Характерний для літа розмірений плин політичного життя на Закарпатті перервало рішення Берегівської райради від 17 червня про обов’язкове виконання під час відкриття сесії райради разом з українським ще й угорського гімну. Це рішення є не першим, і, найімовірніше, не останнім каменем у монумент розбрату між українцями та угорцями, який упродовж останніх років авантюристи від політики вперто намагаються вибудувати в нашому краї. Незважаючи на те, що з часу ухвалення цього провокаційного рішення минуло вже два тижні, своє ставлення до нього висловила лише одна посадова особа області — заступник голови обласної ради Андрій Сербайло, який назвав виконання гімну чужої, хай навіть і сусідньої й дружньої держави на сесії представницького органу України навіть поза межами здивування. Є ще й протест Берегівського міжрайонного прокурора з вимогою негайно скасувати це рішення. Але наразі прокурорський демарш є голосом у пустелі, оскільки народні обранці збиратися на сесію не поспішають, чекаючи подальшого розвитку подій та... вказівок.
КОЛИШЕ ВІТЕР УГОРСЬКИЙ ПРАПОР НА... СІЛЬРАДІ
А починалося все в далеких уже 90-х роках минулого століття, коли за ініціативи місцевих угорських культурних спілок було повернуто історичні назви населеним пунктам краю. Тогочасна Закарпатська обласна рада, яка ухвалювала рішення в 1995 та 2000 роках, дуже своєрідно відновила історичну справедливість: старі назви повернула лише угорським і румунським селам, повністю проігнорувавши українські. У результаті Петрово стало називатися Пийтерфолво, Дяково — Неветленфолу, Заболоття — Фертешолмаш, Нове Село — Берегуйфалу, а милозвучні Брустури так і залишилися радянізованим Лопуховим, Німецька Мокра — Комсомольськом, Ізвор — Родниківкою, Требушани — Діловим. Цікаво й те, що відновлені угорськомовні назви населених пунктів, вимовити які українцю не завжди під силу, українською мовою не дублюються, в україномовних ЗМІ в перекладі не подаються. Зате для угорськомовної преси Закарпаття не існує Ужгорода, Мукачевого, Сваляви чи Рахова. Вони іменують їх тільки Унгвар, Мункач, Сольво та Раго.
Наступним кроком було масове вивішування угорських прапорів на будівлях місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування. На будинку Берегівської РДА, сільрадах, школах, дитсадках і ФАПах поруч з українським стягом замайорів й угорський уйшаг. На протести українських громадсько-політичних організацій була стандартна відповідь: це, мовляв, не державний, а національний стяг, який символізує тутешню національну меншину. Аргументи на взірець того, що в сусідніх Угорщині, Словаччині чи Румунії нічого подібного немає, не сприймали ані зверхники угорських організацій, ані чиновники обласної влади Закарпаття, ані правоохоронці. Так ця безглузда державна двопрапорність на Закарпатті існує й понині.
Гостру дискусію й суспільне протистояння спричинило у 2008 році підтримане обласною владою (Закарпатські ОДА та обласну раду тоді очолювали колишній перший заступник Віктора Балоги О. Гаваші та колишній його перший помічник М. Кічковський) відновлення пам’ятних знаків Угорської імперії на теренах Закарпаття — орла-турула в Мукачівському замку та пам’ятника на Верецькому перевалі — монументів, які символізують 1100-річчя приходу угорських племен до Карпатської низовини й віднайдення ними своєї батьківщини. У 1996 році, коли угорці відзначали 1000-річчя згаданої події, подібний пам’ятник уже було встановлено на Верецькому перевалі. Тоді птах простояв близько 20 років, і після того, як у 1919 році територія Закарпаття ввійшла до складу Чехословаччини, його демонтували за вказівкою Праги як імперський знак чужої держави.
У помпезному відкритті поновлених символів Великої Угорщини мали взяти участь й президент України В. Ющенко та президент Угорщини Л. Шойом. Однак, зважаючи на протести громадськості Закарпаття, очільники держав від участі в цій церемонії відмовилися. (Доречно сказати, що буквально за рік, у березні 2009 року, влада Румунії не дала дозвіл на посадку президентського літака, і Ласло Шойом, який мав намір відвідати населені угорцями регіони цієї країни, добирався в Румунію на автомобілі, а в серпні того ж року, коли Л. Шойом спробував відвідати словацьке місто Комарно, в якому більшість населення складають угорці, тамтешній прем’єр Роберт Фіцо назвав угорського президента «небажаним гостем», внаслідок чого той змушений був повернути з словацько-угорського кордону назад).
Про неприпустимість спорудження пам’ятника, який є символом чужої держави, саме на Верецькому перевалі — місці розстрілу угорськими окупантами у березні 1939 року оборонців Карпатської України, попереджали владу Закарпаття й представники цілої низки обласних організацій політичних партій, науковці, журналісти. Однак до їхнього голосу тоді не дослухалися, й монумент поспіхом відкрили. А цьогоріч ця, ну дуже своєрідна, архітектурна композиція стала в прямому сенсі гарячою точкою в українсько-угорських взаєминах: серед ночі 19 лютого хтось розвів біля груди каміння, яке і є тим самим пам’ятником, багаття. Незважаючи на те, що монумент роздору знаходиться на горі далеченько від населених пунктів, працівники міліції встигли не лише завчасно прибути туди, поки ще вогонь не погас, а й дуже швидко затримали ймовірних паліїв. За версією правоохоронців, це — справа рук активістів ВО «Свобода». Нині справа перебуває на розгляді у Воловецькому районному суді. Деталі цієї вельми пікантної та заплутаної історії заслуговують на окрему публікацію.
ПРАВИЙ МАРШ
Із перемогою на парламентських виборах 2010 року в Угорщині правої консервативної партії ФІДЕС Віктора Орбана (52.7%) та радикальної шовіністичної сили «Йоббік» Габора Вона (16.7%), політика ностальгування за Великою Угорщиною та провокування сусідів стала, на жаль, системною. Річ у тім, що соціально-економічна ситуація в сусідній країні є дуже непростою. Угорщина має величезні борги, перебуваючи на межі дефолту. Громадяни Угорщини не менше українців невдоволені діями своєї влади. За 8-літній період правління соціалістів Ференца Дюрчаня — Гордона Байнаї, що супроводжувався корупційними скандалами, на вулицях Будапешта не раз закипали пристрасті, які переходили в жорстокі сутички з поліцією. Маючи перед очами приклад політичного фіаско соціалістів (19% голосів), нинішня влада хоче за будь-яку ціну утримати електорат. Оскільки в економічній площині це зробити дуже непросто будь-коли, а за умов кризи тим паче, основний акцент робиться на звичному вже роздмухуванні націонал-шовіністичних почуттів.
За теперішньої влади парламент Угорщини в травні 2010 року ухвалив закон про набуття громадянства етнічними угорцями, що проживають в інших країнах, який набув чинності з 1 січня 2011 року. Мета закону, як стверджують в Угорщині, — моральна підтримка своїх етнічних груп, які з різних причин опинилися за межами історичної батьківщини. Відтепер процедура його отримання дуже спрощена: претендент має надати довідку про несудимість, довести своє угорське походження (пред’явити архівну виписку, що хтось із найближчих родичів народився на території колишньої Угорщини) і продемонструвати базові знання угорської мови. «Угорське громадянство — це насамперед можливість вільно пересуватися територією ЄС, шукати там роботу тощо. Тож закарпатцеві воно дуже вигідне: у нашому регіоні, як відомо, чи не найбільший рівень безробіття в країні, і наш народ за будь-якої влади їздив світами й заробляв гроші на хліб. І якщо надають можливість без усякого оформлення додаткових документів пересуватися шенгенською зоною, така акція, звісно, має багато прихильників. Але, окрім того, що це порушення чинного законодавства, «угорський» пряник має й політичний смак. Адже, аби отримати угорський паспорт, претенденти мають... присягнути на вірність Угорщині й взяти на себе обов’язок її захищати. Тобто людина, яка живе в Україні і вважає себе українським громадянином, присягає на вірність іншій державі. Це ж безпосередня загроза Україні», — так коментує ситуацію з подвійним громадянством голова Закарпатської організації ВО «Свобода» Олег Куцин.
Його тривогу поділяє й Служба безпеки України. Наприкінці квітня в управління СБУ в Закарпатській області з метою виявлення та документування можливих фактів порушень вимог чинного законодавства було запрошено на співбесіду 20 громадян України угорської національності, які в приміщенні Генерального консульства Угорщини в Ужгороді склали присягу на вірність Угорській Республіці та отримали документ про повернення їм угорського громадянства, скріплений підписом президента Угорщини та печатками міністерства закордонних справ і міністерства юстиції Угорської Республіки. Документ містить також текст присяги, у якій людина, що його підписала, визнає Угорську Республіку своєю батьківщиною та присягає її захищати й служити «залежно від сил та здібностей». Зібрані матеріали СБУ має намір скерувати до МЗС України для отримання від офіційних представників Угорщини відповідних пояснень. Віце-прем’єр уряду Угорщини Жолт Шем’єн відразу заявив про занепокоєння угорської влади подіями на Закарпатті й підтримку етнічних угорців, які поскаржилися Президентові України на дії обласного СБУ, однак обіцяної офіційної заяви угорського МЗС немає й досі.
ЧИЇМ КОШТОМ ЧАРДАШ?
Угорська національна меншина на Закарпатті складає близько 12% населення. Найбільше їх мешкає у Берегівському районі, де вони складають 76.1%. Незважаючи на те, що між двома політичними організаціями —Демократичною партією угорців України (лідер — мер Берегового Іштван Гайдош) та Товариством угорської культури Закарпаття (керівник — екс-нардеп України Міклош Ковач), існує жорстка конкуренція, що часом переходить у протистояння як за угорськомовний електорат, так і за право отримувати матеріальну підтримку з Будапешта, не кажучи вже про зіткнення інтересів під час вирішення чисто меркантильно-прагматичних питань на місцевому рівні. Однак, коли постають питання міжнаціональної проблематики, члени та симпатики цих організацій забувають про міжпартійні чвари й досягають порозуміння та єдності в діях. Ба більше, навіть члени таких власне українських організацій, як Партія регіонів, «Єдиний центр», «Фронт Змін» чи будь-яких інших діють усупереч партійній дисципліні і за покликом серця. Угорського, звісно.
Їхні патріотичні почуття не залишаються непоміченими в офіційному Будапештом. Угорська влада фінансово підтримує національно-культурні, освітні, спортивні та медійні організації етнічних угорців Закарпаття. На початку 2009 року Будапешт виділив для потреб закарпатських угорців 3 млн грн. Про цьогорічні суми наразі конкретно не йдеться. Чи не цей фактор якраз і є каталізатором ухвалення угорськими організаціями Закарпаття рішень, які підривають довіру між двома найбільшими національними общинами краю та сіють недовіру між простими людьми, які в повсякденному, позбавленому політичної за ангажованості, житті, ставляться один до одного з повагою й розумінням і є абсолютно однаково вразливими соціально. Бо зростання комунальних тарифів, цін на продукти харчування, зниження доходів та неможливість працевлаштуватися, тотальна корумпованість влади та незахищеність громадянських прав у нашому суспільстві мають воістину інтернаціональний характер.
КОМЕНТАРI
«ФАКТИ НАБУТТЯ УКРАЇНЦЯМИ ГРОМАДЯНСТВА ІНШОЇ ДЕРЖАВИ ПОВИННІ БУТИ ПРЕДМЕТОМ РЕАГУВАННЯ ДЕРЖАВИ»
Олександр СУШКО, директор Інституту євроатлантичного співробітництва:
— Щодо рішення Берегівської райради вивішувати поряд з українським стягом угорський — це питання не стільки міжнародного значення, скільки дотримання законів усередині України. Зокрема, нещодавно Конституційний Суд ухвалив рішення щодо закону про червоні прапори і встановив, що не можуть поряд з державними символами використовуватися якісь інші. Це — правовий прецедент, щодо якого рішення органу місцевого самоврядування можна вважати незаконним. З іншого боку, не може не непокоїти той факт, що саме зараз починають розігруватися національні карти нацменшин, у тому форматі, в якому вони ніколи не розігрувалися. Зокрема, це завжди стосувалося правих партій Угорщини, які завжди використовують національний фактор як чинник консолідації власного електорату всередині Угорщини. Вони завжди проводили політику на підтримку закордонних угорців, у тому числі і в Україні, де проживає значна угорська меншина. Враховуючи те, що зараз там при владі перебуває саме такий уряд, то ці питання актуалізувалися. До речі, таку політику Угорщини щодо національного питання розкритикували в Євросоюзі. Вона фактично зумовила загальний неуспіх угорського президентства в ЄС, яке зараз завершилося і не могло бути ефективним через недовіру до угорського уряду. Безумовно, це не додає довіри й українсько-угорським відносинам. Знову ж таки, ми повинні чітко розрізняти питання, які стосуються внутрішніх українських політичних ігрищ та міжнародних відносин, тому що вони не завжди тотожні. В Україні є також сили, які намагаються грати на національних протиріччях, загострюючи їх час від часу, щоб створювати вигідну для себе атмосферу, інформаційні приводи та фон для реалізації власних інтересів.
Щодо видачі угорських паспортів українським громадянам. Я не впевнений, що в цьому питанні дії української влади є ефективними, хоча зрозуміло, що потрібно реагувати на факти, які призводять до порушення Конституції України. Вона не передбачає подвійного громадянства. Звісно, факти набуття українцями громадянства іншої держави повинні бути предметом реагування держави. У той же час, я невпевнений у тому, що СБУ навряд чи може виступати гравцем у міжнародних відносинах, зокрема, в українсько-угорських. У цьому разі повинна бути позиція держави, зокрема, Міністерства закордонних справ, якщо виникає така потреба. У мене не має інформації щодо того, кого було притягнуто до СБУ. Але, на мою думку, це свідчить про те, що бракує координації та певного бачення з боку українського уряду того, як діяти в такій ситуації. Такі випадки виникали і з Росією, і з Румунією. Тому тут ми повинні розуміти обставини, які спонукають громадян до отримання угорського громадянства. Мати угорський паспорт вигідно, він дає можливість подорожувати світом та Європою, працювати де завгодно в ній. У той же час, угорське законодавство — дії органів влади зумовлені нинішнім тамтешнім законодавством. Ні Україна, ні Угорщина не зобов’язані узгоджувати свої закони про громадянство одна з одною. Сусідня країна діє в рамках власного законодавства, а Україна вимагає дотримання своїх законів. Тут є проблема, яка може бути винесена й на обговорення Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС.
Щодо того, яких заходів треба вжити владі в цій ситуації. Я не впевнений, що було б правильно тиснути на громадян, залякуючи їх санкціями. Набагато правильніше було б проводити якісну інформаційно-роз’яснювальну політику щодо можливих наслідків отримання громадянства іншої держави. У той же час, тут Україна також не до кінця сильна, тому що нині не має процедур позбавлення громадянства України. Конституція це передбачає, але немає жодного прецеденту. Тому люди, котрі отримують угорське громадянство, знають, що їм нічого за це не буде. Можливо, тут є питання щодо уточнення і розробки додаткових законодавчих актів, які б, з одного боку, вдосконалили процедуру набуття громадянства України, а з іншого — виходу із нього чи його втрати при набутті громадянства іншої держави. У той же час, це не вихід. Множинне громадянство в світі — це узаконений факт, воно дуже поширене. Якщо ми будемо застосовувати репресивні заходи щодо тих громадян, які скористалися тими можливостями, які надає законодавство Угорщини, ми просто втратимо своїх громадян. Тут потрібні комплексні рішення, які враховували б ситуацію. Я вважаю, що Україна ще не готова до прийняття множинного громадянства. Найгірше — здійснення якихось «кавалерійських» атак, які матимуть вигляд простого розкручування скандалів щодо отримання паспортів тими чи іншими особами. Це не додасть Україні авторитету. Гадаю, потрібно провести комплексні консультації з угорською стороною, щоб пояснити їм, що є конфлікт законодавства, що на території України є певні обмеження для застосування певних законів Угорщини, які дають права закордонним угорцям.
«УГОРСЬКА ДЕРЖАВА НІКОГО НЕ СПОНУКАЄ БРАТИ ЦІ ПАСПОРТИ»
Чилла ФЕДИНЕЦЬ, Інститут дослідження етнічно-національних меншин Угорської академії наук:
— Я вважаю, що видача паспортів стосується не тільки закарпатських угорців, інші країни теж видають іноземні паспорти українцям. Але це не просто паспорти роздаються. Існує відповідний закон, згідно з яким, можливо отримати ці паспорти. А скористатися цією можливістю — це особиста справа громадянина. Угорська держава нікого не спонукає брати ці паспорти.
А якщо це суперечить українському законодавству та Конституції, то чому Україна не звертає увагу, чому не дає ноти Угорській державі й не просить роз’яснення.
Мені невідомо, щоб українська сторона направила ноту чи вимагала роз’яснень щодо цього питання. Якщо таке мало місце, то про це треба повідомляти.
Щодо Словаччини, то ця країна дала відповідь на цей угорський закон, помінявши своє законодавство. І тепер словацьке законодавство забороняє подвійне громадянство. Тоді як у Румунії це дозволяється. У цій країні можна мати скільки завгодно громадянств. Тим більше, що Румунія сама роздає свої паспорти молдованам.
Більше того, якщо ставити питання про порушення Угорщиною українського законодавства, яке не визнає іншого громадянства, крім українського, за своїми громадянами, тоді це треба робити по відношенню до Росії, Білорусі, Словаччини, Румунії. Іншими словами, Україна має чітко сказати, як вона ставиться до відповідних законодавств щодо надання громадянства всіх сусідніх держав.
Що ж до позиції Європейського Союзу з цього питання. У більшості країн Євросоюзу існує подвійне чи навіть потрійне громадянство. Загалом, більше країн, де це дозволяється, ніж таких, як Україна, які не визнають подвійного громадянства чи забороняють його.
«...ТРЕБА ВИЙТИ НА ШИРШУ ДИСКУСІЮ, ОБГОВОРЮЮЧИ ЦЕ ПИТАННЯ»
Валерій ЧАЛИЙ, заступник генерального директора Центру ім. Разумкова:
— Отримання закордонними угорцями паспорта за спрощеною процедурою стало делікатним питанням у першу чергу навіть не для України, а для Румунії, Словаччини, останнім часом Сербії, де кількість заяв, що подаються, вища, ніж у нашій країні. Але це питання стало досить резонансним. Я поясню чому. В Україні, крім самого факту можливості подвійного громадянства, такі рішення сприймаються часто й критикуються як розширення факторів для збільшення сепаратизму. І для того, щоб дати оцінку цьому питанню, треба розуміти: якихось свідомих дій Угорщини щодо України немає як таких. Сама проблема не загрожує національній безпеці України. Хоча законодавство щодо цього недосконале, але основний принцип, який забороняє подвійне громадянство, залишається вагомою нормою законодавства. Тому в мене немає насправді ніяких питань до тих українців угорського походження, які хотіли б спростити собі процедуру в’їзду до Європейського Союзу, до Шенгенської зони. Я не вважаю, що вони хочуть емігрувати, зважаючи й на те, що видача угорського паспорту не є автоматичною. Швидше, їхня мотивація інша. Вони хотіли б вільно пересуватися країнами ЄС. Я щодо цього був би стриманішим і не робив з нього якусь загрозу національній безпеці України. Але паралельно треба замислитись про дві речі. По-перше, Україна все ж мала б знати й мала б отримувати якимось чином інформацію. А це рішення треба узгодити зі всіма нормами чинного в Угорщині, Україні та ЄС законодавства, хто з українських громадян має подвійне громадянство, яке отримується за такою процедурою. По-друге, паралельно треба думати, як пришвидшити процедуру спрощення візового режиму для всіх українців, які б хотіли поїхати до Угорщини й до ЄС. Бо таким чином створюється нерівні умови й можуть виникнути проблеми в самій Україні між тими, хто отримав такий доступ, і тими, кому це заборонено.
Важливо ще одне. Мені зрозуміла мотивація партій в Угорщині та угорського керівництва, але, мабуть, цей діалог має вийти за рамки дипломатичного обговорення. Тому що я можу компетентно сказати, що з точки зору нашого зовнішньополітичного відомства немає підстав вважати, що провокуються якісь сепаратистські та антиукраїнські настрої серед угорської громади Закарпаття. Такого немає. Але треба вийти на більш широку дискусію обговорення цього питання. Повинно бути більше інформації. Обговорення має відбуватися в європейському контексті, в тому числі — з точки зору перспектив України. Цей діалог має бути прозорим для засобів масової інформації, щоб це питання розглядалося в широкому контексті. Тоді б не було побоювання політичного характеру.
