— Чому ви залишаєте партію?
— Партія перестала по суті бути соціал-демократичною. Фракція
партії повністю самоусунулась від соціальних питань. Перераховуючи на з'їзді
питання, які вирішила фракція в парламенті, Медведчук не назвав жодного
соціального питання. З'явилися також сумніви щодо демократичності цієї
партії, оскільки депутати, які не входили до керівництва, не мали ніякої
інформації про те, а що власне робиться в партії, на засідання фракції
вони не запрошувалися.
— Які є слабкі місця в такому підході в керівництва
партії?
— Слабке місце в керівництва партії в одному з його найсильніших
місць — наявність капіталів, можливість утримувати партію. Неможливість
вищого керівництва партії (не тому, що вони депутати, а тому, що вони багаті
люди), спілкуватися з людьми, зі своїм електоратом. З вікна «Мерседеса»
ти ніколи не побачиш, чим живуть звичайні люди, це потрібно бачити з вікна
тролейбуса. Друге слабке місце й у менталітеті людей, і в їхнiй власній
позиції, в отриманні справжньої інформації про те, що робиться.
— Скажіть, ви вважаєте Медведчука соціал-демократом?
— Рік тому він був соціал- демократом. Сьогодні він еволюціонував
як особистість у бік лібералізму, а я б сказав, можливо, пристосування
до певних умов. Точніше сказати я не можу: чи він став лібералом за поглядами,
чи пристосуванцем.
— Коли для вас стало ясно, що партія перестала бути
соціал-демократичною?
— Я думаю, це трапилось на початку підготовки до президентських
виборів, коли був взятий курс на входження партії у владу (само по собі
це непогано), але виконувався він «навпаки» — не входження партії у владу,
а входження представників влади, які не мають уявлення про соціал-демократію,
у партію.
— Така ж історія була з НДП?
— Так. СДПУ(о) повторює повністю шлях НДП.
— Цікаво, що в той же день, коли ви пішли з партії,
з'їзд НДП продемонстрував, чим закінчується така «співпраця» з владою.
— СДПУ(о) все ж таки не можна порівнювати з НДП. У НДП
досить сильна внутрішня опозиція, власне, всі засновники НДП, вони — депутати
Верховної Ради, їх не так легко «відсунути».
— Наскільки було зрозуміло, голова СДПУ(о) на з'їздi
«кидав каміння в город НДП», кажучи про те, що вони пішли номенклатурним
шляхом побудови партії, і що нібито СДПУ(о) врахувала цей досвід, почала
будувати партію з регіонів, тому розколи у ній неможливі. Як би ви це прокоментували?
— Так, дійсно, наша партія пішла іншим шляхом на відміну
від НДП. Близько 90 тисяч членів партії — це цифра, яка більш-менш відповідає
дійсності.
— А чим було зумовлене таке бурхливе зростання, як воно
забезпечувалося?
— Перше бурхливе зростання партії відбулося під час виборів.
У партію йшли «під імена» — під ім'я Кравчука, Марчука, Суркіса, тобто
партія мала першу п'ятірку яскравих особистостей, відомих на всю Україну.
Зараз багато йдуть у партію під гроші — раз, під те, що, мовляв, це партія
влади і є можливість отримати підвищення за посадою.
З іншого боку — в СДПУ(о) непогано поставлено роботу на
місцях з рекрутування, в доброму розумінні, рядових членів партії. У НДП
ця робота зовсім не провадилася. Їм достатньо було набрати керівництво
й отримували колгосп без колгоспників.
— Чого ви чекали? Чому вирішили піти з партії саме на
з'їзді?
— По-перше, я сподівався, що з'їзд покаже, що в партії
є сили, які незаангажовані на певні кон'юнктурні інтереси. По-друге, я
все ж таки заступник голови партії, обраний з'їздом, тому я вважаю, що
саме з'їзд може звільнити мене від цих обов'язків. Для себе я вирішив вийти
з партії десь із місяць тому.
— Чи важко зараз бути людиною, яка скаже «ні», коли
вся партія готова одноголосно підняти руку?
— Мені дуже нелегко було просидіти три години в президії
з'їзду, чекаючи, поки мені нададуть слово, щоб сказати це «ні». Психологічно
це було дуже нелегко. Але, все одно, є ж якісь поняття про особисті погляди,
совість. Якщо вже я пішов у політику, то потрібно мати залізні нерви, щоб
інколи робити такі речі. З іншого боку, серед тих майже 300 делегатів з'їзду
дуже багато людей голосували так тому, що «так прийнято», однак їх позиції
при цьому зовсім інші.
— Ваша партія одна з найстаріших в Україні. Скільки
залишилося в ній «старих кадрів», тих, хто створював партію?
— Дійсно, в нас свідоцтво про реєстрацію №3. Здається,
з засновників партії залишилось троє.
— Ви могли б розповісти про себе і про те, як ви прийшли
в Соціал-демократичну партію? Як це починалося?
— Як і більшість людей, які прийшли в політику, я почав
свою політичну діяльність у Русі. Я був головою Руху в Залізничному районі
Києва. Від Руху висунувся кандидатом у депутати районної ради, виграв вибори
і на першій сесії став заступником голови райради. У Русі я познайомився
з людьми, які в той час організовували соціал-демократію. Власне кажучи,
вони мене й загітували вступити в Соціал-демократичну партію. З 90-го року
я став її членом. Обирався на всі з'їзди і весь час був у керівництві партії.
— Скажіть, а що, на ваш погляд, підштовхнуло оголосити
Кучму соціал-демократом? Можна ж заявити про свою підтримку, але зовсім
не обов'язково заявляти, що він соціал-демократ. Є для цього якісь підстави?
— Я їх не бачу. Не бачу з двох причин. По-перше, навіть
чисто на словах чи в пресі Кучма ніколи не заявляв, що він соціал-демократ.
Він десь там схвально відгукувався про соціал-демократичні ідеї. Друге
— його дії як нинішнього Президента аж ніяк не є діями людини, яка має
соціал-демократичні погляди.
— А як би ви охарактеризували ці дії по суті?
— Він є породженням тієї політичної системи, за якої він
став відомим в Україні як політик. Я маю на увазі «Нову Україну». Вона
все ж таки була більш ліберального плану, а соціал-демократії там було
мало.
— Але багато хто вважає, що наслідки і методи його дій
дуже близькі до Комуністичної партії?
— Методи — так. І наслідки — також.
— Як ви розцінюєте процеси, які зараз відбуваються в
Русі, у НДП? Багато хто драматизує розколи, інші кажуть, що це природні
явища!
— Щодо розколів — мені здається, що ми до цього і йшли.
НДП — партія, яка набиралася головами колгоспів без колгоспників. У Русі,
навпаки, люмпенізація Руху — ось основна його біда. Коли Рух перетворився
на партію, з нього пішов інтелект. А загальні причини — їх три — зацікавленість
і підпільне сприяння цим розколам з боку влади (факти навести неможливо,
але тенденція, мені здається, така є), друга — амбітність людей, які стоять
у керівництві партій, третя — ставлення до другого термiну Кучми.
