Міжнародні відносини на фоні нинішньої економічної кризи переживають певну трансформацію, що змушує провідних гравців світу корегувати свої стосунки з іншими державами. Україна — як один з головних об’єктів міжнародних відносин — в даному випадку підпадає під особливий вплив з боку світових акторів, оскільки сьогодні ми стоїмо на порозі нової президентської кампанії та нових інтриг навколо результатів виборів. Про нинішній стан відносин у системі «Україна — світ» та майбутні світові відносини за результатами економічної кризи, «День» розмовляв із доктором політичних наук, директором Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ України Григорієм ПЕРЕПЕЛИЦЕЮ.
— Григорію Миколайовичу, і досі інтригою залишається ім’я майбутнього посла Російської Федерації в Україні. Екс-посол пан Черномирдін говорить, що «будете мати справу з іншим послом: нормальний, симпатичний, молодий». Кого ви бачите представником Росії в Україні та як це призначення може вплинути на українсько-російські відносини?
— Зовнішній образ майбутнього посла нам уже надав Черномирдін. Екс-посол навіть сказав, що він буде чорнявим. Також пояснивши, що це не буде пан Карасін, як прогнозували деякі українські експерти, або пан Затулін. Звичайно, до цієї поверхової і короткої інформації від Черномирдіна можна дещо додати. Попри те, що в Росії зберігається дуумвірат Медведєва й Путіна, очевидно, що для Медведєва є потреба вибудови власної команди. В цьому контексті, безумовно, новий посол буде людиною Медведєва, тому що Україна залишається критично важливою країною для зовнішньої політики Росії — це перша риса. Друга — новий посол буде втілювати в Україні доктрину Медведєва, яку президент Росії оголосив по закінченню грузино-російської війни в серпні минулого року. Це так звані п’ять принципів російської зовнішньої політики, які покликані закріпити за Росією статус світової потуги в багатополярному світі. Саме цю потугу в реальному форматі й буде втілювати в Україні новий посол.
На сьогодні вже є певна уява про зовнішню політику Медведєва. З чого вона почалась? Вона почалась із війни в Грузії. Це був дуже серйозний сигнал Заходу, який вважав, що на зміну авторитарному Путіну прийде ліберальний Медведєв. Звичайно, цього не сталося. Ми побачили більш жорстку політику Росії, яка вдається до відверто агресивних дій і порушень усталених норм міжнародного права. Більше того, прецедент порушення міжнародного права на прикладі Косово відобразився і на визнанні Росією Південної Осетії та Абхазії. Далі ми побачили, що до України теж були задіяні досить жорсткі підходи, але з іншими інструментами — це газова війна на початку 2009 року.
Таким чином, політика Росії по відношенню до України буде такою ж жорсткою, якою вона була й досі. РФ буде змушувати Україну триматися в руслі, не українських, тим більше, не європейських і американських, а виключно російських інтересів. Будь-яка незалежна позиція України на міжнародній арені буде піддаватись жорсткій обструкції і ми отримаємо ще більш жорсткий пресинг.
Хоча, звичайно, якщо Україна буде слідувати в фарватері Росії, то можна розраховувати й на більш м’яку позицію. Також важливим чинником для Росії будуть президентські вибори в Україні. Новому послу необхідно буде працювати з тим українським політикумом, на який в майбутньому Росія зможе спертися. Такі зусилля будуть направлені на те, щоб переформатувати український зовнішньополітичний напрямок на виключно проросійський курс.
— Чи існує насправді конкуренція між командами Путіна й Медведєва в російській політиці?
— Щодо реалізації зовнішньої політики й вибудови Російської держави як неоімперії, то ніякої конкуренції між Путіним і Медведєвим не існує. Вони проводять однакову державну політику. Тому я і назвав це правління дуумвіратом, або можна ще назвати тандемом, який одночасно працює на зміцнення величі Росії. В цьому випадку, вони є абсолютно одностайними на відміну від українських політиків.
— До речі, Сполучені Штати Америки теж ще не призначили свого посла в Україні. З чим це пов’язано й коли слід очікувати нового посла?
— Очевидно, одночасна зміна послів США і Росії — це знакова подія. Пов’язано це не тільки з термінами перебування послів, а й зі зміною керівництв у обох країнах. У Росії прийшов Медведєв, у США — Обама. Відповідно відбувається певна, а може й суттєва, корекція зовнішньополітичних стратегій. У Росії вона вже відбулась, а в США ще проходить певну імплементацію. Як наслідок, під зміну стратегії відбувається і зміна команд. Тому в Україну прийде новий американський посол, який буде втілювати нову стратегію Барака Обами.
— За даними Секретаріату Президента, перед тим, як прийняти рішення йти на всенародні вибори й припинити консультації з політичною силою БЮТ, Віктор Янукович злітав до Москви, щоб порадитися з російським керівництвом. Якщо брати до уваги цю складову, якою бачить Росія для себе Україну?
— У Росії досить чітке бачення України. В майбутньому — це російська провінція, або частина Росії. Таке бачення виказує як російське керівництво, так і російський соціум. Соціологічне опитування росіян показало, що вони не вірять в Україну як суверенну державу, вважаючи це випадковим історичним явищем, яке вже мало місце в історії, але завжди закінчувалося тим, що Україну знову повертали до Росії. Путін, до речі, теж заявляв, що Україна не є державою. До того ж, більшість нашої політичної еліти дає всі підстави для цього, оскільки в Москву їздить не тільки за консультаціями, а й за вказівками. Тобто українські політики вже ведуть себе, як губернатори російських регіонів. Будь-яке своє рішення вони намагаються освятити схваленням Путіна, а тепер —Медведєва.
— Які політичні сили або лідери України є неприйнятними для Росії на майбутніх президентських виборах?
— Це очевидно — Президент Ющенко і всі праві сили. Для Росії прийнятними є ті сили, які кричать про російську державну мову, антиНАТО й вірність Росії. Їх можна дуже легко ідентифікувати, для цього достатньо увімкнути телевізор — вони там кожного дня «світяться».
— Газова тема відносин між Україною та Росією практично не сходять з вуст російського та українського істеблішменту. Кожного місяця ми чуємо про борги, кредити, транзит, перекриття крану тощо. Днями Європа заявила, що не може за Україну платити за газ, крім цього, президент Єврокомісії Жозе Баррозу заявив, що є ризик повторення газової кризи у відносинах між Україною та Росією вже за кілька тижнів. Чому так багато проблем в цій сфері й чого слід очікувати від українсько-російських газових відносин у майбутньому?
— Ми бачимо як на міжнародній арені зусиллями Росії відбувається дискредитація України як незалежної держави. Така практика дуже псує наш міжнародний імідж і довіру з боку стратегічних партнерів. Але головне тут те, що ми даємо всі підстави для такої політики. Росія дуже чітко фіксує наші слабкі й сильні сторони, на базі яких вибудовує свою прагматичну політику. Треба визнати, що однією з рис російської політики є прагматизм, який чітко скерований на реалізацію державних інтересів. Якщо б наша країна притримувалася прагматичної політики, то ми б не підписували такі кабальні умови в українсько-російській газовій угоді.
Інше питання — ми повинні бути спроможними платити за газ, який споживаємо, а не бігати з протягнутою рукою до європейців і просити гроші без будь-яких гарантій їх повернення. Це безвідповідальна позиція нашої влади. Треба вишукувати внутрішні механізми розрахунків за спожитий газ — платити те, що ми повинні платити. Що стосується подальших відносин, то вони матимуть тенденцію до більшого загострення. Це буде тривати до тих пір, поки наша влада не відчує себе відповідальною перед державою і світовим співтовариством.
— Останні рік-два весь світ практично в один голос заявляє про те, що в Україні немає з ким говорити серед політиків. Це дуже образливо для нашої країни. На відміну від ставлення до нас п’ятирічної давності, Майдан — сьогодні ми маємо абсолютно протилежну картину. Чому так сталося?
— Повторюся — Україна як суверена держава виглядає безвідповідальною перед світом. Одна гілка влади проголошує один зовнішньополітичний курс, інша гілка —протилежний курс. Президент країни говорить одне, прем’єр-міністр — абсолютно інше. Постає питання — на кого орієнтуватися і з кого питати? Наші міжнародні партнери не можуть знайти відповідальних в українських органах влади, а з безвідповідальними партнерами ніхто не хоче мати справу. Чому так сталося? Тому, що в нашій владі немає державників, а є лише політики. Чим відрізняється політик від державника? Політик — це людина, яка приходить до влади заради користування цією владою. Покликання політиків — боротьба за владу і її утримання. А сутність державників полягає в тому, що вони йдуть до влади не заради влади, а заради держави. На жаль, у нас сьогодні дуже великий брак державників у владі. Тому всі ініціативи політичних партій, наприклад, ті ж конституційні проекти, впираються в якусь особу, тому що всі вони пишуться під певного політика. Якщо такі політики приходять до влади, то, звичайно, вони не будують українську державу, а будують країну під себе. Поки ми не приведемо до влади державників замість політиків, доти ми не матимемо шансів на успіх.
— Минулого тижня в Люксембурзі відбулося засідання Ради співробітництва Україна — ЄС, де було підписано «Порядок денний асоціації». Це перший крок до «Угоди про асоціацію», до якої так прогне Українська держава. Чим відрізняється нинішній документ від попереднього — «Угоди про партнерство й співробітництво» і що зміниться після цього у відносинах між Україною та ЕС?
— Дійсно, підписавши «Порядок денний асоціації» ми більше наблизилися до самої угоди — це є імплементація цього документу. «Угода про асоціацію» — це більш високий рівень співпраці, який передбачає політичну асоціацію та економічну інтеграцію. Політична асоціація фактично відкриває Україні шлях до членства, чого не хоче Європейський Союз, але, попри це, є чинник часу. Для ЄС дуже важливо якомога швидше оформити відносини з Україною, щоб потім на базі цієї угоди мати стабільні відносини. Тому, власне, й зроблено перший крок в цьому напрямку, але, на жаль, сьогодні наша позиція в Європі, в силу різних причин, виглядає дуже слабкою.
— Приблизно через півроку Україну чекають чергові президентські вибори. На вашу думку, як будуть поводитися світові гравці під час передвиборної кампанії і чим буде відрізнятися їхній вплив на Україну в порівнянні з 2004 роком?
— Я вважаю, що російський вплив буде найбільш потужним. Сполучені Штати Америки будуть займати відсторонену позицію, оскільки те, що відбулося після помаранчевої революції призвело до великих розчарувань у Білому домі. Європейський Союз буде чекати результатів виборів і проявляти інтерес тільки по двох питаннях: перше — чесні вибори за європейськими стандартами; друге — з ким мати справу після виборів.
— Хто, на вашу думку, стане переможцем передвиборної гонки та які зміни слід очікувати в політичному просторі України після президентських виборів?
— Я не є експертом у цьому питанні, але як пересічний громадянин бачу, що у Віктора Януковича стабільний рейтинг і він буде зберігатися, на відміну від Юлії Тимошенко і, можливо, Арсенія Яценюка. У будь-якому випадку Янукович вийде у другий тур, а хто стане його суперником — Тимошенко чи Яценюк, — ще не відомо, оскільки економічна криза не закінчилась. А вже в залежності від того, хто вийде в другий тур від тих, кого раніше називали демократичними силами, і буде залежати ім’я майбутнього президента.
— Сьогодні багато експертів, як світових, так і вітчизняних, говорять про те, що після економічної кризи, а дехто її називає світоглядною, світ стане іншим. Світова економіка зазнає значних змін, відбудеться переформовування зон впливу між державами, з’являться нові світові актори тощо. Ваша точка зору з цього приводу, якими будуть тенденції майбутніх світових відносин?
— Світова фінансова криза — це складова руйнування однополярного світу. США почали втрачати світовий домінуючий вплив, як у політиці, так і в економіці. Щоб там не говорили, але ця криза найбільше вдарила по фінансовій системі США, а як наслідок — по всім інших країнах, адже долар є домінуючою валютою світу. З цього приводу є декілька прогнозів: перший — все це в кінцевому результаті призведе до міжнародного хаосу; другий — для того, щоб врятувати свої позиції, провідні країни будуть скидати всі проблеми на відсталі країни світу; третій — США зовсім втратять свої лідируючі позиції, а на заміну їм прийдуть інші світові потуги — Росія, Китай, Індія, Бразилія... На мою думку, такі прогнози є нереальними. Звичайно, зсув до багатополярного світу відбудеться, і США вже не матиме такого впливу, як до цього часу. Економічна криза підірве потугу розвинутих країн, але у них достатньо ресурсів, щоб зберегти свої позиції.
— Яким ви бачите місце України в світовій системі стосунків, а відтак, як повинна будуватися подальша українська зовнішня політика?
— Нинішній зовнішньополітичний курс України є абсолютно правильним у тому сенсі, що він відповідає національним інтересам нашої країни. Цей курс був закладений не сьогодні, а ще в 1993 році, коли Верховна Рада прийняла закон про основні зовнішньополітичні напрямки України. В сучасній системі міжнародних відносин Україна має вибудовувати пристойну перспективу, враховуючи кардинальну зміну міжнародного середовища — економічного, політичного, безпекового. Якщо ми ідентифікуємо нашу країну як середньоєвропейську демократичну країну, то ми й надалі повинні вибудовувати свою зовнішню політику на основі зміцнення й процвітання нашої держави. Сьогодні ми багато чуємо про те, що треба відмовитися від перспектив членства в НАТО і вступати в ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку. — Авт.). Але такі думки є абсолютно безвідповідальними, адже гарантії безпеки ОДКБ і НАТО — це абсолютно несумісні речі. Ми не можемо вступати в ту організацію, країна-учасниця якої — Росія — складає для нас загрозу.
Хто може дати нам найбільшу перспективу? В цьому відношенні Україна займає периферійне положення. Росія вважає нас своєю периферією, а ЄС — своєю. Але периферійне положення України не означає, що це погано, адже його можна використати як перевагу, наприклад, транзитної країни. Питання тільки в тому — чиєю периферією ми є? Якщо ми є периферією високо розвинутої цивілізації, то це положення нам дає масу переваг. Ми можемо скористатися ним і зайняти певну провідну нішу в світовому розподілі праці. Прикладом тому є дуже багато країн — Тайвань, Сінгапур, Швейцарія... Якщо ми будемо думати тільки про те, як сьогодні прожити й поділити державний ресурс, який залишився нам від Радянського Союзу, то в нас не буде перспективи. Тому, незалежно від того, знаходимося ми в глибокій кризі чи на стадії економічного підйому, нам треба думати про стратегію розвитку нашої держави.
