Є дві ознаки українських виборчих кампаній, президентських, парламентських або виборів до місцевих органів влади: виникають теми- статусу російської мови й скорого повернення Павла Лазаренка до України. І не дуже цікавить політиків і політтехнологів, що проблемою російської мови ніхто, крім особливо занепокоєних не хвилює. І про Павла Івановича згадують у рідній країні, лише коли на сторінки преси й екрани телевізорів випліскуються напівістеричні повідомлення, що каліфорнійський в’язень незабаром повернеться й таке розповість... Ну, словом, декому буде непереливки.
Але якщо дещо відволіктися від цих залякувань, то при здоровому глузді не дуже зрозуміло, який компромат може Павло Іванович витягнути зі своїх валіз. Щонайбільше десятирічної давнини. Давно поїдений політичною міллю. За десять років його відсутності в Україні ми переживали такі скандали, що проблеми ЄЕСу й усе з цим пов’язане мало кого зацікавлять. У нашого виборця з’явився стійкий імунітет до гучних викриттів, які найчастіше не мають реального продовження.
До того ж, одне технічне питання в нашому випадку має велике значення. Є великі сумніви в тому, що дійство швидкого повернення, яке так активно декларує Павло Лазаренко, дійсно відбудеться в найближчій перспективі. І для цього є дві причини.
По-перше, всі розмови про упаковані валізи почалися після заяв самого фігуранта. Але таке ми чули неодноразово. Дуже скоро відбудеться суд, виправдає його, зніме всі обвинувачення, й герой на білому коні, точніше на сріблястому лайнері однієї з авіакомпаній, приїде до рідної країни, за якою він так скучив у американській далечі. Але голосування проходило, й у черговий раз виявлялося, що ніхто Павла Івановича виправдовувати не збирався, якісь обвинувачення не підтверджувалися, але загалом відпускати його на волю в українські степи американська Феміда не збирається. Так і цього разу. Верховний суд його касацію відхилив, і ніякої легальної можливості для виправдання немає й не буде ніколи. Павло Іванович — злочинець, тепер це можна сказати, так вирішив американський суд. Усі касаційні можливості вичерпані. Його звинуватили в махінаціях зі сплатою податків, а цього Internal Revenue Service — Служба внутрішніх розслідувань податкового відомства не прощає. Навряд чи якийсь інший правоохоронний орган США викликає такий жах у американців, як податківці. Податкова поліція міністерства фінансів — це набагато крутіше, ніж ФБР або ЦРУ. За нестиковку між отриманими прибутками й сплаченими податками в Америці за грати кинуть і без верхнього, а іноді й без нижнього одягу залишать. Знаменитий Аль Капоне отримав свій термін не за численні вбивства, а саме за злочини, що проходили за податковим відомством. І нічого йому не допомогло. Куди там Павлу Івановичу!
Інша річ, що 18 листопада американський суддя одноосібно, такі там процесуальні норми, визначить запобіжний захід. Захист просить зарахувати час відсиджування в імміграційній в’язниці. А також перебування під домашнім арештом. Якщо суддя врахує це, то, дійсно, Павло Іванович вийде на волю як такий, що відсидів термін ув’язнення. Якщо ні, то сидіти нашому герою ще декілька років у камері з гратами. У першому випадку Лазаренка мають негайно депортувати, оскільки він в’їхав до США незаконно. Тоді під час огляду в нього виявили дійсні паспорти, видані дев’ятьма країнами світу, жоден з яких не можна було використовувати для в’їзду до США.
Ні про який політичний притулок не може бути й мови. Засудженим, та ще й американським судом, у кримінальних справах притулок не надається. Постає питання «куди?». До Європи? Неможливо. Про це мало хто пам’ятає, але епопея колишнього прем’єра почалася не в США, а у Швейцарії. Там його затримали й відпустили під заставу. До речі, чималу. Але дане слово він дотримав і спробував сховатися у США. У Швейцарії він у червні 2000 р. був заочно засуджений Женевським судом до півтора року ув’язнення й штрафу в 5,9 млн. доларів. Уряд Швейцарії також конфіскував 6,6 млн. доларів, що лежать на двадцяти швейцарських рахунках Лазаренка, й повернув їх Україні. Вирок давно набрав законної чинності. Тож до будь-якої країни шенгенської зони йому не потрапити, максимум до залу для транзитних пасажирів на найближчий рейс сріблястого лайнера. До Панами? Але особливість придбаного ним давно панамського паспорта в тому, що жодного відношення до цієї країни його власник не має, зокрема й прав на в’їзд. Це не така проста для Павла Івановича проблема.
По-друге. Повертатися до України найближчим часом йому немає ніякого резону. Міністр Луценко вже розказав про протокол його прийому прямо в аеропорту. При цьому американське ув’язнення й вирок тамтешнього суду до кримінальних справ в Україні відношення не має. Американці судили його за злочини в їхній країні й лише. І це ніяк не може враховуватися. Швидше за все, Лазаренко максимально зволікатиме зі своїм поверненням до України, щонайменше до березня наступного року, коли є ймовірність зміни влади й президентські пристрасті хоч трохи вщухнуть. Як пояснили фахівці, приблизно півроку на виконання всіляких юридичних формальностей у нього є, й цим, безсумнівно, Лазаренко скористається. Ймовірно, в цей період він не готуватиметься до повернення, а активно шукатиме країну, яка погодиться його прийняти на тривалий термін. Можна досить упевнено передбачати, що результати виборів в Україні йому мало що дадуть. Ніхто в усіх політичних таборах, за винятком купки фанатичних прихильників, його бачити на берегах Дніпра не хоче. Як у столиці, так і в Дніпропетровську.
Саме регіональний аспект справи Лазаренка набуває певного значення. Хоча про партію «Громада» й блок імені Павла Івановича Україна має вельми нечітке уявлення, в парламенті він не представлений і всі останні вибори з тріском програвав, в області дечого вдавалося добитися. Блок представлений в обласному, міському (Дніпропетровськом) й низці районних рад. Однак колишній політичний і електоральний капітал розтрачено, й перспективи на виборах 30 травня 2010 р. вельми примарні.
Як говорить французьке прислів’я, якщо немає грошей, то на щось значне розраховувати не варто. Як в особистих стосунках, так і, тим паче, в політиці. А Павло Іванович за час вимушеного відпочинку на далеких берегах витратив кругленьку суму, насамперед на адвокатів і великі штрафи, які він змушений був сплатити американському податковому відомству.
Але крім фінансово-комерційного чинника є й політичний. Лідер фракції блоку Лазаренка в Дніпропетровській міській раді Загід Краснов долучився разом зі своєю громадською організацією «Громадська сила» до виборчої кампанії Сергія Тігіпка. Разом із ним значна частина колишніх активістів партії «Громада» зараз працює саме на цього кандидата в президенти. Це свідчить про те, що своє майбутнє з Павлом Івановичем вони не пов’язують і почали шукати собі місця під іншими знаменами. У своїй більшості вони загальноукраїнських амбіцій не мають, а ось місцеві органи влади їх дуже цікавлять.
Не краще ситуація й у Партії регіонів. У обласній раді зараз править бал коаліція регіоналів, комуністів і блоку Лазаренка. Останню фракцію очолює заступник голови обласної ради і брат Іван Лазаренко. Ходять чутки, що приблизно рік тому депутати від блоку й Партії регіонів написали листа до американського суду, в якому розповідали, який добрий господарник Павло Іванович. Анекдотичним виглядає пасаж листа, де він постає борцем з комуністичною диктатурою радянських часів. Цікаво, як до цього поставилися комуністи — третій учасник коаліції? У розмовах на умовах анонімності депутати-регіонали визнавали, що такого листа підписали, причому до пуття не знали його змісту, бо був написаний англійською. А з цим у них проблеми.
Цікаво, що з 39 депутатів-регіоналів цей лист підписали не всі. Дехто перестерігся, бо їхнім інтересам, та й центрального керівництва, аж ніяк не в масть приїзд Павла Івановича. Іншими словами, дніпропетровська організація Партії регіонів вельми нестійка з політичного погляду й може не витримати майбутніх політичних бур у разі невдалого президентського голосування. Йдеться про їхню політичну поведінку на місцевих виборах. Дуже можливо, що вони віддадуть перевагу іншим лідерам. Тим паче що політичне забарвлення багатьох депутатів-регіоналів вельми відносне. Багато хто з них міняв його неодноразово. Підписуючи листа на захист Лазаренка, дехто вже давно придивляється до інших. До січневого голосування вони почекають, а потім видно буде... До травня 2010 р. багато хто може опинитися в зовсім інших таборах. Поразка в одному з ключових регіонів матиме катастрофічні наслідки для партії загалом. Повернення Лазаренка може прискорити ці процеси, тож керівництво партії його аж ніяк не чекає. Тим паче що за Павлом Івановичем тягнеться шлейф справи про вбивство губернатора Донецької області Євгена Щербаня. Суду не було, але прокуратура цим займається й питання в слідчих є.
І останнє. За десять років багато води утекло. Павло Лазаренко перетворився на вельми «кульгаву качку» й ніяк на передвиборну кампанію не вплине. Уже дуже скоро про нього навіть не згадуватимуть. Країна чекає інших героїв.
