Після резонансних подій у Врадіївці, Святошині, Фастові в Україні вкотре заговорили про необхідність реформи правоохоронних органів. Односельці постраждалої від рук зухвалих «орлів міліції» Ірини Крашкової стали ініціаторами пішої ходи із Врадіївки до Києва, метою якої стало елементарне бажання покарати ѓвалтівників дівчини й висловити свій протест проти сваволі правоохоронців. Натомість деякі політики вкотре заманіпулювали популістськими лозунгами, починаючи від вимог звільнити міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка і аж до можливості імпічменту Президентові. Утім, як зазначають експерти, такі кроки не можуть змінити ситуації. Так само погоди не створять і показові звільнення окремих міліціонерів у районних чи селищних відділках, адже корінь проблеми лежить значно глибше. Варто тільки захотіти його побачити.
Як варіант, багато фахівців пропонують створити муніципальну міліцію — вільну від підпорядкування МВС структуру, яка по-справжньому охороняла би спокій місцевих громад. Тим часом як експерти сперечаються про доцільність запровадження запропонованих реформ і того, хто все-таки повинен стати ініціатором їх реалізації, «День» з’ясував, що в деяких українських селах та маленьких містечках уже давно зрозуміли необхідність відповідних змін. Ба більше, там ще декілька років тому створили посаду «народного шерифа» — місцевого жителя, який отримує зарплату з місцевого бюджету і не має нічого спільного з пересічними працівниками міліції. Представники місцевої влади кажуть, що це нововведення загалом цілком позитивне, адже завдяки «шерифам» рівень розкриття злочинів у них значно зменшився, а кількість вчинених правопорушень невпинно падає.
«День» попросив сільського голову та місцевого «шерифа» одного з таких сіл поділитися досвідом впровадження цієї ініціативи, а профільних експертів розпитав, що ж заважає перенести «низовий» досвід реформування міліції на загальнодержавний рівень.
Юлія ЛУЧИК, «День»
Сільський «шериф» — на допомогу дільничному
У селі Стара Збур’ївка на Херсонщині вже десять років працює інспектор з правопорядку, завдяки якому громада відчуває себе в безпеці
«Не скажу, що в нас ідеальне село, але за час моєї роботи помічником інспектора в Старій Збур’ївці не траплялися вбивства, згвалтування, жорстокі сутички серед місцевих. Бувають лише дрібні злочини, але село є село, цього повністю не викорінити, та ще й з таким рівнем життя, як у нас. Пригадую, позаминулого року на кладовищі зникли залізні огорожі довкола могил. Люди поскаржилися, я почав перевіряти, шукати місця збуту металу та кандидатів, які шукають легкого заробітку. Знайшли швидко — передали до міліції», — розповів «Дню» старозбур’ївський шериф Віктор Кривобородько. Уже третій рік поспіль за підтримки Херсонської облдержадміністрації, Херсонського регіонального Центру зайнятості та обласного управління МВС в області діє програма «Сільський шериф». Вона впроваджується через районні центри зайнятості та місцеве самоврядування й спрямована на запобігання порушень громадського порядку в селах. 2011 року всім сільським радам пропонувалося дібрати кандидатуру на посаду помічника дільничного інспектора міліції, який міг би ефективно співпрацювати з правоохоронцями. Основна функція «шерифа» полягає в інформаційно-профілактичній роботі, а не в безпосередньому розкритті злочинів, однак роботу інструкторів устигли позитивно оцінити місцеві громади. На жаль, цього року 50% оплати праці таких інструкторів перейшли з Центрів зайнятості на сільські ради, тож чимало сіл були змушені відмовитися від послуг народних інспекторів. Наприклад, якщо 2012 року до цієї програми було залучено 500 людей, то 2013-го — лише 16. Як повідомили «Дню» в Управлінні громадської безпеки Херсонського обласного управління МВС, таку ініціативу варто було б продовжувати, адже люди на місцях реально допомагали дільничним.
З НАСТРОЄМ! / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
А от у селі Стара Збур’ївка Голопристанського району, щоб мати свого охоронця правопорядку, у штаті сільської ради навіть виділили окрему одиницю. А обіймає цю посаду колишній капітан міліції Віктор Кривобородько. Як розповів «Дню» сільський голова Старої Збур’ївки Віктор Маруняк, завдяки постійній роботі їхнього інспектора рівень злочинності в селі значно знизився, а про тяжкі злочини тут забули вже давно.
«Основна перевага такого «шерифа» полягає в тому, що він місцевий: постійно тут проживає, знає чи не кожну родину та хто чим займається в селі. Саме тому Віктор Григорович ефективно допомагає міліціонерам,— розповідає Віктор Маруняк. — Тоді як звичайні дільничні інспектори зазвичай не можуть оперативно відреагувати на злочин. По-перше, вони часто змінюються (за сім років у нас було сім дільничних) і не встигають познайомитися з селянами, а по-друге, просто не можуть вчасно дістатися з одного населеного пункту до іншого, адже їм доводиться обслуговувати по кілька сіл одразу. Ми зрозуміли, що задля власної безпеки й спокійного життя громади (в селі проживає 2700 людей. — Авт.) потрібно мати свого інспектора. Переконаний, що не помилилися. Останній тяжкий злочин — убивство — трапився в селі сім років тому. Відтоді серйозних конфліктів не пригадаю, а якщо скоюються дрібні правопорушення, то Віктор Кривобородько майже завжди їх розкриває».
За словами Віктора Маруняка, програма «Сільський шериф» також допомагала збур’ївчанам. Минулого року з Кривобородьком працював ще й «молодший шериф» — Володимир Рудьковський. Але 2013-го місцевий бюджет не спроможний утримувати ще одного громадського правоохоронця.
«Сусідні села відмовилися від цієї програми, ми — також. Однак я вважаю, що подібні ініціативи потрібно розвивати, це — правильний крок у напрямі муніципальної поліції, про яку зараз часто говорять. Тільки от місцевим інспекторам варто було б розширити повноваження, адже самими бесідами з людьми злочини не розкрити, — говорить сільський голова. — Гадаю, треба дозволити їм затримувати підозрюваних, проводити попередні допити тощо. Звісно, таку людину має обирати місцева громада, наприклад, під час чергових виборів сільського голови. А сам кандидат у «шерифи» повинен бути компетентним і проходити відповідні курси в міліції. Тоді село отримає реального інспектора, якого можна викликати в будь-який час і який повністю володітиме ситуацією. А значить — допоможе швидше притягнути винних до відповідальності. Для цього необхідно внести невеликі поправки в три Закони: «Про міліцію», «Про місцеве самоврядування» і «Про вибори». Гадаю, й кошти для такої справи в сільських рад знайшлися б. Однак серйозно цим сьогодні не займаються».
«Моя робота вимагає перш за все бажання допомагати людям і фахової підготовки, — зауважує старозбур’ївський «шериф» Віктор Кривобородько. — Адже слідкувати за правопорядком у селі — специфічна діяльність дільничного, яку не порівняти з жодною іншою роботою міліціонера. До мене люди звертаються абсолютно з різних питань: юридична консультація, негаразди в сім’ях, малолітні бешкетники, крадіжки тощо. І якщо дільничного часто не зустрінеш у селі, то я реагую на виклик цілодобово. У мене немає вихідного чи відпустки. Зрозуміло, що з такою роботою не можна догодити всім. Є й вороги, й недоброзичливці, але таких — дуже мало. Зазвичай збур’ївчани добре ставляться до мене, підтримують. Мабуть тому, що намагаюся нікому не відмовити в увазі. Пригадую, ще раніше була в нас хвиля крадіжок свійської птиці. Довелося вночі з дільничним влаштовувати засади, проводити місцеве розслідування. На щастя, злочинця затримали. Наразі він відбуває покарання в тюрмі.
Загалом вважаю, що подібні помічники дільничних повинні бути в кожному селі. Вони — справді дієві. Головне, щоб була ініціатива від місцевої влади. Звісно, місце народного інспектора повинні займати досвідчені люди. Я пропрацював у міліції 15 років, тож добре вивчив цю «кухню». Гадаю, на місцях варто звернути увагу на таких же відставних міліціонерів. Хтось із них уже на пенсії, хтось пішов із органів за станом здоров’я, але все одно ці люди мають цінний багаж знань для досить-таки специфічної роботи з людьми»
Іван АНТИПЕНКО, «День», Херсон
КОМЕНТАРІ
«БЕЗ ЗАГАЛЬНОЇ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ КРАЇНИ СТВОРЕННЯ МУНІЦИПАЛЬНОЇ МІЛІЦІЇ НЕМОЖЛИВЕ»
Олександр СОЛОНТАЙ, експерт Інституту політичної освіти:
— Це абсолютно нормальна ситуація, коли в громадах України є людина, яка дбає про правопорядок. Утім, є багато громад, на яких ця практика так ніяким чином не вплинула. Був також ряд спроб створення кримінальної, муніципальної міліції, дружин громадського порядку на професійній основі, на непрофесійній основі, із залученням колишніх співробітників правоохоронних органів, просто із залученням молоді, громадських організацій, які б патрулювали територію. Таких досвідів по Україні є багато, вони різні, але всі повинні лягти в основу створення муніципальної міліції. Проте цінність останньої полягає не тільки в тому, що вона на місці безпосередньо допомагає правоохоронцям. Її найбільша важливість у іншому — в тому, що так звані шерифи є членами самої громади, й тому та має можливість на них безпосередньо впливати, на відміну від теперішньої системи МВС, котра підпорядкована уряду. Уряд — далеко, він підпорядкований Президентові, й фактично люди не мають можливості впливати на своїх безпосередніх захисників на місці. У муніципальних же формуваннях ситуація кардинально відрізняється, оскільки є близькість контакту між людьми та правоохоронцями. У цьому, на моє переконання, й полягає її цінність.
На жаль, ініціатива зі створення муніципальної міліції повинна йти «зверху», але не тому, що це було б більш правильно (звісно, було б правильніше, якби вона йшла «знизу»), але зараз українська влада поставила місцеві громади в умови повного бюджетного дефіциту. Місцева влада не має коштів ні на що, їм не вистачає ресурсів навіть на найнеобхідніше, й тому створення будь-яких підрозділів за рахунок місцевих бюджетів за умов чинного Бюджетного кодексу, який запровадив уряд Азарова, є неможливим.
Тому, вважаю, впровадження такої практики стане можливою тільки тоді, якщо уряд стане бодай на два кроки розумнішим і тверезо оцінить ту ситуацію, яка сьогодні склалася по всій Україні. Я маю на увазі, зокрема, останні резонансні конфлікти з правоохоронними органами. Якщо ж це врешті відбудеться — в уряді логічно дійдуть до думки про те, що такий шлях є просто необхідним.
Однак, за умов теперішньої влади, варто говорити, як мінімум, про ще декілька важливих нюансів. Для прикладу, в багатьох випадках в українських селах немає іншої міліції, крім так званих місцевих шерифів. Тобто це — єдина людина, яка виконує функції правопорядку, на відміну від районів, областей, головних адмінтериторіальних одиниць і міст, в яких живе велика кількість людей, де існують філіали МВС. Це означає, що тут уряд не хотів би відпускати країну, населення з-під контролю. Зараз Міністерство внутрішніх справ нараховує в кілька разів більше співробітників, ніж, приміром, Міністерство оборони. Виходить, що влада використовує інструменти правоохоронних органів не просто для того, щоб забезпечувати правопорядок, а також для того, щоб контролювати країну й населення. Тому тут є ще інший нюанс, суть якого зводиться до того, що без демократизації країни загалом створення муніципальної міліції неможливе.
Якби місцева влада, велика громада, велике місто забезпечували тим самим правоохоронцям гідну зарплату й створили не корупційні умови праці, то тоді б багато навіть колишніх корупціонерів пішли туди для того, щоб стати на антикорупційний шлях. Адже тут є об’єктивні обставини: чинна правоохоронна система справді стимулює навіть новоприбулих людей на негідну поведінку в правоохоронних органах, починаючи з того, що їм не платять гідної зарплати. Це — перший відправний пункт. На відміну від місцевих муніципальних органів, де місцева рада може своїм членам громади, яких вона найняла на роботу, достойно оплачувати їхню працю, якщо, звісно, вважатиме це за потрібне. У нас щодо оплати праці спеціалістів, яких залучає громада, існує умовний поділ між містами. У деяких громадах така ж сама бідність, як і у всіх державних органах, і вони стимулюють людей до корупції. А в деяких місцевих радах наймають спеціалістів для різного виду роботи й платять їм гідну зарплату, винагороди чи гонорари, але натомість отримують у рази якіснішу віддачу.
Тому, з одного боку, необхідно, щоб влада змінила бюджетно-фінансове відношення, а з другого — також треба, щоб були надані відповідні права. Чому в селі практика створення муніципальної міліції працює, а в місті вона б навряд чи спрацювала? Бо в селі, навіть незважаючи на те, що такий «шериф» немає ніяких особливих прав, його всі знають. Тобто кожен мешканець, який живе в цій громаді, знає, що це за особа, а ця людина натомість чудово знає кожного жителя громади. Тому навіть якщо відбудеться якийсь конфлікт, поки елементарно під’їде міліція і так далі, то згодом не буде проблем у свідченнях. Усі розкажуть так, як воно було насправді, бо це — сільська громада.
У той же час у міській громаді люди дуже часто незнайомі між собою, навіть коли живуть у одному будинку. І якби теоретично існувала людина, яка б проводила інформаційно-профілактичну роботу, давала б якісь зауваження або ж допомагала правоохоронцям складати понятійні протоколи, надавала свідчення, то з цим обов’язково виникали б проблеми. Це пояснюється тим, що для міських громадян умовний шериф — абсолютно невідома людина із не до кінця зрозумілим статусом. Таким чином, без удосконалення прав, зокрема представників муніципальних правоохоронних органів, говорити про створення муніципальної міліції просто неможливо. Україні відома практика, коли місцеві влади створювали певні підрозділи й стикалися з тією проблемою, що люди не мали елементарної можливості нормально працювати. Без цього, вважаю, ні про яке створення муніципальної міліції говорити взагалі недоречно.
«СУТЬ МУНІЦИПАЛЬНОЇ МІЛІЦІЇ В ТОМУ, ЩО ВОНА ПОВИННА БУТИ НА «КОРОТКОМУ ПОВІДКУ» В МІСЦЕВОГО НАСЕЛЕННЯ»
Олег МАРТИНЕНКО, доктор юридичних наук, експерт-поліцеїст:
— Муніципальна міліція докорінно відрізняється від державної тим, що їй гроші платять або місцеві органи самоврядування, або виключно місцевий бюджет. Тобто не державні органи, а муніципалітет. Адже якби цей «сільський шериф» отримував зарплату з міністерства, він почав би гнатися за показниками, проводив би якісь спецоперації і врешті перетворився б на звичайного міліціонера. А ось коли він отримує гроші від, образно кажучи, місцевої громади, то тут контакт досить короткий.
Припустимо, бабусі невдоволені його роботою, прийшли до голови сільради і питають у нього, мовляв, навіщо ми давали свої кровні гроші на зарплату цьому «шерифові», якщо він, наприклад, їм погрожує і говорить, що «нехай начуваються», якщо щось не так. Ні, давайте його міняти. І сільський голова погодиться, тому що обов’язково захоче переобратися на наступний термін, а «шерифові» скаже вибачитися перед односельцями та поліпшити якість своєї роботи. Ось це і є сенсом муніципальної міліції — вона на короткому повідці в місцевого населення.
А зараз, наприклад, коли я поскаржуся на дільничного, то поки моя заява дійде до обласного управління, поки звідти відпишуть, що все гаразд і фактів порушення там не знайшли — абсолютно нічого зрештою так і не станеться. Собака на дуже довгому повідці робить усе, що вона хоче. Ми її не контролюємо. Тому яких би ми «сільських шерифів» не призначали, скільки б їх там не було, вони повинні «харчуватися» виключно з місцевого бюджету.
Якби все відбувалося саме так, то жителі Врадіївки, наприклад, не підпалювали б райвідділ, вони б просто прийшли до того ж начальника і сказали приблизно так: «Ви що коїте? Ви працюєте на наші гроші. На гроші нашого села! Що це взагалі таке?». Це б допомогло припинити якісь порушення дисципліни на ранніх стадіях, тому що тут усе зрозуміло: є замовник — населення, і є місцева міліція, яка безпосередньо від цих людей отримує гроші. Тобто спрацьовує та ж схема, коли ви робите ремонт і платите сантехніку: адже ви не думаєте, що він почне вам грубіянити, лаятися, знущатися, не дай Бог, а потім візьме гроші та піде, так нічого і не зробивши. Це ж немислима ситуація.
Тому, в принципі, до муніципальної міліції я ставлюся цілком позитивно, але тут же виникає ще одне питання: чи потягнуть місцеві громади чи місцевий бюджет такі витрати? Колись у нас уже намагалися зробити муніципальну міліцію, були зроблені відповідні підрахунки щодо того, які області могли б «потягнути» хоч би 100 осіб міліції, але місцевої, за рахунок місцевого бюджету. Тоді такими кандидатами були всього декілька великих областей, а всі інші регіони сказали, що у них зайвих грошей немає. Тобто, в першу чергу, для впровадження такої практики потрібно робити перерозподіл державного бюджету при бюджетуванні областей з урахуванням витрат на місцеву міліцію. Якщо ця проблема буде вирішена, тоді муніципальна міліція у нас з’явиться без жодних проблем.
Також варто зауважити, що ініціатива створення структури місцевої міліції, загалом, повинна йти «знизу», але її треба в законодавчому, правовому полі потім якось закріпити. А для цього повинен існувати певний депутатський корпус, який скаже, що створення муніципальної міліції таки має сенс. Тоді глава якоїсь обладміністрації, порахувавши гроші, повинен висунути пропозицію на підставі референдуму або рішення облради на ім’я Президента з проханням дозволити ввести в його області, умовно кажучи, 500 осіб муніципальної міліції. Президент дає доручення МВС, звичайно, через Кабмін: виділити співробітників, забезпечити їх формою, спорядженням, дозволити патрулювати тощо, щоб не було ніяких протиріч між функціональними обов’язками місцевих і державних міліціонерів.
Варто зауважити, що на початку 90-х років у Харкові та Дніпропетровську функціонували підрозділи муніципальної міліції, але їх потім розформували. Питання стояло не у фінансуванні, а в розподілі влади, тому що як тільки з’являється місцева міліція, вона відразу ж стає «кишеньковою» для мера та губернатора, починає виконувати їхні замовлення. Це — як вітрянка, нею просто треба перехворіти. Через це пройшли абсолютно всі поліції тих країн, у яких є місцева і державна поліція. Адже майже завжди місцева поліція стає більш корумпованою, виконуючи накази місцевого керівництва, і проти цієї поліції кримінальні справи починає порушувати саме державна прокуратура. Тобто за місцевою поліцією наглядає державна поліція, а саме за таких обставин і з’являється змагання, конкуренція — те, чого, в принципі, зараз немає в українських реаліях. Тому коли є конкуренція, тоді місцева поліція або міліція потихеньку набуває статусу чистішої, некорумпованої структури. Таким чином, конкуруючи між собою, вони демонструють свої кращі якості.
Коли ж зробили муніципальні міліції в Харкові та Дніпропетровську, то там відразу ж виникло питання з приводу того, кому все-таки належить міліція, хто нею керує: міністр внутрішніх справ чи губернатор? А якщо є такі протиборчі тенденції, то, звичайно, все вирішується на користь держави.
Ще одна проблема полягає в тому, щоб і державна і місцева поліції отримували гідну зарплату, яка дозволяє жити хоч би на середньому рівні. Але у нас зараз ні державна, ні потенційна місцева міліція не можуть отримувати стільки грошей. Я також упевнений, що не повинно бути розриву між державною та місцевою міліцією в розмірі зарплат. Усі повинні бути в рівних умовах.
Підготувала Юлія ЛУЧИК, «День»
