У країна вирішила уточнити свої оборонні пріоритети. З
понеділка армія, та що там армія — країна, живе за уточненою Державною
програмою розвитку Збройних сил. Ну, й що новенького?
ПОГЛЯД ОФІЦІЙНИЙ
Будівництво армії України в основному завершене, — констатував
міністр оборони Олександр Кузьмук при зустрічі з журналістами. Тепер саме
час зайнятися розвитком Збройних сил країни, що й передбачає однойменна
державна програма. Через п’ять років ми, після широкомасштабних перетворень,
повинні мати ефективну та боєздатну армію. Перетворення охоплять систему
управління та підготовки Збройних сил, військову науку і військово-технічну
політику, кадри, освіту, тили — загалом, усе. Проте, в головному вони спрямовані
на вдосконалення вже існуючого.
В Україні залишаються чотири види сил — Сухопутне військо,
Військово-повітряні та Військово-морські сили, Протиповітряна оборона.
Заради сучасної структурної моделі буде переформовано на окремі механізовані
бригади 4 дивізій. Їх чисельний склад меншає, але бойові можливості (за
рахунок артилерії і коштів ППО) та мобільність повинна зрости. Ще одна
дивізія переходить на бригадну систему (2-3 бригади в її складі). Буде
розформовано управління 5 авіадивізій, на 10-12 полків буде зменшено потенціал
Військово-повітряних сил. У Військово-морських силах поряд з розформуванням
управлінь трьох бригад утворюватиметься об’єднання ескадра, до складу якої
ввійдуть найбільш боєздатні сили флоту. Завершиться розформування 43-ї
Ракетної армії. Плюс до цього за п’ять років буде виведено з бойового складу,
а потім законсервовано, утилізовано або продано — до 400 танків, 289 літаків
(з їх 180 — бойових), 189 вертольотів (з них ударних —56), 11 кораблів
(з них 6 бойових). Армія віддасть у народне господарство зайві землі —
217.600га.
У складі Збройних сил тепер передбачається створення міжвидових
функціональних структур. Це стратегічні резерви, основні і передові сили
оборони. Останні включають у себе неядерні сили стримування, мобільні сили
і війська прикриття. Саме їм відведено роль своєрідної «пожежної команди»
— негайно реагувати на зміни воєнної обстановки довкола й нейтралізувати
конфлікт низької інтенсивності. Їх буде повністю укомплектовано й видано
нове озброєння. Якщо їх можливостей виявиться замало — тоді підключатимуться
інші.
До 2005 року Міністерство оборони зобов’язане підвищити
якісні показники бойової підготовки Збройних сил. Що стосується арсеналів,
то зразки озброєнь будуть уніфікуватися. Наприклад, в лютому цього року
прийнято на озброєння нову протитанкову керовану ракету, яку можна встановлювати
на танк, вертоліт і для використання піхотною обслугою. Розробляється уніфікована
ракета, здатна задовольнити вимоги відразу двох класів «земля— повітря»
й «повітря—повітря». Президентом України дано вказівки урядові створити
умови для модернізації, розробки й виробництва зброї. Протягом трьох місяців
Міноборони разом з іншими відомствами повинно подати на затвердження РНБО
Держпрограму з розвитку озброєнь. Але вже сьогодні ясно, що головна ставка
в цій галузі робитиметься на модернізацію. Твердиться, що це — дешевше.
Так, модернізація Міг-29, щоб надати йому можливіст стати винищувачем нового
покоління, обійдеться бюджетові в 22 млн. гривень. Купівля нової машини
такого ж класу — 180 млн. гривень. Свій нюанс є й у кадровій політиці,
і в освіті, і в інших складових частинах армійського життя.
ПОГЛЯД АРИФМЕТИЧНИЙ
2005 року Збройні сили України повинні нараховувати в своїх
рядах 295 тисяч військових і 80 тисяч цивільних. Сьогодні це співвідношення
трохи більше — 310 тисяч військових і 90 тисяч цивільних. Армія вийде на
нові кількісні рубежі без особливого напруження. «За п’ять років скорочення
буде лише на 25 тисяч. Цей якраз і є цивілізований підхід. Не сотнями тисяч
за рік звільняти, з боргами, без житла і з іншими невирішеними соціальними
проблемами, а цивілізовано. Причому, це буде не просто скорочення, а ліквідація
непотрібних військових організмів», — пояснював Олександр Кузьмук.
При такому розкладі в Європі буде три найбільш численні
армії. Російська, турецька й українська. Щоправда, поки що Збройні сили
України випереджає німецький бундесвер. Зараз у бундесвері служать 460
тисяч осіб. 340 тисяч з них — військовослужбовці, 120 тисяч — цивільні
вільнонаймані. Але це — поки що. Спеціально створена комісія два тижні
назад запропонувала керівництву країни скоротити число військовослужбовців
до 240 тисяч. І при цьому різко їх перепрофілювати, збільшивши чисельність
сил швидкого реагування з 50 до 140 тисяч, що повинно підвищити ефективність
армії. Торішні бойові дії в Косово виявили несподівану слабкість бундесверу.
Берлінові довірили лише незначну роль у повітряній операції проти Югославії,
плюс до того ж німецькі військове керівництво з проблемами і зволіканням
екіпірувало й направляло до Косово своїх миротворців. Однією з основних
причин такого стану речей є гроші: Німеччина відчайдушно потребує жорсткої
економії з тим, щоб кошти, котрі залишилися, могли б бути спрямовані на
фінансування програм переоснащення. Заощаджувати вирішили якраз на чисельності.
Щоправда, у міністра оборони Німеччини — свій погляд. Для повного щастя
Шарпінгу треба 280 тисяч військових і 80 тисяч цивільних. Це майже наші
показники на 2005 рік.
А якби в України раптом знайшлися гроші й на житло, і на
соціальні виплати для офіцерів, що звільняються з армії — міг би Київ зважитися
на більш кардинальні кроки й на меншу армію? На це запитання «Дня» Олександр
Кузьмук відповів, що при скороченні Збройних сил не можна перейти певну
межу. Як відомо, ми держава позаблокова й реально наша безпека може хвилювати
лише нас самих. І тут ми підходимо до головного питання — яка в таких умовах
оптимальна чисельність і структура для нашої армії? Відповіді не буде,
якщо не визначитися з вірогідним противником, або, що не звучало б так
категорично, із загрозами. Міністерство оборони, як старанно підкреслив
Олександр Кузьмук, не само визначає ці загрози, і якщо зійшлися на цих
280 тисячах, то цікаво, для якої війни і для заборони якого агресора цього
буде досить? Адже нам чужого не треба — нам би своє не розгубити.
Якщо мене не зраджує пам’ять, в наших Сухопутних військах
— основі основ нашої без’ядерної армії — реально здатних вести сьогодні
лише війни четвертого покоління, десь з десять механізованих і танкових
дивізій разом. Приблизно стільки ж і окремих бригад. За спрощеними канонами
класичної стратегії воєн четвертого покоління — коли сторона, що обороняється,
здатна ефективно стримувати противника, який трикратно перевершує її, у
нас виходить досить непоганий запас міцності. А ну, у кого там набереться
30 з гаком дивізій? Ну, хіба що в Росії. Щоправда, тут одна неув’язочка
виходить — наша оборона буде міцна доти, доки пальне буде в баках. А звідки
це паливо перекачується й де вентиль — чи варто нагадувати?
З НАТО змагатися — сенсу ще менше. І заради чого їм на
нас наступати? Вони й без війни нас своїми гамбургерами та памперсами завалили.
У результаті під боком України залишається хіба що дві-три держави, які
зі шкіри пнуться, щоб втиснутися в НАТО. Але хто знає, чи буде ця друга
хвиля розширення, а для зовсім нетямущих скажу, що у разі чого, Україні
могло б цілком вистачити й наших, неядерних сил стримування з високоточною
зброєю. Наші ракети — це страшна сила. Самі ж знаєте! ПОГЛЯД ІЗ-ЗА «БУГРА»
Реформи дорого коштують. Військові тішать себе надією,
що в бюджеті наступного року гроші під реформування армії буде нарешті
виділено окремим рядком, їх не треба буде, як зараз, викроювати за рахунок
обмеження інших потреб армії. І що наступного року обсяги оборонних витрат
країни таки відповідатимуть мінімальним запитам армії, а не так, як цього
року — 40% від цього самого мінімуму. З урахуванням грошей під модернізацію
озброєнь оборонні витрати України загалом зростуть. Міноборони вірить у
довготермінові показники економічного зростання країни, розроблені урядом
Ющенка. Так, такі показники й програма є. Проблема в тому, що не було ще
в нашій історії прикладів виконання таких програм. А за те, що відсотки
на папері не зійшлися з життям, ніхто не відповідав. І знов доводилося
йти до МВФ. Хоч новий його глава Хорст Келер вже встиг заявити Wall Street
Journal про те, що він виступає проти курсу надання мільярдних кредитів
країнам зі значним військовим потенціалом, тобто таким, як Росія і Україна.
Цей курс здійснювався під тиском індустріально розвинених країн.
І ще один момент. Орієнтири оборонної п’ятирічки військове
керівництво оповістило на вельми непростому зовнішньополітичному тлі. Держсекретар
США Мадлен Олбрайт минулої п’ятниці сказала про те, що організаційна структура
Збройних сил України залишається такою ж, як і за радянських часів. Військові
реформи не наблизили армію незалежної держави до стандартів НАТО. А генералітет
ніяк не може пристосуватися до вимог, звичних у країнах альянсу, зберігаючи
деякі напрямки діяльності Міністерства оборони закритими для представників
НАТО. Відповідь «Чемберлену» була по-військовому лаконічною. Наші оборонні
реформи — не для оплесків Заходу, не для Європи і США, і не для дам, котрі
люблять виступити та інших. А для інтересів України! Така категоричність
навряд чи пройде повз вуха стратегічного партнера. Невже міністр знає щось
таке, що все-таки вирішив піти ва-банк, незважаючи на чини, регалії й вагові
категорії? Є в мене підсвідоме відчуття, що ця історія просто так не закінчиться…
