про інфраструктуру, вищу освіту, культуру. Обмеженій людині багато не треба: випила чарку, закурила — і щаслива. Чи може така людина побудувати європейський рівень життя? А нам треба наздогнати Європу...
— Тоді на які компроміси готова піти Партія регіонів, щоб стати учасницею парламентської коаліції та взяти участь в управлінні державою?
— Наш варіант коаліційної угоди відправлений усім партіям, які пройшли до парламенту, у тому числі й «Нашій Україні», там ми все виклали. Ми говоримо, що всі спірні питання сьогодні повинні вирішуватися на всенародних референдумах. Спірне питання НАТО? Як народ вирішить, так і буде. А ми на такому референдумі займемо свою позицію. Спірне питання землі? Те саме. Однак «Наша Україна» вважала за краще вести переговори про помаранчеву коаліцію. Щасливої дороги! Якщо ухвалили таке рішення, нехай тепер несуть за нього відповідальність. Моя ж позиція, яку я весь час викладаю, і в керівництві нашої партії вона отримує підтримку, — що нас повинні попросити взяти участь у виведенні України з кризи. Адже крім нас, ніхто цієї антикризової програми не реалізовує. Професіоналів такого рівня, яких має у своєму розпорядженні ПР, у помаранчевій коаліції немає. Та й неможливе без Партії регіонів створення стабільної надійної коаліції на кілька років.
— Переговори з «НУ» тривають? Тому що з вашої сторони про них постійно кажуть, а в «НУ» так само постійно заперечують.
— Наш лідер постійно веде діалог із Президентом. От і сьогодні вони розмовляли по телефону. Не про погоду ж вони розмовляють. Отже, це переговори. Комусь не хочеться, щоб ми вели такий діалог, але це немає значення. Якби в нас була фракція чисельністю 10-15 осіб, нашу думку можна було б ігнорувати. Але за нами — половина країни. Тому в кожному серйозному питанні Президент вимушений звертатися по консультацію до нас. І буде широка коаліція чи ні, але жодне серйозне питання без Партії регіонів у парламенті не може бути вирішене.
— Якщо все-таки буде створена помаранчева коаліція, і Партія регіонів буде вимушена зайняти опозиційну нішу, якими будуть ваші дії при голосуванні за урядові рішення?
— Ніхто не повинен чекати від нас позиції нейтралітету, такого не буде. Буде жорстка опозиція нинішньої влади, оскільки ми зовсім не задоволені темпами економічного зростання України, реалізацією як зовнішньополітичного, так і внутрішньополітичного курсу. І на парламентському рівні робитимемо все від нас залежне, щоб реалізовувалася абсолютно інша політика — та, яка закладена в нашій Стратегії економічного розвитку. Тому всі рішення, які пропонуватиме уряд, ми аналізуватимемо під кутом захисту вітчизняного товаровиробника, нашого внутрішнього ринку, підтримки експортоорієнтованих галузей і в кінцевому результаті — зростання добробуту наших громадян. Я вважаю, що тим, хто має намір відправити ПР у зону опозиції, варто дуже серйозно поміркувати: половина парламенту в опозиції — це не жарт.
— Але Партії регіонів треба буде і якось співпрацювати з владою, адже на місцях при керівництві переважно ваші люди.
— Ми доводитимемо народу неспроможність нинішньої влади.
— Як? Саботуватимете її рішення?
— Навіщо саботувати? Наприклад, центральна влада підняла тарифи на газ, електроенергію, комунальні послуги. Згідно з бюджетним кодексом, влада повинна компенсувати всім місцевим бюджетам різницю в тарифах. І ми наполягатимемо, щоб влада це реалізовувала на ділі. Вони не знають, як це зробити, і не зуміють цього зробити. От вам і неспроможність.
ЄВРОПЕЙСЬКА МОДЕЛЬ І КРІПОСНЕ ПРАВО
— А що намагаються довести людям місцеві ради, у яких більшість з участю ПР голосує за надання російській мові статусу регіональної? Чи не здається вам, що багатьох українців, які вже прихильно ставилися до створення широкої коаліції, міг відштовхнути цей «парад суверенітетів»?
— Подобаємося ми комусь чи ні, але ми захищаємо право наших виборців (а їх понад вісім мільйонів) звертатися до держустанов, навчати своїх дітей їхньою рідною мовою. І ми доб’ємося цього права. А ота агресія, яку демонструють прихильники протилежних підходів, викликає в нас нерозуміння. Коли ідентичність нації визначають наявністю в ній лише однієї мови — це рідкісна дурниця. Адже ми знаємо багатомовні нації, знаємо Австрію, яка розмовляє тією ж мовою, що й Німеччина, і не намагається ввести свою австрійську мову, або Швейцарію, яка спілкується кількома мовами й не намагається примусити всіх розмовляти якоюсь однією державною мовою. Ми проти шовінізму та націоналізму — ми не за монокультуру, а за полікультуру, за багатомовність. Як ми повинні реагувати на те, що від нас начебто відсахнулися багато українців? Спокійно. Пояснювати нашу позицію, і я впевнений, що рано чи пізно наші позиції поділятиме більшість населення України.
— Але в тій же Швейцарії людина, яка хоче стати держчиновником, зобов’язана знати в деяких округах чотири мови. У Канаді, в провінції Квебек громадянин не зможе працювати в органах влади, в системі освіти, не володіючи двома мовами: англійською та французькою. А в Україні деякі громадяни вимагають преференцій для російської мови на державному рівні тільки заради того, щоб не вчити української. Ви не зараховуєте себе до цієї категорії людей?
— Вимоги до державних чиновників — особливі. І їх ніхто не оспорює. Те, за що ми виступаємо, забезпечує права не лінивих чиновників, а простих громадян, до того ж на тих територіях, де російська мова корінна.
— Як, на вашу думку, розвиватиметься політична ситуація? 7 червня парламент збереться на друге засідання — і що далі?
— Я не думаю, що 7-го з’явиться ця коаліція. Але я не хотів би займатися ворожінням на кавовій гущі. Уся річ у тому, що я дуже добре знаю людей, які ведуть зараз ці переговори, і не можу назвати більшість із них принциповими людьми. А якщо вони не є людьми принциповими, то дуже важко передбачати їхню поведінку та їхні рішення. Звідки я можу знати, як поводитиметься ім’ярек, якщо йому запропонують посаду не спікера, а першого віце-прем’єра — адже саме від розподілу посад залежить зараз створення помаранчевої коаліції. Там, де вирішення проблеми зав’язане не на принципи, а на кон’юнктуру, прогнозувати ситуацію надзвичайно важко. Я можу прогнозувати лише одне: така безпринципна коаліція розсиплеться дуже скоро. І ще: попри виписані регламенти, програми та цілі, ніхто закладених в угоду принципів не реалізовуватиме. Відбуватиметься те саме, що ми бачили протягом останніх півтора року, — безсистемне, кон’юнктурне, хаотичне прийняття якихось рішень, які не вкладаються в єдиний ряд та не вишиковуються в єдину політику.
— Партія регіонів може піти на коаліцію з якимись іншими політичними силами, крім «Нашої України»?
— У цій кризовій ситуації в Україні я не відкидав би можливості коаліції з жодним із наших партнерів по парламенту. Сьогодні йдеться про національний порятунок. І навколо цього повинні об’єднатися всі здорові політичні сили. У цьому сенсі я не відкидаю співпраці ні з БЮТ, ні з «Нашою Україною», ні з комуністами, ні з соціалістами. Я знаю, що це малореальне. Адже більшість політиків керують не цілями, які для них є абстрактними, а цілком конкретними кон’юнктурними міркуваннями. Разом із тим, я вважаю можливим усе- таки створення широкої коаліції в тому сенсі, що така коаліція буде сформована не цілісними фракціями, а за участі депутатів із різних фракцій. Це допустиме, це не суперечить Конституції, не суперечить законодавству, і я вважаю, що створення такої широкої коаліції, до якої увійшли б представники і НУ, і ПР, і БЮТ, і СПУ, і комуністів, було б дуже перспективним та ефективним.
— Навряд чи це можливе, лідери фракцій не приймуть такої можливості...
— Так, зараз з’являються міркування на тему: який би ухвалити закон, щоб можна було виключити депутата, якщо він не проголосує так, як вирішила фракція. Але люди, які це пропонують, просто не розуміють суті демократії та виборчого права. Тільки народ України може відкликати депутата, за якого вони проголосували. Імперативний мандат — це рідкісна дурниця та нонсенс для демократичного парламенту. Звісно, комусь хотілося б закріпити депутатів наче у кріпосному праві, але навіщо тоді взагалі потрібен парламент? Навіщо були потрібні партійні списки? Виставили б на голосування лише назви партій. І тоді п’ятеро керівників фракцій збиралися б й ухвалювали якісь рішення. Абсурд? Загалом найкращий спосіб роз’яснити ідею — це довести її до абсурду. От ми й дійшли до абсурду, розкриваючи зміст ідеї, з якою тепер носиться пані Тимошенко.
— Імперативний мандат закладений у політреформі, за яку якраз не голосувала фракція БЮТ, але голосувала ваша фракція.
— Кожне рішення відповідає тій ситуації, в якій його ухвалюють. Абсолютно очевидно, що ситуація, коли приймали зміни до Конституції, не була ідеальна для прийняття таких рішень. Але виникає інше запитання — а що ж заважало нам за ці півтора року оптимізувати ці рішення? Там, наприклад, закладені норми, які відсилають до прийняття спеціальних законів, але жоден такий закон не був прийнятий. Абсолютно очевидно, що в новій Конституції закладено дуже багато протиріч, і наш Президент цими протиріччями абсолютно неправомірно користується. От він зараз заявив, що не подасть парламенту кандидатури прем’єр- міністра, поки депутати не приведуть до присяги суддів Конституційного Суду. Хіба десь записане за президентом право ставити умови парламенту? Президент повинен показувати приклад поваги до закону, а не займатися шантажем.
— Але з іншого боку, його часто звинувачують у тому, що він не приймає жорстких заходів.
— Отже, він повинен вести діалог із політичними силами. Мене дивує, що Президент за півтора року не міг знайти із Верховною Радою порозуміння та вирішити це питання. І я хотів би нагадати Президенту, що, коли він був лідером опозиції, «Наша Україна» займалася тим самим — блокувала приведення до присяги членів КС. Двічі.
— Партія регіонів блокуватиме трибуну?
— Звісно, ми ж навчилися. Нормальні методи політичного протистояння можливі тоді, коли влада поважає опозицію. Якщо нинішня влада, коли була опозицією, вважала, що тодішня влада поводиться неправильно, то, ставши при владі, вона мала винести з цього уроки. Насамперед надати опозиції нормальну можливість для реалізації своєї опозиційної діяльності. Наприклад, віддати ПР комітети у парламенті, серед яких бюджетний, із питань контролю за роботою правоохоронних органів, із питань забезпечення свободи слова, регламентний...
БІЗНЕСМЕНИ В ПАРЛАМЕНТІ — ...ЗАПОРУКА СТАБІЛЬНОСТІ
— У НСНУ можна спостерігати кілька центрів впливу. Яка ситуація з цим у Партії регіонів?
— Я хотів би розвіяти переконання деяких людей, які вважають, що Партія регіонів — це такі собі політичні роботи, які лише виконують накази. ПР — це партія, у якій усі рішення приймають колегіально. На президії Політради, яка збирається щонайменше раз на тиждень. На засіданнях Політради досить жваво дискутують і дебатують усі серйозні проблемні питання. Таким чином виробляється рішення, і вже після цього з єдиним рішенням ми виступаємо як монолітна команда. У цьому наша сила. На щастя, ми позбавлені вождизму, який притаманний багатьом іншим політичним силам. Партія регіонів справді стає партією демократичного типу. Максимально враховується думка багатьох наших авторитетних представників, максимально враховується думка територій. І коли кажуть, що Партія регіонів — донецька партія, то це абсолютна неправда. Оскільки до президії Політради входять представники практично всіх великих регіонів країни. При цьому ніхто не звертає уваги на ранги, майнові цензи тощо. Партія регіонів — це конструктивна сила. Ми не хочемо, щоб нашій країні було гірше.
— Навряд чи хтось хоче, щоб було гірше.
— Не кажіть. У каламутній воді дуже легко ловити рибку. Треба розрізнювати декларації та реальну політику. Якщо подивитися, в чиїх інтересах зараз приймають ті або інші рішення, одразу видно конкретні «волохаті лапи». Минулі півтора року з їх корупційними скандалами, з їх брудом це добре показали. Партія регіонів — не така партія, вона не зацікавлена в суб’єктивних рішеннях, що ослаблюють економіку. Економіка почала падати — отже, рішення приймали неправильні. Важко собі уявити Скударя, керівника Новокраматорського заводу, який хотів би, щоб у нього ніхто не купував його верстатів. Важко собі уявити Звягільського, який хотів би, щоб його кокс нікому не був потрібен. Адже зараз виробництво коксу скоротилося на 19%. Чи зацікавлений Звягільський у такій політиці? Чи він зацікавлений, щоб кокс коштував на вагу золота?
— Тобто велика кількість бізнесменів у ваших лавах — це запорука того, що якщо ви прийдете до влади...
— ...То бізнесу й економіці будуть створені умови для нормального розвитку.
— Але в списках тих партій, яких ви фактично обвинувачуєте в ігноруванні національних інтересів, також чимало бізнесменів.
— Бізнесменів скрізь вистачає. Ми саме проводимо тезу відокремлення бізнесу від політики. Ми не вважаємо, що те гасло, яким керувалася Америка в 1930-ті роки — що добре для Форда, добре і для Америки, — актуальне зараз для України. Ми вважаємо інакше — все, що добре для наших людей, має бути добре для бізнесу.
